ПІД ЗОРЕЮ ПОЛИН

Володимир Шовкошитний відомий широкому загалу як письменник і політик.
Автор збірок поезій “Эхо апреля” (1987), “Жорстоке свято” (1990), “Фантомний біль” (1994), “Занедбаний рай” (1996), книжки прози, публіцистики, віршів “Тяжкий хрест” (1996); музичних альбомів: “Фантомний біль”, “Занедбаний рай”, “Барди Чорнобиля”. Співавтор сценаріїв фільмів “Поріг” (1988), “Просвітлої дороги свічка чорна” (1989), “Чорнобиль: трагедія і надія” (1996).
Народний депутат України I скликання, активний розбудовник демократичних партій. Голова підкомісії з питань 30-кілометрової зони, секретар Комісії з питань Чорнобильської катастрофи (1990—1994 рр.). Президент Міжнародної організації “Союз Чорнобиль” з 1990 року.
Шануючи насичений життєвий шлях талановитої й діяльної особистості, редакція “Слова Просвіти” підкреслює одну з головних особливостей Володимира Шовкошитного: він справжній чорнобилець. Житель Прип’яті, інженер-теплоенергетик, безпосередній учасник усіх подій, які розгорталися після аварії на ЧАЕС. Саме тому ми звернулися до Володимира Шовкошитного з проханням про інтерв’ю.

— Що можемо сказати про наслідки чорнобильської катастрофи для України зараз, коли від аварії минув час, рівний людському поколінню?
— Коли шукаєш відповіді на глобальні питання — шукаєш виходу із ситуації, тож не можеш, бодай подумки, обминути й входу в неї. Отже, 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС відбулася найбільша за всю історію атомної енергетики аварія на реакторі, що працював, масштаби якої змусили український парламент визнати її катастрофою.
У зруйнованому вибухом четвертому реакторі ЧАЕС на момент аварії було майже 200 тонн урану-238, активованого ураном-235. При 1,8 % активації U-235 маємо 3,6 тонни матеріалу, який слугував вибухівкою в атомних бомбах. Скажімо, в таких всесвітньо відомих як “Малюк” і “Товстун”, що знищили у серпні 1945 року японські міста Хіросіму і Нагасакі, U-235 було 16 і 24 кілограми відповідно…
Із Чорнобильського реактора у навколишній простір вибух викинув кілька сотень таких “малюків”. Понад 70 % усього ядерного матеріалу випали в межах так званої 30-кілометрової зони, переважно в десятикілометровій зоні довкруж ЧАЕС. Нині цей радіоактивний матеріал локалізований у спеціально споруджених і обладнаних сховищах в тій-таки десятикілометровій зоні. Інша частина у вигляді радіоактивної хмари 1986 року двічі обійшла довкруж земної кулі,  й аж тоді  остаточно розвіялась. В Україні, Білорусі й Росії забрудненими виявилися десятки мільйонів гектарів землі, із забруднених територій евакуйовано понад 130 тисяч людей. У ліквідації наслідків аварії взяло участь понад 800 тисяч осіб. Унаслідок катастрофи інвалідами стали понад 120 тисяч ліквідаторів і потерпілих.
Отже, має місце глобальна екологічна катастрофа, наслідки якої проявлятимуться за життя десятків поколінь. Пройшли два піки онкозахворювань серед ліквідаторів і потерпілих, особливо це стосується щитоподібної залози. Якими будуть і чи будуть наслідки на генетичному рівні,  сказати можна лише з плином часу, оскільки, за оцінками генетиків, один мільйон людино-бер в першому поколінні дає близько десяти мутацій, а в десятому — вже 150.
Упевнено можемо сказати одне: ми всі разом — людство — навчилися виживати і жити після Чорнобиля. А ще — світ після Чорнобиля змінився концептуально, адже саме ця катастрофа поклала край холодній війні й початок кінця радянської імперії. Отак почалася українська  незалежність.
— Що зроблено і робиться для ліквідації наслідків аварії, зокрема для безпеки зруйнованого енергоблока, усунення загроз повторного викиду радіації, загроз зараження довкілля, зокрема підземних вод?
— Усім нам добре відомо, що об’єкт “Укриття” споруджували в екстремальній ситуації, а тому його надійність була гарантована умовним терміном 20—30 років. Нижня межа цього терміну пройдена ще 2006-го, а до верхньої залишилося шість років. Тому українські спеціалісти не просто тримають цей об’єкт під пильною увагою, а й постійно дбають про його зміцнення й підвищення надійності.
Нині реалізовано вісім стабілізаційних проектів, які гарантують безпеку об’єкта на 15 років і розраховані на шестибальний землетрус за шкалою Ріхтера. Зокрема, зроблено переакцентацію головного навантаження споруди на нові надійні конструкції, що зняло найбільшу загрозу руйнування об’єкта “Укриття”. Замінено проіржавілі ділянки даху й забезпечено герметичність об’єкта. Нині тривають підготовчі роботи для спорудження об’єкта “Укриття-2” — копають котловани під майбутні фундаменти. А сам проект повернули із зауваженнями розробникові,  орієнтовно влітку він має доопрацювати.
Як інженер-атомник й активний учасник ліквідації нині я значно спокійніший за стан зруйнованого реактора, ніж, скажімо, на початку 1990-х. Зроблено дуже багато. Системно й постійно тривають роботи для гарантування екологічної безпеки 30-кілометрової зони й забруднених територій.
Але якщо за саму зону можна бути спокійним — тут і контроль, і надійність гарантовані, то ось на забруднені території останні два роки, і так само й цього року, грошей на паспортизацію не  надають, тут контролюють лише продукти. Громадськості треба бити на сполох, оскільки не виконується закон.
Що стосується захисту підземних вод, то є два сценарії: реальний стан речей і загроз та гіпотетичний. За першим — держава зробила все можливе, щоб запобігти забрудненню підземних вод, за другим, — апокаліпсису Іоана Богослова ще ніхто не скасовував… Я прихильник першого сценарію.
— Як ставитися до намагання й далі розширювати сектор атомної енергетики в Україні, зокрема й через спонукання нашої влади урядом Росії? Чи проводять й оприлюднюють серйозні дослідження про шкідливість атомної енергетики навіть за звичайної роботи АЕС, без аварій?
— Не заглиблюючись у світоглядну сутність питання, що краще — палити свічку й жити в екологічно безпечному середовищі чи користуватися всіма принадами цивілізації, натомість наражаючись на вірогідні загрози,  відповім на це питання з точки зору здорового глузду українського патріота. Якби йшлося про зменшення нашої енергетичної залежності від брата-монополіста Путіна та його “братньої” Росії, очевидно, Україна могла б дозволити собі подальший розвиток атомної енергетики, адже у нас є всі потрібні компоненти для створення повного ядерного циклу. Простіше кажучи, ми спокійно могли б самі забезпечувати свої АЕС власним ядерним пальним, звільняючись від енергетичного зашморгу, адже електрична енергія на АЕС, як правило, дешевша, ніж на ТЕЦ, на яких треба спалювати той самий російський газ. Натомість із нинішньою владою в Україні пов’язувати якісь сподівання на будь-яку самостійність  годі й думати. Тобто йдеться про російські проекти реакторів, російський науковий супровід, російські будівельні компанії, російське пальне для реакторів і ще більшу енергетичну залежність від Росії. Так усі ті обіцяні 5—6 мільярдів доларів підуть, ще й з процентами, на розвиток російського бізнесу. На мій погляд, це одна з умов зменшення ціни на російський газ, або ще простіше — здача національних інтересів.
— Чому за всіх президентів і урядів так важко розв’язувати проблеми соціального захисту, підтримки чорнобильців? Зокрема пільги їхні  постійно скорочують, а гарантовані законом — не доходять до постраждалих від аварії…
— Тут відповідь на питання гранично ясна. Кожен український уряд стикається з проблемою дефіциту державного бюджету. В усьому світі її розв’язують однаково: або збільшують надходження до бюджету, або зменшують видатки з нього, або комбінують перше з другим. Зрозуміло, що значно легше зменшити видатки, ніж збільшити надходження, тому кожен наступний уряд, хоч би з яких “професіоналів” він складався, передусім  намагається залізти в кишеню пільгових категорій населення. Ще й намагаються натягнути на свої “проффесорські” голови страдницький вінок, мовляв, я таки зважився на непопулярні заходи!
Я ж пропоную новому уряду заходи популярні: ввести прогресивне оподаткування. Це коли відсоток податку зростає зі зростанням прибутку, що зменшить кількість українських мільярдерів, зате збільшить надходження до бюджету; ввести нарешті податок на нерухоме майно — це також торкнеться тільки найбагатших наших співгромадян, бо чи багато українців мають житлову площу понад 300 квадратних метрів? А також довгоочікуваний податок на розкіш: украв у суспільства — поділися з ним. Думаю, що ці заходи викликали б цілковите захоплення широких народних мас і забезпечили б безумовне виконання не лише чорнобильських соціальних програм, а й усіх тих популістських обіцянок, що їх давав свого часу нинішній глава держави.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Володимир Шовкошитний

ЧОРНИЙ ЛЕЛЕКА

* * *
В ту ніч впівнеба сяяла заграва,
А час немов спинив одвічний плин.
Зоря упала — чорна і кривава
На Україну. Та зоря — Полин.
І в ріках стали полинові води,
І багатьох поглинула імла.
Чи то та жертва, щоб зоря свободи
Над нашим
краєм страдницьким зійшла?
Чи гідні ми насправді тої жертви?
Чи вже до рабства спалені мости?
За Україну дуже легко вмерти,
Якщо в собі раба перемогти.
Та дуже тяжко жити в Україні
Без України — у підпіллі мрій,
Коли сліпі й глухі за строєм стрій
Бредуть по ній німі раби понині.
О, Україно! Здичавілий раю!
В німім прокльоні,
в рабстві та журбі
За тебе я увесь свій вік вмираю,
А хочу жить — для тебе і в тобі!

ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ

Пречиста і Праведна Мати!
Скажи, як ти вижить зуміла,
Як Син Твій, за нас розіп’ятий,
Покинув цей світ онімілий?
Скажи мені, Мати Хрестова,
Де черпати сили, щоб жити?
Пошли мені віри і слова,
Щоб чару до денця допити.
Схиляюсь над личком дитячим,
Чоло ніби полум’ям диха,
А в темряві чую — неначе
В кутках ворохобиться лихо.
Вже стільки років промайнуло
З тієї квітневої ночі,
Та стукає в шибку минуле,
А вітер зловісний шепоче:
Не кляніть ні Кюрі, ані Нобеля,
Помоліться за душі діточі,
Пильно дивляться діти Чорнобиля
Прямо в серце із темряви ночі.
Помоліться в божественій щирості,
Хай Господь збереже і помилує.
Він Всеблагий і в гніві, і в милості:
Хай помилує!
— Господи! Збережи і помилуй
Безвинних дітей людських,
Як милуєш тих,
що до тебе звертаються,
Прости їм, Боже,
чужий неспокутний гріх
Дорослих, які вже
й повік не розкаються.

Не кляніть ні Кюрі, ані Нобеля,
Помоліться за душі діточі.
Пильно дивляться діти Чорнобиля
В очі.

* * *
Я маю в серці те, що не вмирає…
Леся Українка

Такий медвяний запах трав —
Упав би і від щастя плакав!
І плакав би, якби не знав,
Що оксамиту чистих трав
Торкнулася отруйна лапа
Прогресу.
Пек йому і цур!
Безлюдно в згубленій окрузі.
І струни кинутих бандур
Заклякли в незборимій тузі,
І вишивані рушники
Тріпоче, рве бездомний вітер,
А в чорних вікнах чорні квіти,
Мов кисть відтятої руки,
Прокльоном вистрілені в літо.
Така незаймана блакить!
Все бачить небо — і не сліпне?!
Поранене всесвітнім квітнем
Лише грозою клекотить.
Для чого ж, небо, ти тоді
Над навіженим білим світом,
Якщо таким розквітло літом,
А нас залишило в біді?!
Такі п’янкі меди цих трав —
Упав би долілиць і плакав,
Бо бачив, як в селі конав
Лелека —
життєдайна птаха.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment