ЩО Є У КВІТНИКУ?

Ігор МОЧКОДАН

Після прочитання будь-якої збірки віршів переконуюся, що поезія — це передовсім стан душі, а вже потім — образ, форма, метафора тощо, тому нині важко сказати, хто з нас пише поезію, хто вірші, а хто просто римує рядки задля задоволення. Надто, коли цими віршами і поезією “завалений” кожний літературний сайт.
Видання антології нині стало поширеним явищем, проте не завжди вдалим, адже іноді беручи до рук примірник антології чи то поетичних, чи то прозових творів, переймаєшся питанням, якими принципами і критеріями керувався її упорядник і видавець. А коли йдеться про збірники сучасників, то чи не було б краще спочатку віддати належне часу і подивитися на їхню творчість через кілька років? Хоч би як там було, але виходячи із первинного значення слова “антологія” (гр. “квітник”), мимохіть сподіваєшся побачити взірці творів, які у чомусь справді найкращі в контексті сьогодення й минулого.
Спроба Є. Барана та Ю. Височанського у серії “Новітня українська поезія” видати антологію “За межею означень…” незвичайна тим, що в ній зібрано твори молодих авторів із різних реґіонів України, які раніше були оприлюднені в Інтернеті. Здається, особливої складності й незвичайності в цьому немає, бо вибір у мережі більш ніж достатній. Проте і тут свої підводні рифи, на які небезпечно наражатись, адже робота з поєднання віршів різних авторів, а відповідно характерів і стилів вимагає певної мотивації, як і критерій їхньої творчості.
В антології “За межею означень…” представлено твори поетів різного рівня. Добре це чи погано — повинен сказати читач, адже у будь-якій ліриці домінує те почуття, що найбільше хвилює автора, і неоднаково воно співвідноситься зі світом почуттів читача.
Щодо самих віршів. У передмові зазначено, що “всі дороги ведуть до рими…”, і до рими, на жаль, вони ведуть частіше, ніж до поезії. Деякі автори/віршарі красномовно запевняють, що суть поезії — це лише римування.
Проте не все так погано у нашому квітнику. Цікаві поетичні шукання Наталки Воронової та Оксани Єфіменко, де поряд з іронією вчуваються серйозні запитання свого “Я”. Життєствердним і мужнім постає голос Олександра Єроха у його віршах, яскраве й звучання жартівливих пісень, що ними зараз займаються порівняно рідко. Про Анну Малігон говорить її біографія: “лауреат конкурсів “Із слова…”, “Молоде вино”, “Гранослов”, “Смолоскип”. Член НСПУ”. Василь Роман представляє себе яскравим зовнішнім візерунком віршів, а також стоїчним життям. Прикарпатська поетеса Надія Павлик пропонує читачеві власне осмислення світу та незвичайний образ жінки з енергійним “Я”. Вдалі спроби здійснюють Ю. Калашник, Є. Курносенко, Я. Левицька, М. Непорада, І. Перекліта, Н. Пузиренко, І. Рубцов, А. Смолянська, О. Халахан та О. Шарова.
Аксіомою знову залишається те, що поезія — це стан душі, але у кожному вияві вона має адресата. Тому, як і букет квітів, її треба добирати і дарувати так, щоб не повертали.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment