Коли влітку 2009 року на святкуванні ювілею Музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків колекціонер і меценат Олександр Фельдман передав 12 унікальних творів японської мініатюрної пластики із власної колекції й вони посіли гідне місце серед скарбів, зібраних для київської громади ще Ханенками, здалося, що навіть дихати стало легше. Отже, шляхетна справа і в нашу позначену тотальною меркантильністю добу знайшла продовження. Набули конкретної значущості досі розрізнені повідомлення про те, що в Харкові будується приватним коштом музей мистецтв — саме тоді, коли від держави зазнають відвертих знущань культурні заклади, пам’ятки історії та культури, архітектура і природа.
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури
Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ
Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків наново спалахнув світлом просвітництва, представляючи виставку “Зі Сходу на Захід” — японську мініатюрну пластику з колекції Олександра Фельдмана. Видавництво “Фоліо” випустило в кількох варіантах альбом із детальним зображенням скульптур і мистецтвознавчим поясненням українською й англійською. Тож глядач має всі можливості не тільки дивуватися бездоганній вишуканості різьблених статуеток чи дивовижних відливок, а й заглибитись у внутрішній зміст життєвих, фольклорно-міфологічних, філософських чи культурних явищ самобутньої цивілізації Країни Вранішнього Сонця.
Окімоно — “річ, що стоїть”; протягом кількох століть ці невеликі скульптури японці тримали в домашніх вівтарях. Але в останню третину ХІХ століття це мистецтво набуло особливого розквіту, поєднавши традиції японського різьбярства із європейською реалістичною традицією. Цьому сприяли всесвітні промислові виставки. А навесні 1910 року в Лондоні відбулася Японсько-Британська виставка, на якій, за рішенням уряду, Японія представила найкращі зразки окімоно, зокрема твір Удагави Кадзуо “Мати, яка годує немовля”, вилитий у бронзі. Нині найцінніший варіант, різьблений із слонової кістки (“Японська мадонна”, як називають глядачі) — знакова окраса колекції Олександра Фельдмана, а в музеї Ханенків скульптуру вписали в контекст експозиції західного мистецтва.
42 твори, доступні киянам для огляду (із 220, що налічує зібрання, справедливо визнане фахівцями одним із найкращих у Європі), справляють емоційний шок.
Надзвичайно різні за світобаченням і релігійними ідеалами, наші народи, виявляється, мають дуже багато спільного в очах Творця. І ми розуміємо це завдяки мистецтву. Дикий з погляду православ’я культ самогубства як найвищого вияву доблесті раптом тьмяніє в пам’яті, наче адвокатом у Найвищому Суді виступає наш літературний Тарас Бульба, а потім випливають над зображеннями поетичні рядки Басьо: “Ох, троянду ту, що над шляхом виросла, кінь недавно з’їв…” І вже гостро відчуваєш невимовну красу життя на Землі й близькість усіх людей, прикликаних, як колись Праотці Людства, дати імена рослинам і тваринам.
І от серед експозиції — постать продавця квітів, вирізьблена зі слонової кістки настільки реалістично, ніби художникові дозволено було повторити услід за Всевишнім кожну зморшку, пелюстку, вигин мотузки на кошику і сандалях, натруджені руки і навіть думку літнього чоловіка, що перенесла його свідомість у світлу далину. Ще трошки — і над кошиком з’являться бджоли, здається глядачеві… Можливо, художник Ісікава Міцуакі (1852—1913, працював під творчим іменем Комей) зобразив почасти самого себе, адже вражаючи європейців бездоганною виконавчою майстерністю, японські різьбярі спершу тільки шукали образності для своїх творів. Чи не в цьому таїна погляду продавця квітів?
Кандидат мистецтвознавства Світлана Рибалко — куратор японської колекції О. Фельдмана і, зокрема, цієї виставки — ретельно і різнобічно вивчає кожен твір і радо ділиться знаннями, зокрема в альбомах-каталогах.
Завідувач відділу східного мистецтва Музею Ханенків, одна з найавторитетніших сходознавців країн колишнього СРСР Галина Біленко докладає багато зусиль, щоб примножити наші з вами знання про культуру Сходу. Її науковий внесок у справу, розпочату ще академіком Агатангелом Кримським, і людський у майже ритуальне збереження вогнища меценатства як джерела просвітництва неоціненні.
Знаменитий уже не в першому поколінні різьбяр Комада Рюсі, який очолював Міжнародну асоціацію нецке з 1993 до 2004 р., після майстер-класу в залі музею показав свої руки. Але першим, як сказано і в Біблії, для майстра, який починає творити, має бути Слово. Обов’язково треба знати ім’я скульптури, яку починає робити митець.
Ці дивовижні відкриття навіть при побіжному огляді виставки окімоно в трьох залах Музею Ханенків дають нам чималу впевненість, що занехаяне власними вчинками людство має шанс віднайти дорогу до Спасіння. Адже стежку вказано: рятівна краса народжується тільки там, де є Перше Слово — Любов.
Коли директор Музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків Віра Виноградова приймала для музейних фондів черговий дарунок від Олександра Фельдмана — старовинну зброю, вона нагадала вислів Богдана Івановича Ханенка про те, що колекціонер не може одноосібно володіти скарбами світового мистецтва, як не можна, скажімо, привласнити невідомий твір Шекспіра. Врешті-решт він збирає колекцію, щоб вона стала надбанням громадськості. За такої уваги до своєї особи політичний і громадський діяч, колекціонер і меценат О. Фельдман навіть трохи знітився. Отож не потреба піар-акцій є рушійною силою демонстрації унікального зібрання, бо деякі зразки окімоно із його зібрання є ще хіба в Імператорському музеї в Японії.
І наостанок усмішка: японки бувають схожими на українських молодиць. Скажімо, та, що мало не зламала руку залицяльникові-самураю лише порухом ліктя. Дарма що несе на голові величезний жбан із водою…
