СВІТ, ДЕ ЖИВУТЬ ДИВА

До 205-річчя від дня народження Ганса Християна Андерсена

Тамара ЖУЙКОВА

У Данії в місті Оденсе у бідного подружжя чоботаря і пралі — Ганса Андерсена та Анни-Марії Андерсдаттер — 1805 року народився син Християн — майбутній видатний казкар.
Єдина дитина в сім’ї, він ріс ласкавим, мрійливим, спостережливим і чуйним. Батьки дуже любили хлопчика і ніколи не сварили. Вечорами, коли химерні тіні вимальовувалися по закутках убогої кімнати при тьмяному світлі маленької свічки, батько вголос читав Євангелію і казки.
Дідусь маленького Християна був різьбярем, залюбки робив чудернацькі іграшки та фігурки людей із пташиними головами, корівок із крильцями й дарував їх дітям.
Оденсе тих часів нагадувало іграшкове місто, вирізьблене з почорнілого дуба, адже в місті було багато різьбярів, які прикрашали не тільки будинки, а й форштевні вітрильників статуями мадонн, морського бога Нептуна, дельфінів, русалок та інших мешканців моря. Усе це покривали золотом, охрою, кобальтом, щоб хвилі не зіпсували вирізьблене.
У місті був театр, де маленький Християн уперше побачив п’єсу з романтичною назвою “Дунайська діва”. Він був приголомшений побаченим і на все життя став запеклим театралом.
Але на часте відвідування театру бракувало грошей, і хлопчик замінив справжні спектаклі уявними.
Він потоваришував із міським розклейником афіш, допомагав йому, за що той дарував Християнові по одній афіші кожної прем’єри. Християн приносив афіші додому, і починалися його перші імпровізації — із тією самою назвою, але вже власні п’єси, де він був і за автора, й за актора, й за співака, й за художника, й за декоратора. Він вирізав цікаві паперові витинанки і маленьких танцівниць для домашнього театру. Цим мистецтвом Андерсен вражав навіть на схилку літ.
Хлопчик часто навідував бабусь сусіднього притулку для бідних, які розповідали йому казки і бувальщини. Християн уважно слухав, а пізніше переповідав бабусям те саме, тільки забарвлене власною фантазією. Бабусі лише сплескували руками та дивувалися.
У маленького Християна був ще один вдячний слухач, який ніколи не сперечався з ним, — старий кіт Карл. Проте кіт часто засинав, не дослухавши. Однак хлопчик не ображався, певний, що кіт ніколи не сумнівався в існуванні чаклунок, танцюючих квітів і жабок із діамантовими коронами на голові.
А ще він любив садибу старого відставного моряка, на якій були дерев’яні солдат із рушницею і гармати, що стріляли, коли каналом проходив корабель. Так старий моряк салютував побратимам.
У такому розмаїтті людей, подій, барв і звуків формувався його внутрішній світ. Християн мав рідкісний талант душі радіти доброму й цікавому, бачити те, що інколи не впадає в очі лінивих душею людей.
Але реальність була до нього не дуже поблажлива. Коли юнакові виповнилося 14 років, помер батько.
Навчившись у школі так-сяк читати, писати й рахувати, Християн умовив матір відпустити його в Копенгаген, щоб досягти там своєї мети. А метою було театральне мистецтво.
Зовнішністю Християн нагадував Гидке Каченя — довготелесий, худорлявий підліток з довгими руками й ногами, таким самим довгим носом. За рік поневіряння у столиці його таки прийняли до Королівського театру, де він був зайнятий на другорядних ролях. Та коли почалася вікова зміна голосу, його “попросили” з театру. В цей час юнак написав п’єсу, але театр відмовив “за відсутністю досвіду в автора”.
За допомогою друзів Християн звернувся по підтримку до короля Данії Фредеріка VII й отримав дозвіл на навчання в приватній школі міста Ельсинора за рахунок держави. Учні його класу були на шість років молодші й насміхалися з його незграбності й неграмотності. 1827-го, коли він закінчив школу, йому виповнилося 22 роки.
У дорослому житті були роки виживання, невизнання та відвертого знущання. Його замовчували, йому заздрили, зводили наклепи й насміхалися.
Андерсен страждав, але не корився долі. Треба схилити голову перед його мужністю, бо не загубив себе, не розгубив ні любові до навколишнього світу і справедливості, ні здатності бачити поезію в буденному.
Довго Християн не знав, як саме він може реалізуватися, доки його друг поет Інгеман жартома сказав йому: “Ви володієте безцінним даром знаходити перлини у будь-якій стічній канаві”. Ці слова відкрили Християнові самого себе.
1829 року вийшла його перша книжка “Подорож на острів Амагер”, в якій він дав волю фантазії. Відгук читачів окрилив автора. Одержавши перший гонорар, він здійснив подорож Європою.
1835 року видрукував казки “Книжка з картинками без картинок”, яка принесла авторові визнання.
Андерсен багато подорожував Європою, Малою Азією, був навіть в Африці. Найчастіше бував в Італії, яка полонила його душу.
Був знайомий з Віктором Гюґо, Оноре де Бальзаком, Олександром Дюма, гостював у Гейне та Діккенса.
На долю Ганса Християна Андерсена випало велике щастя — його визнали за життя. Творчість казкаря — це райдуга його душі, яку живила віра в Бога, народна мудрість.
Помер Андерсен 4 серпня 1875 року, спочив на кладовищі Ассістенс у Копенгагені. На його могилі квітнуть білі троянди, які він так любив за життя…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment