ЇЇ ДОЛЮ НАЗАВЖДИ ЗМІНИЛА ВІЙНА

М. В. Машовець, 1990 р.

Євген БУКЕТ

Її голос лунав у надвечір’ї так дзвінко, що можна було почути у Веселій Слободі, за два кілометри від Грузького. І молодь захопилася талантом Марії Володимирівни, почувши її 11 липня 2009 року на концерті художньої самодіяльності в сільському Будинку культури. Сильний голос 88-літньої бабусі перелетів увесь зал і викликав бурю оплесків. Старовинна українська народна пісня у її виконанні за кілька хвилин полонила всіх.
А початок її — в хатині, де народилася і виросла Марія Володимирівна Машовець: на Київщині, в селі Грузькому, на Брусилівській вулиці. 1933 року, в 14 літ, закінчила Грузецьку семирічку і переїхала до Києва, бо дуже хотіла вчитися. Вечорами навчалася на робітфаку і працювала хатньою робітницею у його директора.
Доленосною в житті дівчини була зустріч із ректором Київської консерваторії Абрамом Михайловичем Луфером. Почувши Марійчин голос, професор зауважив: “Дитино, тобі неодмінно треба вчитися, в тебе талант!”
У домашньому архіві Марії Володимирівни — фото 1939 року, на якому вона серед учнів Державної науково-вокальної студії при Управлінні в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР разом із викладачами Марією Іванівною Литвиненко-Вольгемут та Іваном Семеновичем Паторжинським. Студію було створено 1938 року за рішенням Раднаркому. З усіх куточків України з’їжджалася талановита молодь, щоб перемогти в конкурсі й отримати право навчатися тут. Марія Володимирівна згадує: “Там зустріла я земляків своїх — хлопців з Козичанки. Вони теж хотіли вчитися. А конкурс був величезний, і я вступила, а вони — ні”.
Після літньої сесії 1941 року Марія, звичайно ж, поїхала до рідного села, а там її застала війна, що назавжди змінила долю, змусила попрощатися із мрією здобути освіту і стати співачкою.
Одразу після звільнення Грузького радянськими військами у листопаді 1943 року Марія Володимирівна пішла на фронт. На два роки її рідною домівкою став 332 полк 41 дивізія 2 батальйон. Ця тендітна жінка служила в санчастині. З болем згадує війну. “Коли розірветься снаряд, — згадує Марія Володимирівна, — серце розривається від жаху. Солдати, які щойно бігли поруч, тепер, мов покошені, лежать на землі. Одному уламком розірвало живіт, іншому — відірвало щелепу. Один кричить: “Сестричко, спаси!”, інший — “Сестричко, добий!” Не дай Боже, дітки, вам таке побачити”.
У перервах між боями співала, танцювала, читала вірші. Зустріла солдатів-земляків з Грузького”, серед них — свою любов, додому повернулася вже матір’ю.
З однополчанами дійшла Марія Володимирівна аж до Ельби. На честь Перемоги там відбувся великий концерт зірок радянської естради. Вона співала разом з ними на одній сцені.

Серед учасників ансамблю “Живиця”, 1987 р.

Коли після війни повернулася в Грузьке, застала страхітливу картину. Батьківську хату пограбували солдати. Поїхала до Києва, намагалася поновитися у консерваторії, але злиденне життя не дало змоги цього зробити. Незабаром народилася друга донька, додалися нові клопоти. Марія Володимирівна Машовець залишилася жити в рідному селі.
Але її талант не зів’яв марно. Марія Володимирівна була постійною учасницею Гружчанського фольклорного колективу “Живиця”, заснованого в жовтні 1975 року, який отримав звання народного. Записи цього колективу використано у двох телевізійних фільмах і в кількох аудіодобірках. “Наша артистка, грузецька Оксана Петрусенко, соловейко”, — називають її односельці. І зараз, коли почуєш її пісню, забуваєш про все на світі, а в уяві оживають квіти, вишивані рушники й козацькі звитяги.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment