ПОВЕРНЕННЯ З ПЕТЕРБУРГА

Сесія міської ради ухвалила рішення про присвоєння Ніжинському краєзнавчому музею імені Івана Спаського — відомого вченого-нумізмата, одного з організаторів Ніжинського окружного історичного музею, невтомного краєзнавця, археолога та мистецтвознавця, згодом — беззмінного хранителя фондів відділу нумізматики Ермітажу в Ленінграді.

Олександр МОРОЗОВ,
м. Ніжин

Іван Георгійович Спаський народився 24 лютого (8 березня) 1904 року в Ніжині в родині місцевого священика. Його батько був настоятелем ніжинського Миколаївського собору і користувався повагою серед ніжинців. Людина надзвичайно високої культури, отець Георгій виховував дітей на найкращих традиціях старої інтелігенції, прищеплював їм високу духовність, щиру любов до минулого та культури рідного народу. Неабиякі педагогічні здібності священика визнала і громадськість Ніжина: 1895 року його запросили на посаду законоучителя до Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька.
Батькова постать назавжди залишилася для дітей яскравим прикладом сумлінного виконання обов’язків і громадянської мужності.
Надзвичайно великого розголосу в Ніжині набув сміливий вчинок протоієрея Георгія Спаського під час одного з найдраматичніших періодів громадянської війни. Влітку 1919-го, коли до Ніжина вдерлися деморалізовані загони денікінської армії, в місті спалахнув жорстокий єврейський погром, під час якого загинуло близько 200 осіб. У той час, коли на вулицях чинилися жахливі насильства, отець Георгій виявив християнське милосердя і сховав у власному будинку 30 єврейських родин. Коли ж розлючені п’яні погромники намагались увірватися до будинку, в дверях їх зупинив старенький священик. Отець Георгій тихо, але впевнено промовив, що вбивці увійдуть у дім тільки через його труп. І трапилося диво: погромники відступили…
Самовідданість ніжинського священика визнали навіть запеклі безбожники. І коли у червні 1921 року ніжинці проводжали Георгія Спаського в останню путь, газета місцевих більшовиків “Червоне село” надрукувала зворушливий некролог, який закінчувався словами: “І незалежно від сану, що його носив покійний, кожний, хто його знав, щиро повторить слова напису на одному з вінків від євреїв: вічна пам’ять поборнику справедливості, захиснику пригноблених”.
Подружжя Спаських прагнуло дати дітям фундаментальну гуманітарну освіту. 1914 року Іван Спаський став учнем Ніжинської класичної гімназії, що діяла при Історико-філологічному інституті. Навчальний процес у гімназії мав чимало спільного з інститутом. Світогляд учнів формувався під впливом таких яскравих педагогів, якими були директор І. Козловський, професори: грецької мови І. Добіаш, історії М. Бережков, літератури В. Резанов та інші.
Діти Спаських добре засвоїли батьківську науку. Під час Першої світової війни старша донька Євгенія працювала сестрою милосердя у шпиталі, здобула вищу освіту в Петербурзі, а після революції стала науковим співробітником Київського сільськогосподарського (етнографічного) музею. У 1925—27 рр. Євгенія доклала багато зусиль до збирання й вивчення етнографічних матеріалів на Чернігівщині та Полтавщині, зокрема про гончарство й золотарство в Ніжині. Зацікавився музейно-збирацькою роботою й Іван Спаський, невдовзі ця цікавість перетворилася на пристрасть, стала справою всього життя.
1921 року І. Спаський успішно закінчив радянську школу, на яку було перетворено класичну гімназію, і вступив до Ніжинського інституту народної освіти (ІНО). Це був нелегкий час. І хоч безглузда політика більшовиків змінилася “відлигою” НЕПу, матеріальне становище студентів було дуже важким. Можна лише дивуватися, з якою справді героїчною наполегливістю вони продовжували штурмувати наукові висоти.
У цей час надзвичайно велику роль в науково-дослідній та педагогічній роботі колективу інституту відігравала Фундаментальна бібліотека. Зі сцени актового залу навчального закладу линули чудові українські пісні у виконанні інститутського хору, яким керував відданий ентузіаст Ф. Проценко. Студентський аматорський театр ставив справжні опери. У цю атмосферу творчої діяльності з головою поринув студент Іван Спаський, який власноруч виготовляв ескізи декорацій та робив освітлення до вистави “Запорожець за Дунаєм”. Усе це відіграло важливу роль у формуванні майбутнього вченого. Пізніше, 1970 року, відповідаючи на запитання анкети “Чим Вам запам’ятався інститут?”, Іван Георгійович зазначив: “Гарна гуманітарна підготовка, пречудова бібліотека, прекрасний хор під керівництвом Федора Проценка”.
Ще учнем старших класів Іван Георгійович долучався до музейної роботи, брав участь у діяльності архівно-музейної секції при Ніжинському відділі народної освіти, якою керував талановитий педагог О. С. Грузинський. Це захоплення супроводжувало Спаського протягом усього періоду навчання. 1925-го випускникові інституту Іванові Спаському було видано довідку за підписом ректора, в якій, зокрема зазначалось: “Сумлінно працював в напрямку музейної та історико-філологічної справи, проявив власну ініціативу в описуванні, зберіганні та дослідженні різноманітних пам’яток старовини на Ніжинщині, і особливо — в галузі народного мистецтва. Перед закінченням курсу він обрав тему проектної роботи “Організація шкільного музею”.
1925 рік став знаменним у житті молодого науковця. Видатні педагоги В. Рєзанов та О. Грузинський високо оцінили здібності вихованця. За їхнім поданням Вчена рада інституту вирішила направити І. Г. Спаського на подальше навчання до Ленінградського університету.
1928 року, закінчивши Інститут мовознавства та матеріальної культури при Ленінградському університеті, І. Г. Спаський повернувся до Ніжина, де в цей час створювали Окружний історичний музей. Тож Іван Георгійович брав активну участь у складанні й упорядкуванні музейної колекції, а згодом став першим штатним завідувачем музею.
Відкриття Ніжинського окружного історичного музею збіглося з періодом українізації й було видатним явищем у духовному житті Ніжина. В основу експозиції було покладено унікальну нумізматичну колекцію, зібрання картин з Ліцею князя Безбородька, оригінальні рукописи М. В. Гоголя, що належали Історико-філологічному інститутові. Згодом колекція поповнилася іншими цікавими речами. Величезну кількість етнографічних та археологічних експонатів зібрав сам         І. Г. Спаський. Любов до справи й організаторські здібності молодого завідувача, який, до речі, був єдиним штатним працівником з мізерним окладом 39 карбованців, перетворили музей на справжній осередок культури.
На посаді завідувача Ніжинського окружного музею Іван Спаський працював до 1930 року, коли його було переведено науковим співробітником до Харківського археологічного інституту. Під час роботи в інституті він у складі археологічної експедиції досліджував Донецьке городище, вивчав стародавні пам’ятки в зоні Дніпробуду. 1932-го І. Г. Спаського запросили працювати до відділу нумізматики Державного Ермітажу в Ленінграді.
У 1930-х хвиля жорстоких репресій прокотилася країною. Заарештували й вислали до Казахстану старшу сестру Євгенію Спаську. У січні 1934 року за сфабрикованим доносом заарештували 30-річного Івана Спаського. Сталінські опричники з Луб’янки, вигадуючи чергову “слідчу справу”, відзначилися параноїдальною за розмахом фантазією. Як люб’язно повідомила в одному з листів до автора публікації донька І. Г. Спаського Лада Іванівна Вуїч, її батька звинуватили у належності до фашистської “Руської національної партії”, що буцімто діяла в Ермітажі. Суть “криміналу” полягала у тому, що Іван Георгійович начебто брав участь у переправленні “партії зброї” для української філії цієї організації під виглядом створення тимчасової виставки середньовічної холодної зброї у Харківському історико-художньому музеї. Доля та наукова кар’єра молодого талановитого вченого була перекреслена одним розчерком пера. Слідство, допити, вирок, безсонні ночі у камері, заслання у далекий Казахстан — все промайнуло, наче сон…
Лиха доля не обминула й улюблене дітище Івана Георгійовича — Ніжинський музей. Репресії української інтелігенції охопили цілі кафедри, інститути, науково-дослідні установи… 1934 року за наказом наркома освіти УРСР В. Затонського Ніжинський окружний історичний музей було закрито, а його безцінні колекції пограбовано та розпорошено. Мотивація звичайна для тих часів: зміст музейної експозиції визнали “насиченим націоналістичною та шовіністичною пропагандою”.
Звільнився Іван Георгійович Спаський 1938 року. Тривалий час перебивався тимчасовими заробітками, бо колишнього “політичного злочинця” на роботу за фахом не брали. З великими труднощами вдалося влаштуватися театральним художником у Череповці (ось коли знадобилися навички роботи у студентському театрі).
Із перших днів війни Іван Спаський воював на Північному фронті, був поранений, нагороджений медалями. 1946-го повернувся до Ленінграда. З великими перешкодами, завдяки заступництву відомого вченого-сходознавця І. Орбелі, тодішнього директора Ермітажу, Іван Георгійович знову влаштувався на роботу до відділу нумізматики.
Молодому вченому довелося все починати спочатку. 1948 року він успішно захистив кандидатську дисертацію, а вже за “хрущовської відлиги” — докторську. Відтоді         І. Спаський став провідним фахівцем у галузі руської монетної системи Х—ХVІІ століть. У грудні 1956-го військовий трибунал переглянув його справу і припинив її за відсутністю складу злочину. А 1964-го у зв’язку з 60-річчям І. Г. Спаського нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
У цей час Іван Георгійович плідно працював над упорядкуванням каталогу та створенням стаціонарної експозиції з історії російських дореволюційних нагород. З-під пера видатного вченого вийшло чимало наукових статей і монографій, серед яких особливий інтерес становлять: “Дукачі та дукати України” (за матеріалами, зібраними на Ніжинщині у 1920-х рр.), “Русская монетная система”, “К 1000-летию русской монетной чеканки” (написана у співавторстві з М. Сотниковою, присвячена монетам часів Київської Русі й, попри спірне застосування терміна “російська” до монетної системи Києво-Руської доби, це найповніше дослідження відомого Ніжинського скарбу давньоруських срібників початку XI ст., знайденого 1852 року в передмісті Ніжина Магерках).
Беззмінно, до виходу на пенсію, І. Спаський працював старшим науковим співробітником відділу нумізматики Ермітажу. Його учні й досі продовжують розробляти започатковане дослідником. А в душі Іван Георгійович так само залишався вірним сином Ніжина, дбайливо збирав і зберігав краєзнавчі матеріали, щедро ділився ними з Ніжинським краєзнавчим музеєм, при нагоді відвідуючи місто свого дитинства та юності.
Але важкі роки випробувань наклали відбиток на долю та здоров’я вченого. 4 листопада 1990 року з Петербурга надійшла гірка звістка про передчасну смерть Івана Георгійовича Спаського.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment