ВІДЛУННЯ СОРОК ПЕРШОГО

Ще в рукописі я прочитала документальну повість письменника й краєзнавця Павла Мазура “Солдати сорок першого…” Читала й плакала. Адже й мій батько Йосип Іванович Груба пішов на війну в складі 134 дивізії й не повернувся. Дорогою на Західний фронт він, як і командир його дивізії, встиг написати рідним лише один лист, кілька рядочків. Оце й усе…
Відлуння війни обізвалося до мене 1959 року, коли я в складі студентського загону Донецького педінституту працювала на збиранні врожаю в Тельмановому. Доля розпорядилася так, що на квартиру потрапила до чоловіка, який знав мого батька. Почувши моє прізвище й дізнавшись, що я дочка Йосипа Груби, він розповів, що також воював 1941 року в складі 134 дивізії на Смоленському напрямку Західного фронту. Там і зустрівся з моїм батьком. Але подробиць уникнув, мабуть, боявся травмувати мою юну душу. Більше він до цієї теми, на жаль, не повертався. А я, сімнадцятирічна дівчина, не насмілилася продовжити розмову. Тепер дуже шкодую.
Ніколи не бачила свого батька, а він не бачив мене, бо я народилася кілька місяців потому, як він пішов захищати нас із мамою, захищати Батьківщину. Не залишилося жодної його фотокартки. Уже відійшли в інші світи мама й майже всі, хто знав батька…
А як мені хотілося б почути хоч слово з батькових уст, розповісти йому про наше життя!
Свій сирітський біль я спробувала передати ось у цьому уявному листі до батька. Хай моє щире писання буде своєрідною післямовою до повісті Павла Мазура, бо то повість і про мого батька.

Лист до батька, якого забрала війна
Здрастуйте, дорогий тату!
У переддень свята Великої Перемоги пишу лист Вам я, Ваша дочка Ліда, про існування якої Ви не знаєте, бо пішли на війну влітку 41-го, а я народилася навесні 42-го. Ви, солдат 41-го, ось уже майже сім десятиліть найближча мені людина. З Вами я часто зустрічаюсь у снах, а сьогодні, прочитавши документальну повість Павла Мазура “Солдати сорок першого…”, вирішила написати Вам.
У нашій сім’ї не залишилося жодного Вашого фотознімка, і я не знаю, яким Ви були. Мама казали, що веселим і добрим. І дуже любили своїх дітей. А я так і не зазнала Вашої ласки. Не зазнали її й мої доньки, бо обох їхніх дідусів поглинула війна. Єдина пам’ять про Вас — перший і останній лист із дороги на фронт. Зім’ятий солдатський трикутник, а в ньому лише кілька речень. Це наша сімейна реліквія…
Війна для нас не закінчилася 45-го. У похоронці, яку ми отримали, було написано, що ви пропали безвісти десь під Смоленськом. Тому ще довго ми чекали на Вас, залишаючи осінні яблука, які Ви так любили, до Вашого повернення. Згодом мама, звісно, зрозуміли, що чекання марне, але постійно підтримували надію в нас.
Як же, тату, важко нам було без Вас! Але наша мудра й мужня мама зберегли всіх шістьох дітей, вигодували й вивчили. Іван став учителем, Микола закінчив інститут культури, Григорій — металургійний технікум, Володимир — сільськогосподарську академію. Одній тільки Галині не дала вивчитися війна. Ви мріяли, щоб вона стала вчителькою, та здійснила Вашу мрію я — найменша серед дітей.
Спіть спокійно в солдатській могилі, тату. Ніхто з нас не осоромив Вашого імені. Ваша дружина, а моя мама Марія Арсентіївна мали спокійну старість. Були оточені любов’ю дітей та онуків. Догледіли ми й Вашу матір — столітню бабусю Уляну Іванівну. Її не стало 50 років тому, мами — 25, Івана — 24, Миколи — 10, Григорія — 4. Залишилися тільки Галя, Володя і я. Галя — єдина рідна людина, що бачила й запам’ятала Вас. Бачив і Володя, та не запам’ятав, бо не було йому ще й двох рочків, як Ви пішли на війну.
Спасибі, тату, що дали нам життя, що врятували нашу сім’ю й увесь народ від фашистського рабства. Ваші діти, онуки й правнуки завжди пам’ятатимуть Вас — солдата сорок першого року — і передадуть свою пам’ять нащадкам.
Прощайте, любий тату! Хай легенькою Вам буде смоленська земля.

Із повагою й любов’ю — Ваша дочка
Лідія МОЛЧАНОВА,
вчителька, м. Маріуполь

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment