Анастасія КОХАН,
Лондон
Дорогою повз Королівську Академію в Лондоні простягається довжелезна черга: останні дні виставки Вінсента Ван Гога (1853—1890). Десятки відвідувачів за хвилину, тисячі за день — скільки ж людей побувало на цій виставці за ті три місяці, що вона тривала? Неабиякий ажіотаж викликаний підходом кураторів виставки. Вони не зібрали якомога більше робіт художника з усього світу, а провели особливий відбір. Представлена колекція — це картини, написані на полотні й папері та… в листах!
Ван Гог — єдиний художник, який упродовж свого короткого життя так багато говорив про власну творчість, здебільшого у листах до брата Тео і кількох друзів. У листах він замальовував ті картини, про які розповідав. Саме ці листи й представлені поряд із картинами на виставці, названій “Справжній Ван Гог: художник і його листи”. Роботи для виставки дібрано за основними темами листів — колір, портрет, природні цикли і Ван Гогове розвинене відчуття місця, виражене в роботах, написаних у Голландії та Франції.
За словами Ніколаса Грімшоу, президента Королівської Академії мистецтв, “сорок оригіналів листів з ескізами картин, про які писав братові Ван Гог, експонують поряд із роботами, на яких вони ґрунтуються. Ця виставка — результат 15-річних досліджень Лео Янсена, Ганса Люйтена та Нінке Баккера, науковців музею Ван Гога в Амстердамі”.
Ван Гог, що відкривається перед нами тут, — зовсім не шалений геній, як стверджує розповсюджений стереотип. Навпаки, перед нами — мисляча, висококультурна особистість із систематизованими методами роботи і точно спланованими художніми стратегіями.
Починається виставка із сумних пейзажів, виконаних вугіллям, тушшю й олівцем на папері. Це данські пейзажі: озеро з водяними ліліями, поле, покинута дорога, ніким не доглянуте засохле дерево, поодинокі людські фігури. Постійне малювання олівцем дає Ван Гогу краще розуміння рисунка, його форм. У роботах аквареллю й гуашшю потроху починає з’являтися колір: червоні дахи будинків, яскраве осіннє листя.
Побувавши у селі, Вінсент вирішив, що зобов’язаний зобразити все, чим насичене сільське життя: селяни, які їдять картоплю, швачка, селянин, що сіє пшеницю, сільська жінка сапає, чоловік косить пшеницю. Таких замальовок дуже багато, їх Вінсент відіслав поштою братові, але наказав обов’язково повернути, бо збирався малювати з них велику картину села.
Поїхавши до Франції, Ван Гог, як і багато інших художників, був у захваті від імпресіоністів із їхнім сміливим використанням кольорів. Вивчаючи “питання кольору”, він малював натюрморти, здебільшого квіти, і використовував принципи контрасту: зелений малює поряд із червоним, синій — з оранжевим, фіолетовий — із жовтим. Водночас захоплювався японською гравюрою.
Поступово і до кінця життя Ван Гог перейшов до найнесподіваніших і найсміливіших поєднань кольорів — не кожен художник дозволить собі таку відверту кольорову гаму. Ось автопортрет, який знає кожен школяр, адже картини Ван Гога користуються неабиякою популярністю. Про цей автопортрет художник пише: “З однієї людини можна написати безліч портретів. Це мій образ, який я намалював із відображення у дзеркалі. Він зараз у Тео: рожево-сіре обличчя з зеленими очима, волосся кольору попелу, зморшки на лобі й кругом рота, жорстка, мов дерев’яна, щетина, яскраво-руда борода; занедбаний і сумний… Ви скажете, що це трохи схоже на, скажімо, лице смерті. Та в будь-якому випадку чи це зображення не таке, що можна назвати відмінним від фотографії? І це саме те, що називають імпресіонізмом, — нарешті, це не банально і це пошук глибшого розуміння, ніж фотографія”.
За два роки на піку своєї творчості Ван Гог помер, проживши у невеликих статках, продавши лише одну картину, але залишивши величезне надбання.
Пройшовши вісім величезних залів виставки у Королівській Академії, дивуєшся: скільки він встиг зробити за 10 років! Адже почав писати у 27, а помер 37-річним! І як цікаво подивитися картини Ван Гога, а поряд із ними листи, де описано словами ті самі картини. Неймовірно, як багато слова можуть сказати про художника.
