ЩО У ПАМ’ЯТІ ЖИТИМЕ ВІК

Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ,
письменник, лауреат літературної премії імені Ю. Яновського, літературних премії імені М. Годованця, В. Булаєнка, імені Г. Костюка, почесний професор Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка

Доля, хоч як парадоксально, ніколи не виявляла особливої прихильності до справжніх поетів. Надто ж до тих, чиє палке, пристрасне слово повідало правду життєву, додавало сили й наснаги у нелегкій, виснажливій, а нерідко сповненій небезпеки і смертельного ризику боротьбі за краще майбуття, за свободу і волю рідного народу. Музу їхню жорстоко переслідували у сталінсько-беріївських таборах і катівнях, падали вони од куль на полях бойовиськ. До таких належить маловідомий (а донедавна зовсім не відомий читацькому загалові) поет-лірик, тонкий романтик із щедрим, заповненим любов’ю до рідної землі, України, зневаженої й потоптаної яничарами, з гарячим серцем патріота, борця Герась Соколенко (Герасим Шмигельський). У березні 2010 року йому виповнилося б 90 (народився 3 березня 1920-го), загинув 20 лютого 1945-го). Скільки прекрасних високопатріотичних, романтично піднесених творів міг би він подарувати Україні й українцям, усьому світові! Не судилось… Однак і той вельми скромний творчий доробок, який, можна сказати, цілком випадково (змилосердилася-таки доля!) дійшов до нас, засвідчує: українське слово, література наша можуть пишатися ще одним талантом, надзвичайно обдарованою постаттю.
Він народився і провів дитячі та юнацькі роки у селі Михла Ізяславського району на Хмельниччині у бідняцькій родині. Детальніших відомостей ні про самого Герася, ні про його рідних чи близьких із тих уже давно відгомонілих часів, на превеликий жаль, не збереглося. Навчався у школі, захоплювався літературою, зокрема поезією, пробував писати сам. Спонукали до творчості безсмертний Шевченків “Кобзар”, вірші ще молодих, але вже відомих Павла Тичини, Володимира Сосюри.
Залюбленість у слово, прагнення писати привели юнака до редакції місцевої газети. Молодий журналіст наполегливо оволодівав газетярською професією. На шпальтах час од часу з’являлися його публікації про сільські будні, про людей праці. Звісно, про страхітливий Голодомор, масові репресії, од яких захлиналася у крові українська нація, у тодішніх газетах — ані слова. Це не могло не обурювати вразливого юнака, викликало гнів і справедливе невдоволення. Чому так? Хто винен? Не одну безсонну ніч провів у болючих роздумах. І з’являлися віршовані рядки. Пройняті болем, синівською любов’ю до України, турботою про її майбутнє, подальшу долю уярмленого народу.
У вірші “Матері” поет пише:
І коли жар огнистих ракет
Зацвіте над перонами станцій,
Ти узнаєш, що син твій, поет,
Взяв меча і пішов у повстанці.
Що саме мав на увазі автор? Про якого “меча” і яких “повстанців” ішлося? Так гострим й емоційно наснаженим словом поет закликає не коритися злу й насиллю, з “мечем” у руках виборювати жадану волю.
У редакції Герась Соколенко працював до і на початку Другої світової війни. З приходом німців жити стало ще важче. Облави, розстріли, голод… Хіба могла мовчати його Муза?
Тільки спогадів сліди
Про братів замучених.
Поїзди і поїзди
У туман над кручами…
Це рядки з поезії “На світанку”, датованої 1941 роком. А невдовзі, у липні 1941-го, з-під пера поета народжується “Балада про триста мечів”. Твір сповнений патріотичного пафосу і громадянського звучання, присвячений героїчному подвигу юних героїв Крут, що грудьми стали на захист державності, соборності й незалежності України і загинули у нерівному бою з дикими московськими полками бандита Муравйова. Автор з любов’ю і неабиякою симпатією оспівує відвагу і самопожертву синів Батьківщини, славить “триста гострих мечів у руках, а над ними прострелений стяг”. “Чорна туга від сходу пливе. Її ім’я страшне — Большевик”.
Звертаючись до поколінь сучасних і прийдешніх, поет пише:
За степи
І за шелест дібров
На світанку проллялася
Кров,
Що у пам’яті
Житиме вік…
…Буде бій грозовий.
Чую зов — це на подвиг
Зове їхня кров!
Безперечно, “Балада про триста мечів” — один з найкращих творів Герася Соколенка. Поема засвідчила його талант, поетичну майстерність, громадянську зрілість, яскраво виражену державницьку позицію.
Влітку 1942 року поета заарештували німецькі окупанти. Півроку він провів у Шепетівській в’язниці, зазнав катувань. На волю Соколенкові допоміг вийти Улас Самчук, який знав його творчість. Та незабаром Герась разом з тисячами українців потрапив на каторжні роботи у Німеччину.
Важка праця на цегельному заводі у Сілезії, жорстокість наглядачів не зламали волі до життя. Він уперто вірив у краще майбутнє. Свою віру, сум і ностальгію виливав у віршах, які продовжував писати і в неволі.
“Не знаю я, що доля стеле, // Та хай не смерть і не відчай: // Вже прокидається мій велет —  // Мій Український Рідний Край!” — віщує в одному з віршів поет.
Хоч би де був, хоч би куди закидала його невблаганна доля, Герась Соколенко ні на мить не забував, що він — українець, що Україна має бути незалежною, а її народ — вільним і щасливим.
1943 року в Німеччині з’явився літературний журнал для українських остарбайтерів “Дозвілля”. Саме в цьому часописі друкували поезії Г. Соколенка. Вони з’являлися і в журналах “Дорога”, “Пробоєм” (Прага), в газеті “Волинь” (за сприяння Уласа Самчука).
Як склалася подальша доля талановитого поета-романтика, поета-соборника, правдолюба і борця за незалежну Україну? Жодних слідів ні в архівах, ні в періодиці. Лише лаконічне: загинув 20 лютого 1945 року. Місце загибелі — с. Борау, Німеччина. Є підстави вважати, що остарбайтер Соколенко під час переможного наступу радянських військ вписався до Червоної армії, в одному з підрозділів якої воював з гітлерівцями, і загинув на фронті в лютому 45-го. Бо саме відтоді його ім’я жодного разу не з’являлося на шпальтах українських видань.
Здавалося, про Г. Соколенка забули надовго чи й назавжди. Та 1981 року в Нью-Йорку вийшла друком збірка поезій “Герась Соколенко: Твори поета невідомої долі”. Упорядкував і видрукував її Леонід Полтава, шанувальник українського поетичного слова, вирішивши, що Герась Соколенко має повертатися в Україну. Його творчість, його боротьба заслуговують на це.
У доданому до збірки короткому життєписі поета, зокрема, йдеться: “Українська національна література і культура втратили в особі Герася Соколенка щирий ліричний талант патріота-соборника, поета-романтика, який ще таким молодим все-таки встиг сказати нове слово в поезії”.
Високо поцінував яскравий талант поета-подолянина і Л. Полтава. Ось що він писав: “Після раннього Володимира Сосюри це був другий Богом обдарований український лірик…”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment