Цей матеріал надійшов до редакції “Слова Просвіти” від прес-служби СБУ наприкінці січня цього року, ще за “старої” влади. Тут цифри, цитати з документів і чітка позиція Української держави. Його друкуємо після того, як президент України Віктор Янукович заявив у Страсбурзі, що не можна визнавати Голодомор геноцидом, оскільки це була “спільна трагедія держав, що входили до СРСР”.
“Лише глибоко неосвічена людина, яка не любить свою країну та не знає її законів, могла заявити подібне публічно… Протиставляючи себе позиції українського народу та міжнародного співтовариства на догоду своїм московським господарям, Янукович не лише вчинив протиправне діяння, а й цинічно, на державному рівні здійснив наругу над пам’яттю мільйонів замучених українців. На нашу думку, найбільшими гріхами на землі є зрада свого народу та наруга над пам’яттю невинно убієнних. За подібні дії завжди, рано чи пізно, наступає розплата”, — заявила після цього партія “Наша Україна”, очолювана третім президентом України Віктором Ющенком.
Депутати ПАРЄ після заяви Януковича відкинули пропозиції, що стосувалися визнання Голодомору геноцидом. “За” проголосував 21 депутат, 55 — проти.
Після рішення ПАРЄ депутати-реґіонали заговорили про можливість перегляду Закону, який визнає Голодомор геноцидом українського народу. Такий висновок, зокрема, можна зробити зі слів депутата від Партії реґіонів Юлії Новікової в ефірі 5 каналу 28 квітня. Партія “Наша Україна” заявила: “Своєю заявою Янукович прямо порушив норми Закону України “Про Голодомор 1932—1933 років в Україні” від 28 листопада 2006 р., перша стаття якого однозначно стверджує: “Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом Українського народу”. А стаття 2 наголошує: “Публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним”. Але чи існує Закон для чинної влади? Зважаючи на останні події, відповідь очевидна.
У 1932—1933 роках в Україні сталінський тоталітарний режим учинив найстрашніший злочин проти людяності — Голодомор — геноцид українського народу, що призвів до загибелі мільйонів громадян.
Після повалення в листопаді 1920 року Української Народної Республіки більшовицький режим розпочав на її території активні дії щодо недопущення відновлення незалежної Української держави шляхом проведення жорстокої репресивної політики, спрямованої на встановлення комуністичного ладу і придушення будь-яких партій і рухів, які відстоювали ідею української самостійності.
З цією метою керівники комуністичної більшовицької партії — Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович, генеральний секретар Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків (ЦК ВКП(б)); Молотов (Скрябін) В’ячеслав Михайлович, член ЦК ВКП(б), Голова Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР); Каганович Лазар Мойсейович, секретар ЦК ВКП(б); Постишев Павло Петрович, секретар ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У, перший секретар Харківського обкому КП(б)У; Косіор Станіслав Вікентійович, член ЦК ВКП(б), генеральний секретар ЦК Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У); Чубар Влас Якович, член ЦК ВКП(б), член Політбюро ЦК КП(б)У, Голова Ради Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР); Хатаєвич Мендель Маркович, член ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У — розпочали насильницьку колективізацію сільського господарства і депортацію українських селянських родин, незаконну конфіскацію їхнього майна, репресії та фізичне знищення українців.
Вказані дії призвели до руйнації традиційних форм сільськогосподарського виробництва і позбавили українських селян необхідних для нормальної життєдіяльності запасів зерна, що спричинило голод серед українського населення в 1928—1929 роках. Після цього на території УСРР розпочалися масові антирадянські повстання, найвідоміше з них — Павлоградське, яке нарівні з іншими було придушено з особливою жорстокістю військами та спецзагонами.
Слідчі встановили, що саме Сталін Й. В., Молотов В. М., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. штучно створили життєві умови для фізичного знищення українських селян, використавши такі репресивні механізми та способи: встановлення для України плану хлібозаготівель, що не міг бути виконаний; вписування за рішеннями Центрального комітету Комуністичної партії більшовиків України, обкомів та райкомів партії цілих районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на так звані “чорні дошки”, що означало блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі; ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією з метою недопущення виїзду голодуючих за межі республіки; заборона листування; запровадження “натуральних штрафів”, тобто вилучення картоплі, м’яса та інших продуктів харчування; проведення постійних обшуків із вилученням зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, всіх продуктів харчування та готової їжі; посилення репресій, включаючи розстріли осіб, які вчиняли спротив діям влади тощо; ухвалення рішень щодо депортації селянських родин з України.
Вказані дії періоду 1932—1933 років охоплювали усі реґіони й населені пункти України.
У цей період до українського селянства представники більшовицької влади масово застосовували насилля: побиття, вилучення реманенту, посуду тощо.
Протягом 1932—1933 років на так звані “чорні дошки” на теренах України було вписано 735 районів, сіл, хуторів, колгоспів, радгоспів, артілей.
Згідно з висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн 941 тис. осіб, а з урахуванням 6 млн 122 тис. потенційно ненароджених дітей Україна втратила 10 млн 63 тис. осіб.
Генеральна Асамблея ООН у резолюції від 11 грудня 1946 року оголосила, що геноцид є злочином, який порушує норми міжнародного права, суперечить духу та цілям ООН, і цивілізований світ засуджує його.
Конвенцією ООН “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” 1948 року геноцид юридично було визнано злочином проти людства та встановлено кримінальну відповідальність за його вчинення.
Європейською конвенцією “Про захист прав людини і основоположних свобод” 1950 року передбачено, що принцип заборони зворотної дії кримінального закону не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, що на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Конвенцією ООН “Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства” 1968 року також передбачено, що геноцид — кримінальний злочин, навіть якщо ці дії не є порушенням внутрішнього законодавства країни, де їх було вчинено.
Згідно з міжнародним правом, строки давності до основних міжнародних злочинів (геноцид, злочини проти людства, воєнні злочини) не застосовуються. Україною ратифіковано вищевказані Конвенції, тобто вони — частина національного законодавства.
Кримінальну відповідальність за злочин проти безпеки людства було передбачено статтею 442 (геноцид) Кримінального кодексу України 2001 року.
Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон України “Про Голодомор 1932—1933 років в Україні” та визнала Голодомор, відповідно до Конвенції ООН 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього”, цілеспрямованим актом масового знищення людей. У статті 1 Закону Голодомор визнано геноцидом Українського народу.
Згідно з нормами міжнародного права та чинного законодавства України, геноцид — це умисно вчинене діяння з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому.
Служба безпеки України протягом тривалого часу проводила пошук свідків, розсекречувала та систематизувала архівні документи, що стосуються подій Голодомору 1932—1933 років.
СБУ 22 травня 2009 року порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні 1932–1933 років за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України (геноцид) з метою розслідування обставин масового вбивства голодом українських селян.
Розслідуванню кримінальної справи сприяли Український інститут національної пам’яті, центральні та реґіональні державні архівні установи, органи місцевого самоврядування, науковці, громадські діячі, неурядові організації, представники української діаспори та ін.
Слідство зібрало 330 томів кримінальної справи, допитало 1890 свідків, провело 24 судові експертизи, зокрема медичну, психологічну, науково-демографічну і комплексну історико-правову. До справи долучено 5 000 архівних документів, встановлено 857 масових поховань жертв геноциду.
Документальні підтвердження злочинних дій більшовицької влади під час Голодомору також засвідчено в доповідях іноземних дипломатичних установ за 1932—1935 роки. Зокрема, в повідомленні італійського консула у м. Харкові Сержіо Граденіго Посольству Італії у Москві “Про голод і українське питання” від 31 травня 1933 року № 474/106 вказано: “Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатися байдужим до такого лиха і як міжнародна преса може спокійно спостерігати масове вбивство, яке організував радянський уряд. Немає жодного сумніву в тому, що це голод штучний і спеціально створений для того, щоб “провчити селян”.
У листі консула від 10 липня 1933 року “Голод і санітарне становище” зазначено: “Картина того, що діється нині в Україні, надзвичайно сумна. Цей голод знищив половину сільського населення України. Нещасних виловлюють по дві тисячі на день, а вночі вивозять далеко за місто. Цілі родини, які прийшли в місто з останньою надією уникнути смерті від голоду, безжально тримають у бараках день чи два, а тоді вивозять їх, таких самих голодних, за 50 і більше кілометрів від Харкова і кидають у ярах, утворених потоками. Чимало з них залишаються лежати без руху і помирають”. Крім цього, італійський консул у листах повідомляв про масові випадки канібалізму.
У політичному звіті консульства Німеччини в м. Києві від 15 січня 1934 року, адресованому Посольству Німеччини в Москві, є повідомлення: “Стан українського питання цього року можна оцінити також лише в контексті масового голоду. Через цю катастрофу, відповідальною за яку народ вважає московську політику, давня прірва між українцями — поборниками самостійності та московським централізмом, природно, поглибилася. Прикметна для настроїв населення поширена думка, що радянський уряд навмисне посилював голод, щоб змусити українців впасти навколішки. Від окремих комуністів часто можна почути: “Ми не боїмося голодних, для нас небезпечні ситі!”
У грудні 2009 року Служба безпеки завершила розслідування кримінальної справи й направила її до Апеляційного суду м. Києва.
У січні 2010 року суд розглянув цю кримінальну справу, констатував факт геноциду в Україні в 1932—1933 роках та визнав організаторами вчинення тяжкого злочину Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М.
У зв’язку з тим, що вказані особи померли, суд закрив кримінальну справу відповідно до пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, тобто за нереабілітуючими підставами.
Досудове слідство і суд визнали, що згадані особи умисно організували геноцид українського народу.
Постанова суду вступила в законну силу 21 січня 2010 року. Відповідно до Конвенції ООН 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” Україна цим рішенням виконала свої міжнародні зобов’язання вживати заходів щодо запобігання геноциду та карати за його вчинення.
Із цього приводу Президент Політичного комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи Горан Ліндблад, вітаючи рішення українського суду, зазначив: “Будь-які рішення судів важливі. Ця справа дуже важлива, коли суд України засудив Голодомор, штучно створений комуністичним режимом. Був голод і в інших частинах Радянського Союзу, теж місцями штучний, проте цього не можна порівняти з Голодомором, коли величезну кількість людей було вбито, селянам постійно відмовляли в користуванні продовольством, вкраденим у них”.
Комітет ПАРЄ з правових питань та прав людини 28 січня 2010 року розглянув і схвалив доповідь Політичного комітету ПАРЄ з питань вшанування пам’яті жертв Голодомору. Доповідач з цього питання П. Роуен (Велика Британія) зазначив, що численні документальні матеріали дають достатні підстави кваліфікувати Голодомор в Україні 1932—1933 років як цілеспрямований геноцид українського народу.
Проведена робота щодо відновлення історичної справедливості — свідчення вшанування пам’яті безвинно убієнних внаслідок геноциду українського народу та історичне застереження, що всіх винних у скоєнні злочинів проти миру та безпеки людства буде покарано, незалежно від строку давності.
Прес-служба СБУ
Січень 2010 року
