ШУКАЄМО УКРАЇНСЬКУ КНИЖКУ

8—11 квітня в Експоцентрі “Спортивний” проходив V Весняний київський книжковий ярмарок “Медвін”. Працівники видавництв та автори презентували нові книжки, провели навчально-практичні семінари та відкриті лекції з актуальних проблем сучасної літератури й мови, книговидання та організації бізнесу, художники та дизайнери — майстер-класи із паперової магії, краснопису тощо, а також представили виставки художніх робіт.
Журналісти тижневика “Слово Просвіти” побували на “Медвіні” усі разом, шукали книжки за інтересами. Власне, перед Вами, шановні читачі, враження людей читаючих, готових заплатити за нову книжку і поповнити домашню бібліотеку вітчизняною продукцією.

ЗАГАЛЬНІ ВРАЖЕННЯ ВІД НадІЇ КИР’ЯН:

Офіційне відкриття виставки пройшло під знаком Дня спортивної книжки. Генеральний директор виставкової компанії “Медвін” Едвін Задорожний привітав присутніх із відкриттям виставки. Президент Національного олімпійського комітету, олімпійський чемпіон Сергій Бубка, призер Олімпійських ігор Денис Силантьєв і заступник міністра України з питань сім’ї, молоді та спорту Анатолій Домашенко розповіли про книжки, видані за програмою співпраці Міжнародного олімпійського комітету, Національного олімпійського комітету й Національного університету фізичного виховання і спорту України (ректор Володимир Платонов). Думками поділилися письменники Світлана Пиркало та Сергій Пантюк. Відомий письменник-фантаст Сергій Дяченко резюмував, що письменники не повинні обслуговувати політику, а заглиблюватися у психологічний світ людини, досліджувати життя. У світі, де все стрімко змінюється, треба зуміти зберегти себе, що найкраще вдається в жанрі фантастики, де письменник почувається найвільніше.
Вели програму офіційного відкриття брати Віталій та Дмитро Капранови, як завжди, сумлінно й старанно, але склалося враження, що без особливого оптимізму й ентузіазму. Пояснити це нескладно, адже ні для кого не секрет, що минулий рік для видавців української книжки був нелегким. Наприклад, видавництво Братів Капранових “Зелений пес” 2008 року видало 60 книжок, а торік — лише 10. Показники переважної більшості інших видавництв також значно скоротилися, лише деякі дивом тримаються на рівні. За висловом Братів Капранових, “Літератори вчаться нового способу виживання на якомусь узбіччі. Зараз це узбіччя — Інтернет”.
Звичайно, література, представлена в Інтернеті, — це добре, однак вона ніколи не замінить книжки, тому небайдужі українці повинні сприяти книговидавничому процесу — купувати й читати, писати, видавати. Декому це, попри труднощі, все-таки вдається. Наприклад, ми натрапили на стенд “Української літературної газети”, яка заснована нещодавно, саме під час так званої кризи. Членові редакційної колегії цього органу письменниці Галині Тарасюк також вдалося торік видати нові цікаві книжки. І це не поодинокий випадок. Отже, якщо є велике бажання, можна його здійснити, попри несприятливі обставини. То хіба ми не хочемо зберегти наш найбільший скарб — книжку?

СергІй КЛИМКО ЗНАЙШОВ ФІЛОСОФСЬКІ ОДИНИЦІ:

Прикметою ярмарку стало різке скорочення кількості новинок загалом й новинок філософської й навколофілософської літератури зокрема. Причина цього — у хронічній некомерційності серйозної книжки українською та скорочення фінансування видань за рахунок ґрантових програм. Благодійний фонд “Відродження”, який колись майже монопольно постачав українського читача перекладами інтелектуальних бестселерів, сьогодні у рази зменшив кількість спонсорованих видань. Однак одиничні філософські праці, марковані 2010 роком, все-таки виходять за його підтримки: у видавництві “Ніка-Центр” побачила світ книжка “Структура інстинктів і суспільство: Філософське дослідження вчення Зиґмунда Фройда” німецького філософа Герберта Маркузе.
Ім’я автора книжки “Структура інстинктів і суспільство” Герберта Маркузе стало відомим далеко за межами кола людей, так чи інак причетних до філософських інтересів: публічне визнання прийшло до нього на хвилі паризьких подій травня 1968-го — багато з тогочасних студентів згадують, що мати в кишені томик Маркузе було безумовним bon ton, а “New York Times” на початку 1968 року назвала Маркузе “найвпливовішим філософом сучасності”.
У книжці “Структура інстинктів і суспільство” Маркузе пише про соціальне значення біології, розглядаючи історію як боротьбу проти пригнічення інстинктів. Він стверджує, що капіталізм не дає змоги досягти стану “нерепресивного суспільства”, заснованого на принципово відмінному досвіді буття, принципово інших стосунках між людиною і природою”. В роботі “Структура інстинктів і суспільство” Маркузе, аналізуючи вчення засновника психоаналізу, ототожнюючи принцип реальності Фройда з принципом продуктивності (“раціоналізму”), який протистоїть ірраціональному принципу задоволення. Порівнюючи пригнічення інстинктів із суспільним пригніченням, він також стверджує історичність репресивного характеру принципу реальності. Поєднуючи фрейдизм і марксизм, Маркузе займається пошуком можливих альтернатив усталеному буттю-разом: нерепресивної цивілізації та шляхів для її набуття — глибинних потенцій, закорінених в людській природі, які оминають соціальне і є джерелом нового способу життя.
Видання ще одного філософського бестселера здійснено в рамках програми “Сковорода” Посольства Франції в Україні. Це “Трактат атеології: фізика метафізики” сучасного філософа Мішеля Онфре, присвячений “критиці трьох світових монотеїзмів: юдаїзму, християнства та ісламу”. Як зазначено у передмові, “критика релігії тут не є метою в собі, це радше засіб для винайдення нової моралі, політики та етики. Онфре розробляє послідовний і різнобічний проект сучасної філософії гедонізму для XXI століття”.

Євгена БУКЕТА ВАБИЛИ ЯСКРАВІ ПАЛІТУРКИ З ІНТРИГУЮЧИМИ ЗАГОЛОВКАМИ:

Асортимент книжкової продукції, здавалося, мав задовільнити найвибагливішого читача. Але знайомився ближче, і ставало зрозуміло, що таке враження оманливе.
По-перше, цього року на ярмарку було аж кілька стендів з українофобською літературою, яку спокійно розповсюджували представники російських видавництв та їхніх партнерів з України (не називатиму ані їх, ані видань). Донедавна доводилося бачити розповсюджувачів такої літератури біля метро, в підземних переходах, а ось тепер на українському книжковому форумі їм надано чудові місця в просторих залах, натомість видавців краєзнавчої та рідновірської літератури організатори розмістили біля сходів, у фойє.
По-друге, на ярмарку так і не побачив кількох відомих видавців історичної літератури, як-от Олександра Пшонківського з Білої Церкви, Державного комітету архівів України. Якщо порівнювати принаймні з торішніми ярмарками в Українському домі, цей захід, можливо, програвав у розмаїтті видавництв.
І ще одне, що впадало у вічі, — бракувало нових видань. Можливо, це спричинила криза, адже 2009-го справді новодруків поменшало, а можливо, й інші, зокрема політичні причини. Чи хочуть нині організатори подібних ярмарків презентувати книжки з розсекреченими фондами архівів і чи зацікавлені керівники видавництв популяризувати деякі видання на таких заходах?
Тепер про історичні “цікавинки”, які можна було придбати на книжковому ярмарку. Видавництво “Темпора” презентувало цілу низку історичних книжок. Серед них — “Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917—1918 рр.” Володимира Лободаєва розповідає про своєрідну українську воєнізовану громадську організацію, що виникла й масово поширилась насамперед серед селянства. “Полювання на “Вальдшнепа” Юрія Шаповала. Видання містить унікальні документи ДПУ, що стосуються життя і творчості Миколи Хвильового. Безперечно, читачів зацікавлять науково-популярні книжки про українських гетьманів, видані в “Темпорі”.
Видавництво ТОВ “Кріон” пропонує читачам п’ять яскраво оформлених серій науково-популярної літератури: “Україна: хронологія розвитку”, “Україна-Європа: хронологія розвитку”, “Україна: від Трипілля до сучасності”, “Повісті про славетні часи”, “Україна і світ”. Понад 40 книжок у цих серіях видані протягом 2007—2010 років, проте коштують недешево — від 70 до 12 000 гривень.
Інформаційно-аналітична агенція “Наш час” пропонує понад 30 науково-популярних видань серії “Невідома Україна”. За змістом вони не поступаються названим, але за ціною значно доступніші.
Несподіванкою стали книжки Видавничо-інформаційного центру “Сварог”. Хочеться згадати про видання “Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури” Л. П. Саннікової, “Священна країна хліборобів” В. Ф. Мицика, “Історія України, написана у V ст. до нашої ери Геродотом” у перекладі С. К. Спасько та багато інших. Загалом видавництво пропонує понад 1 000 найменувань власної продукції різних років.
Традиційно недорогу і цікаву історичну літературу різних років видання пропонували державні видавництва: Інституту української археографії та джерелознавства, “Мистецтво”, “Знання України”, “Наукова думка”, “Картографія”.
Нині у магазинах і на ринкових ятках не завжди придбаєш цікаві книжки. А тут можна, навіть якщо потрібної книжки не знайдеться, домовитися з авторами і видавцями про придбання. До того ж, за ціною видавництва.

НаталІЯ АНТОНЮК ВИРІШИЛА, ЩО “КНИЖКОВІ” ЦУКЕРКИ СМАЧНІ НЕ ДУЖЕ:

Значну площу зайняли експозиції спортивної та християнської книжки, а інші дрібні й великі видавництва, яких налічувалося понад сто, тіснилися двома залами. Що цікавіша література, то далі “ховалася” від відвідувачів углибині залу.
Найбільша кількість представлених книжок була розрахована на масового читача — детективи, фантастика, пригодницькі романи тощо. Щоб більше заінтригувати відвідувачів, на “почесні місця” викладали епатажні книжки — хоч не змістом, то заголовком привабити. Ось, наприклад, книжка Сергія Пантюка “Як зав’язати з бухлом і курінням” (“Зелений пес”, 2009).
Популярною залишається література із психології, як-от книжка Вікторії Горбунової “Записки шкільного психолога” (“Нора-друк”, 2009). Більша частина книжок на кшталт “Сам собі психолог”, “Сам собі дієтолог”, “Сам собі порадник” — російськомовні, видані кілька років тому.
Видавництва і дорослим, і дітям пропонують книжки жахів — моторошні оповідки українських авторів про маніяків, убивць і психопатів не на жарт лоскочуть нерви. Цих книжок чимало, так само багато літератури про взаємини між статями, точніше, засилля “посібників та інструкцій”, які покликані запевнити, що жінки — з Венери, а чоловіки — з Марса.
А ще видавництва пропонують велику кількість детективів — “чоловічих” і “жіночих”. У перших — простий сюжет з насиллям, у других — заплутана романтична розповідь із щасливим кінцем. Усі сучасні детективи створюють за таким рецептом. Ось серед “жіночих” — новинка від Алли Сєрової “Правила гри” (“Кальварія”, 2010).
Не встояла перед “Правдивими історіями” (“Факт”, 2010) від Володимира Діброви, а також пригодницьким романом Максима Кідрука “Мексиканські хроніки” (“Нора-друк”, 2009), у якому автор захоплено розповідає про свою велику, зухвалу й абсурдну мрію на ім’я Мексика.
І все ж у красивих обгортках видавництва рясно пропонують не дуже смачні цукерки. На гачок досвідченого ярмаркувальника притьмом не зловиш: така продукція залежується, її розпродують оптом, скажімо, “Зелений пес” пропонував “жіночі” романи — п’ять книжок за 20 грн. Черги не спостерігалось.

Олена ШУЛЬГА ПОЛЮВАЛА ЗА КНИЖКАМИ ДЛЯ СИНА:

Ярмарок — завжди весело; не вірите — згадайте Остапа Вишню. Надто ж книжковий, бо книгарні в нашій столиці (що вже казати про містечка й села) зникають. Тому книжки можна купити… лише кілька разів на рік, а поява в домі нових книжок створює піднесення, поліпшує настрій. Щоправда, щодня працює книжковий ринок на Петрівці, але зізнаюся по секрету, що мені, та й багатьом моїм знайомим, той гармидер і шарварок не до вподоби.
Позаяк “Медвін” відбувався у дні шкільних весняних канікул, мені хотілося поповнити дитячу бібліотечку — купити синові-шестикласнику книжки українських авторів, та такі, щоб читав він сам і його друзі. Тож відвідувала насамперед стенди видавництв, які друкують книжки для дітей.
На книжковому ярмарку, як і на традиційному, можна купити все: від підручників і посібників до розважальної літератури. Наприклад, тернопільське видавництво “Підручники і посібники” пропонує літературу, яка стане в пригоді дошкільнятам, школярам і навіть студентам ВНЗ. Це пісенники, казки, оповідання, вірші, розмальовки, аплікації, навчально-методична література, перекладні словники, книжки для позакласної роботи, підручники з різних галузей знань. Девіз цього видавництва “Наші видання гарантують знання!” І це, безперечно, так.
Львівське “Видавництво Старого Лева” спеціалізується на виданні художньої літератури закордонних і вітчизняних письменників для дітей . З досвіду знаю, що переклади з інших мов, якими послуговується видавництво, досконалі, високохудожні, тож не слід боятися, що ця література зіпсує вашій дитині смак. Серед авторів видавництва — Зірка Мензатюк, Мар’яна Савка, Леонід Полтава, Джеремі Стронґ, Йонас Авіжюс, Іван Андрусяк, Туве Янсон, Астрід Лінґрен.
Видавничий будинок “Фактор” презентував дуже гарно ілюстровані книжки для дітей з найрізноманітніших галузей: з історії, природи, про футбол, тварин, воїнів.
Тернопільське видавництво “Навчальна книга — “Богдан” привезло твори Марії Пономаренко, Льюїса Керола, Світлани Прудник, Лімана-Френка Баума; для найменших читачів — книжечки “Сумна історія”, “Про жабку Гапку”, “Засинає ліва ніжка” Григорія Фальковича, “Слон в аптеці”, “В Поторочі чорні очі…” Анатолія Григорука, нові твори Станіслава Бондаренка й Анатолія Камінчука. “Грані-Т” пропонує цікаво ілюстровану сучасну дитячу прозу: твори Галини Малик, Лариси Денисенко, Євгенії Кононенко, Олеся Ільченка, “Задруга” — Дмитра Чередниченка, Лідії Гулько та інших авторів. “Зелений пес” рекомендує читати під партою — цікава серія недорогих книжок для підлітків. Серед авторів видавництва — Брати Капранови, Марина і Сергій Дяченки, Ірина Потаніна. На стенді цього видавництва придбала журнал “Сучасність” (“полювала” на роман Леоніда Кононовича “Чигиринський сотник”, ч. 12 за 2009 р.), якого не знайдеш у кіосках “Преса”. Шкода, що нині по літературний журнал треба мчати на Петрівку або чекати чергового книжкового ярмарку, адже такі журнали раніше можна було купити в газетному кіоску.
Дуже цікаві ілюстровані словники для дошкільнят, рекомендовані МОН, пропонує видавництво “Торсінг плюс”. Дбайливі батьки знайдуть своїй дитині фразеологічний, тлумачний, орфографічний словники, словник синонімів, антонімів. Тобто вже в дошкіллі можна прищепити любов до слова. Для найменшеньких є шаблони з аплікаціями, розмальовки.
Видавництво “Волинська книга” привезло книжки тамтешніх авторів Ніни Горик, Надії Гуменюк та інших для дітей. “Теза” пропонує твори Лесі Ворониної, Галини Малик, Марини Павленко, а також “Танок чугайстра” Сашка Дерманського (раджу дітям і дорослим — не можна відірватися).
Серію “Нове українське фентезі” пропонує Інформаційно-аналітична агенція “Наш час”. Серед доробку цього видавництва — серія “Невідома Україна” — від Трипілля до наших днів.
Крім самого ярмаркування, відвідувачі мали змогу завітати на презентації нових видань, письменники читали свої ще не надруковані казки й історії, роздавали автографи. Хіба не свято?! Шкода тільки, що це буває рідко, книгарні тепер — завелика розкіш…

Любов ГОЛОТА: ЧИЇ ПРОЕКТИ НАЙКРАЩІ?

Що не кажіть, а останнім десятиріччям якщо не літературні, то видавничі плани прилаштовуються під осінній книжковий ярмарок у Львові. Креатив від Олександри Коваль — серця, душі й мозкового центру його — перетворює львівське свято книжника на справді всеукраїнське, а кожного відвідувача — на інвестора вітчизняного книговиробника.
Не стверджуватиму, що на “Медвіни” ходжу, як до школи, кожного дня його роботи, але й одного відвідування щоразу вистачає, аби 60—70 відсотків виставленої на продаж продукції впізнавати одразу. Чи то в книжковому світі з’явилися романтики, готові скупити творчі доробки тих чи інших авторів оптом, чи то якась особлива економічна вигода: видавництво обирає кілька імен і пливе на них, як Земля на чотирьох китах. Ось і на нинішньому “Медвіні” охочі можуть одразу придбати по кілька книжок як відомих, так і невідомих письменників. Втім, невідомих письменників не буває — їхні імена сяють на палітурках; бувають погано розпродані наклади. І це спільна біда і читачів, й авторів. Мізерна кількість книгарень, відсутність розкладок у метро, на вокзалах, вузька “географія” розповсюдження, обмежені надходження до бібліотек, самодіяльний піар, який часто обмежується майже домашньою презентацією, — оце й усе, що супроводжує книжку до читача. Вузька ця стежка і героїчні зусилля тих, хто намагається зробити її широким шляхом.
Видавці мають бути ще й продавцями, автори — пропагандистами, шоуменами і залицяльниками-закликальниками… Якщо рукописи не горять, то непродані у рік видання книжки втрачають привабливість “гарячих млинців”. Погорта покупець замислено сторінки і… відкладає книжку “на потім”. А даремно: придбаний мною “Російсько-український словник народної мови” (“Бібліотека українця”, Київ, 2007) — унікальний! І наш покупецький непоспіх — можлива причина затримки видання наступних томів.
Очевидно, “довгограючі”, масштабні проекти, скажімо “Україна: історія великого народу” видавництва “Кріон” розраховані на читача, який довго думає; та п’ять видань цього циклу, створені за методом хронологій та антологій, — найкраща агітація за те, аби ці книжки стали на почесну полицю в домашніх бібліотеках. Сам прочитаєш і внукам подарувати не соромно. Отже, двотомник “Україна: поезія тисячоліть” вартий вашої уваги.
Особливість останніх років — розкішна книжка. Для кого вона — вартістю від двох до двадцяти тисяч гривень? Для президентських й урядових кабінетів, скоробагатьків чи демонстрація можливостей вітчизняної поліграфії, якій до снаги і тиснення золотом, і шкіряні оклади? Втім, зміст залишається змістом, а поданий гідно і якісно, в ошатному форматі не притлумить радості читача. Скажімо, роман “Музей покинутих секретів” Оксани Забужко, виданий у “Факті” наприкінці 2009 року, користувався неабияким попитом. Очевидно, саме ця книжка видана найбільшим накладом сьогодні в Україні — 20 тисяч примірників.
Якщо оцінювати “найкнижніші” міста України, то це, за кількістю представлених видавництв, Київ, Харків, Львів, Тернопіль. Кілька харківських книжок мене не розчарували, зокрема, енциклопедичний довідник про символіку тварин і птахів.
Можна і треба говорити про ті технології піару, які закладено не лише в пропаганду, а й у саме видання книжки, скажімо, проаналізувавши ятку, чи то пак — стенди “Самміт-книги”, лідера видавничих та книготорговельних компаній України. Доки автори інших малих і великих видавництв варять борщі, ліплять пиріжки і влаштовують курси крою і шиття, ця компанія є активним споживачем і співтворцем політичних кампаній і проектів, від яких іноді заносить духом не благодатним. Втім, політична книжка — це не дух, а інструмент для “спілкування з виборцями”, як свідчить реклама “Самміт-книги”. Ось і спілкуються, хто як уміє: чиясь рука візьме та й потягнеться до масненького пиріжечка з гламурною назвою “Мужчини Юлии Тимошенко” за тридцять гривень, посоромившись прилюдно погортати це видання. А даремно: це всього лишень список українських політиків, які вже давно не цікаві або й зійшли з кону. Безперечною прикметою “Медвіна” була з’ява російсько-українського проекту до 200-ліття від дня народження М. В. Гоголя — Повне зібрання творів та листів М. В. Гоголя в сімнадцяти томах (п’ятнадцяти книжках).
Нарешті — найзатребуванішими виданнями “Медвіну” стали “Берестечко” та “Гіацинтове сонце” у натхненному видавничому проекті “Либеді” до ювілею Ліни Костенко. Про ці книжки ми писали в “Слові Просвіти”, придбали їх на презентаціях в Українському домі, а на ярмарку радісно спостерігали, як вони буквально “спурхували” в руки читачів. Очевидно, немалі їхні наклади будуть ще й ще повторені.
…Ярмарок. Хтось життєрадісно стверджує, що українська книжка конає. Хтось покладається на державні (яких на пальцях перелічиш) видавництва, хтось — на авторські. Інший нарікає на неконтрольованість книговидавничого процесу, а ще хтось від цього у захваті. “Медвін” відбувся, і він зафіксував не більше й не менше, а лиш те, як живеться й читається українцям. Що читається і як пишеться — то вже питання неярмаркове.

Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment