ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ РОДИНИ

Євген БАРАН,
м. Івано-Франківськ

Тримаю в руках унікальну книжку: “ Родина, родина — від батька й до сина… ”, автор і упорядник якої — лікар із Чорткова на Тернопільщині Оксана Марущак. Вона прагнула відтворити генеалогічне дерево своєї родини від 1782 року, бо саме тоді народився Симеон Саврасевич (1782—1839/1840?), який у першій третині ХІХ століття був парохом у селі Джурині на Чортківщині й там похований. Його донька Марія (1821—1864) вийшла заміж за Олексу-Олександра Цепенду (1810—1884), від якого й веде початок родина Цепендів.
Нині у різних куточках Землі живе сьоме-восьме коліно цього роду: Америка, Канада, Росія, Ізраїль, Австралія, Азербайджан…
Здавалося б, що унікального у цій книжці? Скільки їх було раніше?! У тому й унікальність: раніше писали й укладали схожі книжки. Нині ж цієї практики в Україні немає. Про історію сіл і міст пишемо, а ось про історію родин книжок катма. Не знаємо, не пам’ятаємо, байдужіємо. Тому завжди актуальними будуть слова Григорія Сковороди, які наводить у передньому слові Оксана Марущак: “Пізнай себе, свій рід, свою землю — і побачиш свій шлях життя. Шлях, по якому найповніше розкриваються твої здібності… У тобі, у витоках твого роду й народу віддзеркалена книга буття”…
Ця книжка має на меті повернути втрачену пам’ять, повернутися до витоків, до першооснов… Бо є всі підстави вважати представників цієї родини пов’язаними з історією шляхетських галицьких родин (по лінії Саврасевичів, Дмитровських, Нагаєвських). Залишається відкритим і питання про походження прізвища Цепенда.
У книжці майже 800 фотографій представників родини. Серед них — диригент з Америки Кирило Цепенда (1914—2003), історик Церкви Ісидор Нагаєвський (1908—1989), літератор з Польщі Костянтин Кузик (1909—1989), його син, художник із Кракова, Ігор Кузик (1943 р.н.). А ще викладачі університетів та інститутів: Євген Дмитровський (1910—1968), Михайло Цепенда (1947 р.н.), Ігор Цепенда (1964 р.н.), Остап Нагірняк (1978 р.н.); журналісти Зеновій Дмитровський, Руслан і Зоряна Нагірняки, вчителі, історики, філологи, лікарі, музиканти, інженери, священики, робітники, хлібороби, військовики… Розповіді про кожну гілку роду передує відтворене родове дерево.
Рід працьовитий, талановитий і самовідданий у любові до рідної землі. Хоч би куди доля закидала представників цього роду, всі вони свідомі свого походження і приїжджають у рідне село, з якого вилетіли у далекі світи…
Збирання матеріалу тривало понад два роки. Але Оксана Марущак не шкодує, відкрила для себе багато нового і цікавого. Як говорила мені, родину знала найдалі до третього коліна, а коли почала пошуки, то з’ясувала родинні зв’язки з людьми, яких добре знала, але й не здогадувалася, що вони з одного родового кореня…
Ця книжка дала поштовх до відновлення родинних взаємин. Особливо багато розмов у селі Джурині, де на місцевому цвинтарі поховано представників п’яти поколінь роду. Такого історико-культурного резонансу давно село не знало.
Звичайно, книжка не дає відповідей на всі запитання, не всі родові гілки вдалося простежити з різних причин, але те, що вдалося зберегти й оприлюднити, лише увиразнює просту і вічну істину: ми живі доти, доки пам’ятамо, хто ми і звідки родом. Пам’ять робить нас сильними і невразливими. Пам’ять робить нас майже безсмертними…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment