Марія ШИМАНСЬКА,
м. Гомель, Білорусь
Пишу вам тому, що боляче й страшно! Якщо з Україною, з українською мовою клон Лукашенка і його команда зроблять те, що зробили з Білоруссю і білоруською мовою, то для мене зникне остання “апірища”, опора, де національна гідність не була розстріляна, висміяна, затоптана. Я завжди сподівалася, що українці можуть вистояти в боротьбі за свою незалежність. Білоруси так пригноблені, що нашу незалежність можна вже вважати втраченою. У своїй країні, мені, білорусці, можуть сказати: “Я не люблю, когда коверкают русский язык”. А недавно й зовсім припечатали: “Таких, как вы, всего полтора процента”.
Я писала, застерігала Ваших читачів: українці, дивіться на Білорусь, учіться, боріться, не давайте себе знищити. Думаю, що у вашого нового начальника спрацювали зокрема й білоруські гени покірності й угодовства на участь у зрадництві за гроші, преференції, комфортне життя.
З повідомлень українських ЗМІ здавалося, що огида пересилить, що слова “не допустимо, щоб руки, які тягали тюремну парашу, доторкнулися до Пересопницького Євангелія” об’єднають людей. Що вкрадені 140 гектарів Межигір’я подіють на інших, прагматичніших. На жаль…
Переді мною портрет Героя України Левка Лук’яненка. Привіт йому й уклін, сили йому й твердості. Сподіваюся, що він не один.
Наша громадська робота в Білоруській асоціації журналістів триває. Оскільки молодим журналістам вчитися практично нема де і нема на чому, то ми намагаємося хоча б вчити їх на прикладах місцевої офіційної преси. За принципом: не обманюй, не роби того, що роблять офіціанти від журналістики. А робити так, як декларує девіз БАЖ: “Трымайся праўды!” Тому відстежуємо всі можливі приклади для такого навчання.
Обласна газета “Гомельская праўда”, періодичне видання білоруською мовою, яке мало колись найбільші наклади у світі (понад 100 тисяч), тепер вартісних статей білоруською мовою не друкує зовсім. У числі може бути одна-дві інформації білоруською, а то й жодного слова. Білоруською в цій газеті лише логотип, адреса й вихідні дані.
Мене цікавить ситуація у вас в Україні зі свободою слова, можливостями журналістів отримати акредитацію, доступ до інформації, статистика ЗМІ. У нас в майже півмільйонному місті всього три газети — обласна, міська і районна. І по одній в районах області. А журналістів з недержавних ЗМІ нікуди не допускають категорично і жодної інформації від державних структур вони отримати не можуть. Представники ж недержавних структур так залякані можливими проблемами через співпрацю з незалежною журналістикою, що з ними важко розмовляти.
У нас в області нема жодної вільної газети, незалежного радіо, недержавного об’єктивного телеканалу.
Видавати книжки білоруських письменників держава відмовляється. Бо тих, кого видають, не можна назвати справжніми літераторами. Про них у кращому випадку можна сказати пропагандисти, графомани. Найсвіжіший і обурливий приклад: книжку народного поета Білорусі Ригара Барадуліна до його 75-річчя видали в Росії.
