ПОДИХ ВОЛІ З ХОЛОДНОГО ЯРУ

Цікава новинка у книжковому світі, в дослідженні нашої історії: столичне видавництво “Стікс” започаткувало книжкову серію “Отаманщина ХХ століття”. Презентація першої книжки серії “Отаман Орлик” Романа Коваля днями пройшла в УНІАН. Взяли участь автор — письменник, дослідник, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, директор видавництва Сергій Коваленко, кандидат історичних наук, донедавна — директор Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович, письменник Василь Шкляр, кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко.

Петро АНТОНЕНКО
Фото автора

В основу книжки “Отаман Орлик” лягли кримінальні та слідчі справи Галузевого державного архіву СБУ та Центрального державного архіву громадських об’єднань України. У книжці опубліковано велику кількість фотографій, зокрема оригінальних, що вперше вводяться в обіг, а також у вигляді фотододатків документи ГДА СБУ, карти повстансько-партизанської боротьби в Україні 1920—1922 років.
Головний мотив презентації, як і загалом започаткованої серії — боротьба повстанців під проводом отаманів — це організований опір українського народу, насамперед селянства, проти російської окупації, тоталітарного комуністичного режиму, насаджуваного в Україні на багнетах Москви. Це особливо важливо усвідомити, щоб зламати стіну упередженості, фальсифікацій стосовно отаманського руху. Адже цей рух опору більшовицька пропаганда виставляла як грабіжників і бандитів. Роман Коваль спростував фальшиву тезу, начебто отаманщина — це анархія. Стосовно терміна отаман, який, як і багато понять, набув у нас фальшованого забарвлення, то він походить зі Сходу й означає правитель, керівник, людина, якій громада довірила в період війни всю повноту військової, адміністративної, судової влади. Бо цього вимагали обставини. Такими були й справжні українські отамани, волею історії поставлені у винятково складні суспільні умови.
На презентації цілком логічно виникла тема взаємин народу і його еліти, провідників. Було згадано, що й наш видатний діяч, глава Уряду Української Народної Республіки Симон Петлюра, окрім іншого, мав ще й титул Головного отамана. На жаль, тодішня еліта виявилася негідною свого народу, підкреслювали учасники презентації, суворо оцінивши дії Петлюри, Винниченка й інших вождів. Саме народ, прості люди прагнули, вимагали від політичних лідерів об’єднання, консолідації перед загрозою втрати щойно народженої державності України, загрозою тоталітарного режиму. Вимагали злагоди, а не чвар, чим займалися наші вожді. Зрозуміло, що все сказане — аналогія сьогодення.
Роман Коваль окремо відзначив високий бойовий дух українських повстанців, додавши, що це саме те, чого бракує нині. І, звичайно, вкрай потрібен пошук історичної правди, до чого й покликані такі видання. Про це говорив і Володимир В’ятрович. Коли він очолив архів Служби безпеки, то побачив цілі масиви унікальних документів, надзвичайно цінних для осмислення нашої історії і… захованих від народу, дослідників у попередні десятиліття комуно-радянського режиму і тривалий час у вже незалежній Україні. Лише в останні кілька років ці багатющі архіви було відкрито для дослідників. Але, з жалем зазначив В’ятрович, дослідники надто мляво користалися цією можливістю й опрацювали лише мізерну частку. Виняток становлять такі автори як Роман Коваль, який, за сприяння В’ятровича, працівників архіву встиг опрацювати чимало документів. Тепер, з приходом нової влади, схоже, знову повертаються часи тоталітарного замовчування. Це й звільнення В’ятровича з посади, і наміри нового керівництва спецслужби згорнути дослідницьку роботу в архівах відомства.
Василь Шкляр виступав як автор дуже популярного роману “Чорний Ворон”, присвяченого темі отаманів. Отож ішлося про те, що цю героїчну тематику дедалі більше освоюють не лише в історичній, документальній, а й у художній літературі.

* * *
Після презентації Роман КОВАЛЬ охоче спілкувався з журналістами, зокрема з кореспондентом “Слова Просвіти”.
— Пане Романе, що для Вас означає поняття Холодний Яр?
— У Холодному Яру відчуваєш, що таке фібри душі. Чигиринщину я визнав як другу батьківщину. Це край, де з давніх-давен жили покоління войовничих людей. Це була межа степу і лісостепу, і селянин ішов у поле озброєний, завжди був в очікуванні татарського нападу з Дикого Степу. І там завжди жили покоління хліборобів-вояків. І не лише в Холодному Яру, а й на інших прикордонних територіях. Це феномен — хлібороб-воїн.
— Стереотипи довкола отаманів ламати дуже важко, адже усталився такий собі образ “пана отамана Гриціана Тавричеського” з відомої кінокомедії.
— Автор сценарію якої, до речі, єврей. Вони не тільки били нас, а й потім висміювали наші трагедії. Що мене вразило, коли я працював над цією книжкою? Ті, хто нас заарештовував, ув’язнював, катував, убивав — абсолютна більшість їх були чужинці. Здебільшого євреї, потім росіяни, трохи латишів, поляків. А на лаві підсудних були українці, судили і вбивали також українців. І це на нашій землі! Це мене страшенно образило. А ось коли я гортав справи за 1951—1952 роки, про ОУН-УПА, то звернув увагу, що абсолютна більшість офіцерів НКВС—МДБ були українці. Тобто за 30 років ця диктатура чужинців створила покоління яничарів і вже їхніми руками знищувала український визвольний рух.
— Вам і героям Ваших досліджень клеїтимуть надто популярні ярлики антисемітів, расистів.
— Я сказав у своїй рецензії на книжку Василя Шкляра, що це не антисемітизм і не русофобія, це ненависть до ворогів нашого народу.
— Тут торкнулися дуже важливої проблеми народу і влади.
— Нині утворилася така унікальна ситуація, що п’ята російська колона в Україні перестала існувати, бо прийшла до влади. Зараз колоною України нескореної є ми. І звичайно, ми не повинні мовчати, коли на наших очах Україну пробують перетворити на Росію.
— Наближається 65-та річниця Перемоги. Як Ви прокоментуєте цю дату і те, що відбувається довкола неї?
— Мене дуже непокоїть підготовка до 9 травня, коли знову з’явилася риторика, що це “Велика вітчизняна війна”. Я щойно говорив про такий евфемізм, міф, як “громадянська війна”, отак і щодо “Великої вітчизняної”. Для росіян вона справді така, бо вони відстоювали свою велику імперську державність. А для нас? Що ми здобули? Ми поклали мільйони своїх людей і знов опинилися у мороку сталінсько-беріївського режиму, напередодні нового голодомору. Тому нам святкувати 9 травня — святотатство. Це день нашого суму, що втративши мільйони людей, ми не здобули нічого. За ката лютого проливали кров у війні двох імперій, де наші були по обидва боки фронту.
— Ви ж родом із Донбасу.
— “Донєцькій”, як зараз кажуть.
— То як вам оця озвучена деякими ідеологами від реґіоналів ідея про “автономізацію духовності”? Цебто віддати на відкуп місцевій владі питання мови, встановлення тих чи тих пам’ятників. Це, мовляв, спрацює на консолідацію суспільства.
— Це веде не до об’єднання, а до розколу України. Як можна об’єднуватися з людьми, які хочуть встановити в Запоріжжі пам’ятник Сталіну, на батьківщині Троцького спорудити йому пам’ятник? Ставлять пам’ятники цариці Катерині! Усі ці розмови про об’єднання — демагогія. Хтось має перемогти: або вони нас, або ми їх. Тож це розкол, а не об’єднання. А що прикриваються такими словами як “злагода, консолідація”, то вони завжди чимось прикривалися. Коли нас убивають, знищують, експлуатують, то ховають під це евфемізми на кшталт “братерське єднання з російським народом”. А якщо хто не визнає, не погоджується, то він антисеміт, русофоб тощо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment