ЧОМУ ЗАКОН — ТАКИ «ДИШЛО»?

Галина Жура,
м. Київ

Бути соціально захищеним у власній державі — нормальне, законне прагнення кожного громадянина. І від того, наскільки ми почуваємось такими, залежить і наш настрій, і самопочуття, і наші рефлексії та працездатність. Тож якщо нам погано, незатишно у рамках законів нашої країни — втрачають усі. І чи не передусім — держава. Бо отримує, внаслідок цього, від кожного з нас “не на повну”. Адже у заглиблених у власні проблеми, болі, переживання людей  продуктивність праці падає, та й реакція може підвести. І якщо останнє трапиться з людьми, які, у прямому розумінні слова, стоять на землі обома ногами, то наслідки можуть бути й не дуже помітними. А ось від швидкості й адекватності прийнятих рішень представниками екстремальних професій — рятувальниками, пожежниками, бійцями цивільної оборони тощо — залежить кількість людських і матеріальних втрат.
Розуміючи це, урядовці всіх часів намагались якщо не по-справжньому створювати для них відповідні умови праці й відпочинку, то хоч би справити враження, видимість турботи через надання всіляких пільг і преференцій — прав на першочергове отримання житла, забезпечення їх та членів їхніх родин безплатними путівками для лікування та відпочинку тощо. Ось і в незалежній Україні призначивши, наприклад, рятувальникам мізерне грошове забезпечення, владці гарантували їм пільги. Зокрема, відповідно до ст. 22 Закону України від 17. 12. 93 № 3745-XII “Про пожежну безпеку”, особовому складу державної пожежної охорони та членам їхніх сімей надавали 50-відсоткову знижку на оплату за житлову площу, комунальні послуги, а також паливо.
І якщо отримання власного житла для багатьох було далекою мрією, щорічна безплатна путівка на оздоровлення стала майже утопією, то з отриманням дотацій на квартплату було значно простіше. Що не кажіть, хоч мізерна, але допомога. Та час минав, квартплата зростала, відповідно збільшувалось навантаження на бюджет. “Непорядок”, — вирішили високо-посадовці. І… знайшли вихід, внісши, на перший погляд, зовсім невеличку поправку до закону. Згідно з нею, від 24.06.2004 року статтею 59 Закону України “Про правові засади цивільного захисту” (№ 1859-IV) особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та членам родин, які перебувають на їхньому утриманні, батькам та членам сімей осіб рядового й начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, що загинули (померли), пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні служби, надається 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію тощо), але тепер уже — в межах норм, передбачених законодавством (підкреслення ред.).
Так відкрилося поле для творчості урядовців, які про власний народ так дбали, що ухвалюючи Закон “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, скасували деякі закони, а в інші внесли такі поправки, що як у казці про лисицю й журавля: і пільгу залишали, й скористатись нею не давали можливості.
Чому? Та тому, що підпунктом 2 пункту 78 розділу ІІ цього Закону частину 6 ст. 22 Закону України “Про пожежну безпеку” викладено ось у такій редакції: “Особовому складу державної пожежної охорони та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка плати за жилу площу, комунальні послуги, а також паливо в межах норм, встановлених законодавством, за умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із середньомісячним сукупним доходом цієї особи за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України”. А обсяг соціального доходу, який, за постановою нашої виконавчої влади, дає право на податкову соціальну пільгу, становив близько 870 грн. Такої зарплати, та ще з урахуванням усіляких надбавок і премій, не має жодний рятувальник України. Отже, як кажуть, отримали вони пільги, як тінь у погожу днину: бачити бачиш, а взяти до рук — зась.
Добре, що не сталінські, й навіть не брежнєвські часи — отримали, нарешті, право і змогу й до суду подати. Інколи навіть виграти позов. Тож за поданням Верховного суду України та 101 народного депутата щодо відповідності та конституційності положень окремих статей Закону “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” своє слово сказав Конституційний суд України. Рішенням від 22. 05. 2008 р. № 10-рп/2008 він визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втратили чинність з дня ухвалення наведені вище положення. Так було відновлено дію ст. 22 в редакції Закону України “Про пожежну безпеку” від 17. 12. 93 № 3745-XII та ст. 59 Закону України “Про правові засади цивільного захисту” (№ 1859-IV). У тому самому рішенні від 22. 05. 2008 року Конституційний суд України зазначив: “У Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою… Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина”.
Отже, накладаючи на своїх громадян обов’язки, держава зобов’язана утверджувати й забезпечувати їхні права. А як дбає про це? На жаль, як кажуть, не надто. Попри рішення Конституційного суду, владці не поспішають діяти за його приписами — зазначені пільги отримують лише пенсіонери та члени їхніх сімей. А особи рядового і начальницького складу — ні. Бо відповідно до статті 64 уже Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” витрати на пільгове побутове забезпечення осіб рядового і начальницького складу та членів їхніх сімей здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Простіше кажучи, керівництво підрозділів поставлене перед дилемою: яку дірку закрити — виплатити зарплати і премії чи оплатити пільги?
І найцікавіше: попри те, що зазначені зміни та доповнення визнано неконституційними (рішення КСУ від 22. 05. 2008 р. №10-рп/2008), статтею 64 Закону “Про Державний бюджет України на 2009 рік” фінансування зазначених пільг знову передбачено за рахунок утримання відповідних бюджетних установ.
Про перипетії з виконанням вказаних законів наш кореспондент дізнався від ліквідатора аварії на ЧАЕС, а нині пенсіонера МНС України Ігоря Щегеля. Він і став на захист колишніх колег, бо розуміє: судитися з начальством — справа безперспективна. Теоретично можливо, а практично — або працюєш, або…
“У зв’язку з викладеним, — каже Ігор Миколайович, — 25 листопада 2009 р. я направив звернення міністрові України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимирові Шандрі (вх. № 2258/09) з проханням надати роз’яснення про порядок отримання зазначених пільг особами рядового і начальницького складу Державної пожежної охорони та вжити заходів відповідного реагування. Однак листом від 01. 12. 2009 р. № 06-1-5469/74 за підписом заступника міністра М. Болотських Міністерство поінформувало мене про те, що на осіб рядового і начальницького складу Державної пожежної охорони, звільнених зі служби за віком, хворобою або вислугою років, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України поширюються норми Закону України “Про пожежну безпеку” від 17. 12. 93 № 3754-ХІІ, зокрема, право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрику, теплову енергію та інші послуги) в межах норм, передбачених законодавством. І що згідно зі статтею 39 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, пільги звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугою років особам рядового і начальницького складу Державної пожежної охорони надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.
Отже, МНС України не надало відповіді за суттю мого звернення. У зв’язку з цим постають питання: куди витрачають кошти, передбачені в держбюджеті на фінансування зазначених пільг? Чи їх не закладено в бюджет у розрахунку на те, що за місцем служби “безправні раби”, які щодня ризикують життям, не зможуть домогтися своїх прав?”
Пан Щегель вирішив поцікавитися, які ще категорії населення мають право на пільги, про які йшлося, і як їх надають іншим. Виявилося, що цей список довгий: працівники культури, освітяни, міліціонери, вiйськовослужбовці, судді, слідчі прокуратури, прокурори. І що порушують права навіть тих, хто має — даруйте за каламбур — стояти на захисті прав інших. Ігор Миколайович 02. 02. 2010 р. звернувся з листом до Генеральної прокуратури України з проханням “вжити заходів прокурорського реагування до посадових осіб Міністерства праці та соціальної політики України та інших суб’єктів правовідносин, які не забезпечили виконання доручення Кабінету Міністрів України щодо включення до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, що мають право на пільги за соціальною ознакою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29. 01. 2003 р. № 117 “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги”.
Принагідно пан Щегель звернув увагу Генпрокуратури на те, що особи, на яких поширюються названі закони, не отримують пільг і що, за його інформацією, зокрема прокурорів, слідчих прокуратури, суддів, осіб рядового і начальницького складу, військовослужбовців, які перебувають на службі, до Реєстру не включено. Тож просив вжити заходів.
Прокуратура переслала це звернення до Мінпраці. Невдовзі Ігор Щегель отримав звідти розлогу за обсягом (дві сторінки), але не за суттю відповідь “Стосовно включення до Єдиного державного автоматизованого реєстру осiб, якi мають право на пiльги, iнформацiю про пiльговi категорії громадян” за підписом заступника директора Департаменту державного соцiального захисту населення Мiнпрацi  Н. Кореневої. З неї випливало, що Постанова Кабміну існує. В листі перелічено (продубльовано зі звернення п. Щегеля) категорії громадян, які мали бути туди внесеними. Але попри те, що з часу виходу постанови минуло вже сім (!) років, Мінпраці не внесло до Реєстру всі категорії осіб, які мають право на пільги. Чиновники, що повинні опікуватися соціальним захистом співвітчизників, не виконали вказівки керівництва, посилаючись на те, що “на мicцеві органи працi та соцiального захисту населення не покладенi функції щодо ведення персонiфiкованого облiку ociб, якi мають право на пiльги за професiйною ознакою”. І тому, мовляв, “iнформацiя про зазначених працiвникiв не включалася до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, якi маютъ право нa пiльги”. А до того ж, ішлося наприкінці листа, “управлiння працi та соцiального захисту населення не є розпорядниками коштiв на надання пiльг вiйськовослужбовцям, прокурорам, слідчим прокуратури, суддям”. Тож, мовляв, відчепіться.
Та не на того натрапили. Отримавши цю, вибачте, знущальну відписку, пан Ігор 24. 02. 2010 р. знову написав лист до Генпрокуратури “Щодо порушення прав громадян”, у якому зазначав, що його звернення, порушуючи приписи ч. 4 ст. 7 Закону України “Про звернення громадян”, було спрямовано Генеральною прокуратурою України до Міністерства праці та соціальної політики України з проханням вжити заходів та повідомити заявника про них у встановлений законом строк. Також повідомляв, яку відповідь отримав від Мінпраці. І просив вжити заходів прокурорського реагування та зобов’язати Мінпраці забезпечити виконання постанови Кабінету Міністрів України “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги” у повному обсязі.
А 4 березня Ігореві Миколайовичу надійшла копія листа заступника Генпрокурора п. Корнякової до першого заступника міністра праці п. Розенка з проханням розглянути звернення щодо законності формування Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, що мають право на пільги, та незгоди з відповіддю Департаменту державного соціального захисту населення Мінпраці й проханням організувати перевірку викладених фактів і повідомити автора звернення про це у встановлений термін.
Нині пан Ігор чекає на відповідь від Мінпраці. Цікаво, яку ж відповідь йому дадуть чиновники, для яких “не указ” ні Генпрокуратура, ні власне начальство. Складається враження, що свої немаленькі зарплати вони отримують за імітацію роботи, а не за саму роботу. Уявляєте, якби таку енергію, та в правильне русло — на якому рівні розвитку була б нині Україна! І коли б витрачали час на роботу, а не гаяли його на продукування нікому не потрібних відписок!
Напрошується ще одне запитання: чому кожен, як нині кажуть, пересічний громадянин, має обов’язки перед державою і за невиконання їх карається зі всією строгістю законів? А чому для найвищих посадовців — яких, до речі, винаймаємо ми з вами і платимо їм зарплати незрівнянно великі порівняно з нашими — закон не закон, і вони дозволяють собі робити з ними все, що заманеться? Чому в них тільки права, а в нас — лише обов’язки?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment