ПІДСУМОВУЮЧИ ПРОЙДЕНЕ І ДУМАЮЧИ ПРО ЗАВТРА

Перший Міжнародний конкурс знавців української мови (тоді він так називався) провели в 2000—2001 роках. Започаткував конкурс відомий меценат із Канади Петро Яцик. “Українець, який відмовився бути бідним”, Петро Яцик був фундатором Інституту українознавчих студій Гарвардського університету, Центру досліджень історії України при університеті Альберти (Канада), власної Освітньої Фундації та інших освітніх українських центрів. Цей мудрий чоловік розумів, що майбутнє України — в руках її дітей, яких слід виховати в любові до рідної мови і всіляко заохочувати вдосконалювати її. Так виникла ідея Міжнародного дитячого конкурсу знавців української мови.
В Україні цю ідею підхопила Ліга українських меценатів. Її президент Володимир Загорій та письменник, лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький взялися за організацію конкурсу в Україні. Конкурс охопив усі школи, значну частину університетів, бажання взяти участь у ньому виявили навіть військові училища. Тож мовний марафон охопив усі верстви майбутнього покоління. Наступного року кількість дітей зросла вп’ятеро і досягла мільйона. Тепер щороку п’ять мільйонів школярів демонструють свої знання української мови.
Після смерті Петра Яцика 2001 року конкурс став називатися на честь цього далекоглядного і жертовного мецената української науки.
Цього року конкурс святкує 10-річчя. Триває підготовка до урочистого закриття. Переможців традиційно нагороджуватимуть на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ: «УЖЕ ПЛАНУЄМО ОДИНАДЦЯТИЙ»

Учителі, школярі й студенти знають Михайла Слабошпицького як натхенника й “двигуна” Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика. Виконавчий директор Ліги українських меценатів, співголова координаційної ради конкурсу був серед тих, хто започаткував мовний турнір.

— Десятий конкурс — це вже перший ювілей. А ювілей — це й нагода згадати, як починалося…
— Починалося з того, що на зборах Ліги неоднораз ішлося про мовну ситуацію в Україні. Якось Юрій Шимко, екс-президент Світового конґресу українців, що приїхав на збори як представник члена Ліги Юрія Ємця, запропонував Петрові Яцику більше підтримувати українську мову. Яцик фінансував у Канаді чимало українських проектів (досить згадати англійський переклад “Історії України-Руси” Михайла Грушевського чи українські студії в Гарвардському, Альбертському й Лондонському університетах), а спеціально присвячених саме українській мові проектів не було. У відповідь на Шимкову пропозицію він одразу ж висловив ідею: треба організувати змагання школярів з української мови, і щоб переможці одержували високі грошові нагороди. Щоб фінансова частина премії підтверджувала: українська мова — справа дуже важлива, і знання її коштовні.
Потім на Яцика неоднораз нападали: мовляв, цей капіталіст американізує справу, хай діти з почуття патріотизму вивчають мову. На це Яцик відповідав: а де ж у дітей патріотизм візьметься, якщо його немає ні в батьків, ні в учителів, ані в державних достойників? Це вже нині всі погодилися з грошовими нагородами, а перші роки конкурсу позначені полемікою багатьох із Яциком, який незмінно стояв на своєму: тільки великі грошові премії переможцям! І, як показав час, рація була за ним. І сьогодні вже ніхто з того приводу не дискутує.
— Звідки взявся саме такий сценарій конкурсу?
— Його ми виробили разом із тодішнім виконавчим директором Освітньої фундації Петра Яцика Марком Стехом. У Торонто зібралися канадські члени Ліги, і ми виклали їм концепцію та сценарій мовного марафону. На загальних зборах Ліги в Києві за проект усі висловилися одностайно. Ми оприлюднили ідею в Міністерстві освіти і науки, де її прихильно зустрів тодішній міністр Василь Кремень. До речі, він — єдиний з усіх міністрів освіти, який їздив відкривати конкурси і послідовно цим проектом опікувався.
— У пресі писали, що Петро Яцик заповів на конкурс мільйони доларів…
— Це легенда. Нічого спеціально на конкурс він не заповідав, чи не встиг заповісти. Він був щасливий, що цей проект ми почали втілювати.
Злі язики в Україні поширюють фантастичні версії конфлікту Ліги меценатів і Надії Яцик. З’ясувалося, що в конкурсу є чимало недоброзичливців, які борються з ним усіма можливими засобами. Як борються з самою українською ідеєю, українською справою. Зрештою, це — окрема тема. Я торкнувся її лише задля того, щоб нагадати контекст, у якому живемо й працюємо.
Кожна важлива національна справа зазнає найрізноманітніших атак для її дискредитації.
— Конкурс — це велика організаційна робота. Як із цим дає раду невеличка виконавча дирекція Ліги?
— Окрім працівників Інституту інноваційних технологій та змісту освіти, які від перших кроків конкурсу опікуються ним, це ціла армія вчителів у різних куточках України. Без них таке масштабне дійство просто не було б можливим. Як і неможливим був би він без послідовної підтримки плеяди національно свідомих журналістів. Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати їм. Хай прозвучать їхні імена: перший заступник головного редактора “Освіти України” Марія Корюненко, заступник головного редактора “Літературної України” Сергій Козак, головний редактор Всесвітньої служби радіо “Україна” Микола Мариненко, головний редактор освітніх та дитячих програм Національної радіокомпанії Лариса Тарасова, головний редактор “Слова Просвіти” Любов Голота. Є видання поза столицею, які активно й послідовно зверталися до теми конкурсу. Це редагований поетом Дмитром Івановим “Гарт” у Чернігові, луцькі газети “Віче-інформ” (головний редактор Василь Простопчук) та “Сім’я і дім”, що її редагує Іван Корсак. Обидва редактори — члени Спілки письменників. З усіх російськомовних газет в Україні співчутливо про мовний турнір писали тільки “Київські відомості” — певно, лише завдяки ініціативі поета Станіслава Бондаренка.
Не останнє значення для конкурсу мають опікунська та наглядова ради. Опікунська представляє патріотичний марафон перед громадськістю та владою. Її очолює президент Ліги меценатів Володимир Загорій, входять Іван Драч, Борис Олійник, Ярослав Яцків, Василь Кремень, Микола Жулинський, Павло Мовчан, Любов Голота, Петро Перебийніс, Юрій Кузнецов. Наглядову раду, яка розглядає конфліктні ситуації, очолює Віктор Баранов. Неоднораз були нашими представниками на обласних етапах марафону письменники: Лідія Рибенко (Рівне), Ніна Горик (Луцьк), Олена Гаран (Полтава), Іван Низовий та Олексій Неживий (Луганськ), Данило Кононенко (Крим). Дуже багато зробив на Дніпропетровщині Олексій Лазько з благодійним фондом та Інститутом Україніки.
— Яка роль меценатів з-поза Ліги?
— Вона просто безцінна. Станлі Пітерсон, почесний член Ліги з Торонто, давав на конкурс то по 55 тисяч доларів, то 70, одного разу навіть 120 тисяч! Остання сума — це значно більше, ніж усі кошти безпосередньо фундації Петра Яцика за всі конкурси, в яких вона брала участь. Річ у тому, що в Канаді ідея мовного турніру зустріла підтримку багатьох людей, які почали жертвувати кошти. Вони надсилали чеки до фундації, на які одержували довідки для податкових служб.
У Канаді держава заохочує благодійництво. Жертводавці не сплачують жодних податків із половини суми. Саме завдяки цьому там реалізується багато культурних та науково-освітніх проектів. Досить згадати про існування численних українських інституцій та фундацій —  усе тримається на благодійних коштах.
Але повернімося до меценатів нашого конкурсу. Вже вкотре головний його меценат — АТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”. Недавній її генеральний директор, а нині голова наглядової ради Володимир Загорій опікується конкурсом від самісінького його початку не тільки фінансово, а й організаційно. Саме “Дарниця” постійно впродовж десяти років надає транспорт для всіх поїздок виконавчої дирекції Ліги, журналістів, членів опікунської та наглядової ради в області. Якщо все те перевести в кошти, то вийде поважна сума, яка ніде не значиться в реєстрах конкурсу.
Потужним меценатом конкурсу зарекомендувало себе АТ “Оболонь”, очолюване політичним і громадським діячем Олександром Слободяном. А поряд із ним — АТ “Ексімед” (генеральний директор — член Ліги Олександр Огороднійчук), АКБ “Експрес-банк” (голова правління Олена Чуліцька). Вкотре виплачує конкурсантам премії імені свого батька Кирила Осьмака — Президента Української Головної Визвольної Ради — Наталія Осьмак (ці відзнаки одержують здебільшого курсанти військових навчальних закладів). Усі десять конкурсів мають мецената в особі Леоніда Ліщини з Торонто. Регулярно жертвували на наш проект кошти Роман Колісник, Марія Фішер-Слиж, Святослав Ключник, Олександр Харченко й Тамара Яровенко (усі з Торонто). Жоден конкурс не відбувся без премій подружжя Татарків зі США.
Окрема тема — крайові управи ветеранів Української дивізії “Галичина” зі США (голова Петро Буняк) та Австралії (голова Теодозій Андрушко). Поряд із ними — Союз Українок Австралії (голова Христина Сивенька-Бейлі, скарбник Валентина Домазар).
І, звичайно ж, одна з найавторитетніших українських фундацій у діаспорі — Фундація імені Івана Багряного (голова Галина Воскобійник, скарбник Олексій Коновал) — колективний член Ліги українських меценатів. Фундація також підтримувала Диктант національної єдності на Українському радіо. Шкода, що він не відбувся торік. Щось на радіо не спрацювало. Конкретної причини не знаю.
— Яке майбутнє конкурсу?
—  Переконаний: жодна політична погода його не перекреслить. Він буде. Ми вже плануємо одинадцятий. І в День української писемності та мови 9 листопада він  урочисто розпочнеться на Дніпропетровщині.

Розмовляла
Світлана КОРОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment