Лише два дні втішався народженням доньки автор роману “Холодний Яр” Юрій Горліс-Горський. Леся з’явилася на світ Божий 25 вересня 1946 року, а 27 письменник зник безвісти. За однією версією, він став жертвою політично-корпоративних пристрастей, які сам намагався приборкати, і його вбили “свої”. За іншою, у смерті Горліса-Горського вбачали слід московської Луб’янки, зокрема тих, хто здійснив замах на Степана Бандеру. Донька письменника, військового і громадського діяча, старшини Армії УНР Лариса Лісовська приїхала зі США в Україну, щоб вклонитися батьківській землі.
Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.
Якось Юрій Городянин-Лісовський приїхав у Рівне і зайшов до книгарні свого друга Івана Талащука. Потім завітав до обійстя, де вперше й побачив восьмирічну Галю Талащук. Через дванадцять років ця історія отримала продовження. Приїхавши вдруге до Рівного, Горліс-Горський освідчився Галині, й вона погодилася вийти заміж. Повінчалися у православній церкві святого Георгія у Львові. Молодята побували на аудієнції в митрополита Андрея Шептицького. Потім змушені були втікати від більшовиків до Європи, опинилися в таборі для переміщених осіб, згодом перебралися до німецького Нового Ульма, де народилася Лариса. Мама, на щастя, жива. Мешкає в Америці. Їй пішов 85-й рік. Була заміжня за письменником Василем Гришком, але завжди з величезною гордістю згадує першого чоловіка. За її словами, це була шляхетна людина.
— Про національно-визвольну боротьбу батько написав чимало творів, — розповідає Лариса Лісовська. — Але “Холодний Яр”, безперечно, — найвдаліша праця. Більш того, навряд чи хто з письменників (і то не лише українських) спромігся вже тоді, “по гарячих слідах”, так виразно зобразити потворне обличчя ЧК-ГПУ, як це зробив Горліс-Горський і згодом Іван Багряний у романі “Сад Гетсиманський”. Перша частина роману “Холодний Яр” вийшла друком 1935 року у Львові, друга — 1937-го. Тож я приїхала в Україну, щоб започаткувати ще одну важливу справу — перекласти “Холодний Яр” англійською мовою і розповсюдити його в Європі. Моя заповітна мрія — аби про “Холодний Яр” довідався світ.
Європа спізнає велич і трагічність постаті Горліса-Горського, який мав за плечима чотири роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні, два смертних присуди і разом дев’яносто сім із половиною місяців арештів. Йому довелося б відсидіти довше, адже 1924-го більшовики “оцінили” антикомуністичну підпільну роботу Юрія 15 роками ув’язнення. Врятувала в’язня втеча із психіатричної лікарні, куди він потрапив, симулюючи психічне захворювання. Це сталося у квітні 1932-го.
Юрій перейнявся створенням Карпатської України. Після її поразки перебрався до Румунії, потім до Югославії. Хотів переїхати до Канади, але чутки про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський завбачив у майбутній війні шанс для України стати самостійною державою. Саме цим продиктовані його наступні дії — формування відділу з українців для боротьби за звільнення України від більшовиків, та відділ під час радянсько-фінської війни потрапив у полон.
Навесні 1942 року Юрій прибув до Рівного. Майже відразу в рівненській газеті “Волинь”, яку редагував Улас Самчук, з’явилися спогади Горліса-Горського “Їх прийшло дванадцять”. Активну просвітницьку діяльність письменник проводив у Холодному Яру, у Львові. Довідавшись, що потрапив у список українців, яких мали запроторити до в’язниці, Горліс-Горський разом із дружиною втік за кордон. Там розгорнув активну політичну діяльність. Разом з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком заснував Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП), проти якої виступили деякі члени Закордонного Чину ОУН(б). У таборі для переміщених осіб, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент спецслужб.
— Мама згадує, як на батька посипалися погрози, — констатує Лариса Лісовська. — У вікно кімнати, де батьки жили, почали кидати намотані на камінці смертні присуди. Усе закінчилося таємничим зникненням. Перед цим батько прийшов до мами у шпиталь, був щасливий, що народилася донька… Він був щасливий завжди, коли йшлося про незалежну Україну. Без сумніву, саме заради неї він віддав життя.
