УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

До 65-ої річниці перемоги країн антигітлерівської коаліції

Друга світова війна була для українського народу не лише трагедію, а й героїчною боротьбою з двома тоталітарними режимами в ім’я перемоги та виживання нації. Війна як історична подія продовжує відігравати суттєву роль у духовному і політичному житті української спільноти, залишається вагомою складовою її історичної свідомості, актуальною темою постійних суспільних дискусій і гострої політичної боротьби, зокрема щодо місця і ролі України у боротьбі двох антилюдських режимів.

Петро ЧЕРНЕГА,
доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова
Фото Олеся ДМИТРЕНКА,
зроблені 9 травня 2010 р. в Києві

За умов жорстокого сталінського терору і геноциду жив український народ в очікуванні війни. Етнічні українські землі напередодні війни перебували у складі чотирьох держав. Понад 7 млн українців проживали в Польщі, в складі якої перебували Галичина і Західна Волинь. Понад 373 тис. українців, доведених до відчаю жорстокою політикою польського уряду — пацифікацією (“вмиротворення”), — змушені були емігрувати із Західної України.
Закарпатська Україна належала Чехословаччині. На території цієї країни проживали понад 560 тис. українців із 760 тис. населення. Північна Буковина входила до складу Румунії, в межах якої проживали 875 тис. українців з 1400 тис. мешканців краю. Після возз’єднання у складі УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення республіки становило 41 657 тис. жителів, а її територія розширилася до 565 тис. кв. км.
Понад 10 млн українців проживали в Російській Федерації, куди їх завела трагічна доля, що переслідувала наш народ протягом століть.
Українців було втягнуто у вир війни ще на початку 1939 р. Сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. проголосив державну незалежність, цього самого дня війська Угорщини — союзниці Німеччини — перейшли кордон нової держави. На допомогу захисникам Карпатської України прийшли галичани, члени ОУН, але після запеклих боїв збройні формування молодої держави було розгромлено, а сама вона через кілька днів перестала існувати. Загинуло понад 5 тис. українських патріотів.
Розв’язавши Другу світову війну, ні Гітлер, ні Сталін не мислили про перемогу без використання могутніх продуктивних сил і стратегічно важливого положення України.
Із перших днів війни тисячі українців, які перебували в польських збройних силах, брали участь у запеклих боях із фашистськими загарбниками, а після нападу СРСР 17 вересня 1939 р. на Польщу змушені були воювати з українцями Червоної армії.
У процесі радянізації Західної України сталінським режимом протягом 1939—1940 рр. було репресовано й депортовано у північно-східні реґіони СРСР понад 1 173 тис. осіб, що становило 10 % населення краю. Більшість із них — українці, близько 352 тис. поляків.
У роки Великої Вітчизняної війни територія України перетворилася на місце гігантського двобою між радянськими та німецькими військами. Протягом червня-листопада 1941 р. Червона армія втратила близько 5 млн воїнів. У полон потрапили 3,8 млн солдатів і офіцерів, серед яких 1,5 млн становили українці. До кінця року збройні сили СРСР втратили 67 % стрілецької зброї, 91 % танків і самохідних артилерійських установок, 90 % гармат і мінометів, 90 % бойових літаків. Втрати німців становили 245 тис. вбитих і поранених, 12 тис. пропали безвісти. Сталін 6 листопада 1941 р. заявив на засіданні Московської ради депутатів трудящих, що Червона армія втратила 350 тис. воїнів убитими, 378 тис. пропали безвісти і 1 020 тис. поранені. Ворог, за його словами, втратив 4,5 млн солдатів і офіцерів, що не відповідало дійсності.
Оперативне поповнення лав діючої армії в перші місяці війни проводили переважно за рахунок населення України. У результаті мобілізаційних заходів, а також надходження бійців і командирів із винищувальних батальйонів і загонів народного ополчення з республіки до армії й флоту в цей період було направлено близько 3 185 тис. осіб. “Є підстави вважати, — пише дослідник цієї проблеми В. Гриневич, — що в частинах і з’єднаннях, які билися в Україні 1941 р., мешканці республіки становили не менше 50 % особового складу”.
Після трагічних поразок на фронтах 1941—1942 рр., захоплення в полон мільйонів радянських воїнів і повної окупації України кількість українців у Червоній армії значно зменшилась і становила на початок 1943 р. 11—12 % — другу за чисельністю після росіян національну групу.
Кількість воїнів-українців в армії знову зросла з початком визволення України від німецьких загарбників. На початок 1944 р. у військах 1-го Українського фронту налічувалося 200 тис. українців, 2-го — 66 352, 3-го — 140 882 (росіян, зокрема уродженців України, тут було майже 300 тис.).
Призовників, не навчених військової справи, зразу кидали в бій, нерідко без зброї. У другій половині 1944 р. мобілізація населення України до збройних сил зростала. У загальновійськових арміях 1-го Українського фронту мешканці республіки становили від 60 до 80 %. А в окремих арміях 2-го і 3-го Українських фронтів, що билися вже за межами України, відсоток українців перевищував 50. Українці переважали в піхотних частинах  серед рядового складу, а там, де була потрібна спеціальна підготовка, і серед командирів вони не стали найчисленнішою національною групою. Як зазначають дослідники, упродовж 1943—45 рр. червоноармійцями стали близько 4,5 млн мешканців республіки.
Протягом 1942—45 рр. сталінський режим здійснював в Україні достроковий призов до збройних сил сімнадцятирічних юнаків. На березень 1945 р. у чотирьох військових округах України було мобілізовано понад 265 тисяч. Нині відомо, що кількість українців, які пройшли війну в складі збройних сил СРСР — не менше 7 млн осіб. Це значно перевищує 4,5 млн, що часто наводили в дослідженнях, написаних за радянської доби.
Значних масштабів сягала і мобілізація жінок. Армія потребувала медсестер, снайперів, телефоністок, стенографісток, друкарок, куховарок, праль тощо. Понад 2 млн жінок з республік Радянського Союзу брали участь у війні, 800 тис. із яких перебували безпосередньо на фронті.
Із 22 червня 1941 р. до 2 вересня 1945 р. сталінський режим мобілізував у Червону армію близько 34,5 млн громадян на додачу до тих 5,5 млн, які перебували в її лавах до початку війни Німеччини з СРСР. І це без мобілізації на війну з Фінляндією і Польщею у 1938—1940 рр., без військ НКВС і НКДБ. У збройні сили Німеччини було мобілізовано понад 16 млн людей.
За мужність і хоробрість, виявлені в боротьбі з ворогом, 2,5 млн жителів України було нагороджено орденами і медалями, понад 2 тис. удостоєно звання Героя Радянського Союзу, зокрема 32 — двічі, один тричі.
Чимало мешканців України брали участь у русі Опору: партизанських загонах, підпільних організаціях, саботажних акціях. Радянська історіографія подає надзвичайно перебільшені дані про кількість партизанів і завдані ними втрати окупантам.
В Історії Української РСР (К., 1977, Т. 7, С. 510) автори пишуть, що у тилу ворога в Україні діяло 60 партизанських з’єднань, близько 2 тис. загонів і груп, у яких налічувалося 500 тис. партизанів. Нині науковці справедливо піддають сумніву остаточні дані щодо втрат, завданих ворогові, й кількості учасників опору. Відомий дослідник цієї проблеми А. Чайковський стверджує, що у вересні 1944 р. на окупованій території України діяли 227 партизанських загонів чисельністю 70 370 бійців, а протягом 1941—1945 рр. цією формою боротьби було охоплено близько 180 тис. осіб, включно з тими, які боролися на території країн Центральної й Південно-Східної Європи. Переважну більшість особового складу партизанських загонів складали мешканці України. Партизани завдавали ударів по комунікаціях, гарнізонах і важливих стратегічних об’єктах, порушували нормальне постачання ворожих військ, нерідко відволікали на себе чималі сили противника.
Характерною особливістю Другої світової війни для українського народу була боротьба ОУН та УПА за відродження незалежної соборної Української держави. Після проголошення 30 червня 1941 р. у Львові незалежної Української держави німецьке керівництво розпочало проти націоналістів репресії, адже не мало планів і не бажало відновлення Української держави. З початку 1942 р. ОУН та створена нею УПА перейшли до збройної боротьби проти фашистських окупантів. Своїми діями вони завдали втрат ворогові в живій силі й техніці.
Щодо чисельності збройних формувань українського національно-визвольного руху, то досі історики не мають однозначної оцінки. Суперечлива за змістом також інформація документів архівів УПА, німецького і радянського військового командування. У звіті відділу абверу “Схід” — “Український національний рух Опору УПА” від 1 листопада 1944 р. та “ОУН-УПА” від 3 листопада 1944 р. чисельність загонів УПА оцінюється від 80 до 100 тис. бійців, але зазначається, що окремі українські джерела називають цифру від 400 тис. до 2 млн осіб. У цьому випадку, вірогідно, малася на увазі інформація керівництва радянських партизанських загонів і органів Наркомату внутрішніх справ, що регулярно направлялася до Москви. Так, нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясний в акті передачі справ своєму наступнику Т. Строкачу від 16 січня 1946 р. пише, що “боротьба з бандитизмом у західних областях Української РСР з лютого 1944 р. до 1 січня 1946 р. характеризується такими даними: проведено чекістсько-військових операцій —            39 773; вбито бандитів — 103 313; затримано бандитів — 110 785; заарештовано учасників ОУН —            8 370; заарештовано активних повстанців — 15 959; прийшло з повинною бандитів — 50 058”. Загальна кількість учасників ОУН-УПА становила, за даними наркома, понад 288 тис.
Хоч би якою була чисельність загонів ОУН-УПА, беззаперечне історичне явище у формі українського національно-визвольного руху, який спирався на найширші верстви населення і був спрямований проти радянського та німецького окупаційних режимів, польських збройних формувань за відродження соборної Української держави.
Українці брали активну участь у лавах борців європейського руху Опору. Протягом війни гітлерівці вивезли на каторжну працю до Німеччини понад 2 млн жителів України. Саме вони, а також військовополонені за першої можливості втікали до партизанських загонів, ішли в підпільні організації.
За активну участь у боротьбі з фашизмом сотні наших співвітчизників відзначено високими урядовими нагородами європейських країн.
Численна діаспора за кордоном спричинилася до того, що українці складали певну частину збройних формувань держав, втягнутих в Другу світову війну. Як свідчать різні джерела, протягом війни від 35 до 150 тис. українців служили в армії Канади. На багатьох континентах тисячі етнічних українців зі зброєю в руках відстоювали національні інтереси США. П’ять тисяч українців воювали на різних фронтах Західної Європи у складі французького Іноземного легіону. А в русі Опору Франції боротьбу з німецькими окупантами вели українські курені ім. Т. Шевченка, І. Богуна та підрозділ під командуванням поручика Круковського.
Колишні громадяни Польщі — українці за походженням вступали до польської армії, що формувалася на території СРСР. У збройних формуваннях Чехословаччини, які також були створені в СРСР, воювали 11 тис. закарпатських українців. У складі армій антифашистського табору українці зробили значний внесок у розгром німецьких загарбників та їхніх союзників.
Україна, з огляду на її геополітичне і стратегічне положення, стала епіцентром європейського театру воєнних дій. На її землях з 22 червня 1941 р. і до визволення 28 жовтня 1944 р. Червоною армією було проведено 29 з усіх 76 стратегічних і фронтових наступальних та оборонних операцій. Забезпечення їх лягло тяжким тягарем на плечі місцевого населення, призвело до великих руйнувань міст, сіл і господарства.
Український південний напрямок був основним, бо саме там вирішувалася доля народів Європи. У 1941—1945 рр. на українському театрі воєнних дій було зосереджено від 57,1 до 76,7 % загальної кількості дивізій ворога, 60,5 % із них розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших фронтах зазнали поразки 176 дивізій вермахту.
Український народ приніс на вівтар Перемоги величезні жертви. Втрати України у війні становили 40—44 % загальних втрат СРСР. 1945 р. залишилося 27,4 млн чоловік із 41,7 млн, що проживали 1941 р. в республіці. Протягом війни населення Західної України зменшилося з 9,4 до 3,5 млн осіб. Гітлерівці вивезли з республіки до Німеччини понад 2,3 млн молоді для роботи в господарстві рейху. Понад 5,5 млн було розстріляно і закатовано фашистами у 230 концтаборах і ґето та у 250 місцях масового знищення населення. Досі не встановлено кількості українців, які загинули на фронтах війни. Цифра 2,5 млн воїнів-українців подана ще у радянській історіографії й не відповідає дійсності. Демографічні втрати УРСР з 1 січня 1941 до 1 січня 1945 р. становили 13 млн 584 тис.
Сталінський режим не відставав від гітлерівського у сваволі. За період Другої світової війни він знищив і депортував у райони Крайньої Півночі й Сибіру 1,5 млн невинних людей, головно жителів західних українських земель. Але цього видалося замало, і 22 червня 1944 р. Наркомат внутрішніх справ і Наркомат оборони СРСР видали наказ про виселення “в окремі краї Союзу РСР всіх українців, що мешкали під владою німецьких окупантів”, але “після того, як буде зібраний урожай і зданий державі для потреб Червоної армії”.
Досі деякі історики сприймають його як фальшивку, скомпоновану ворогом. Але Ф. Чуєв у книжці “Солдати імперії”, виданій у Москві 1998 року, надрукував цей наказ. Документ йому передав, а також підтвердив його ідентичність нарком внутрішніх справ Української РСР 1944 р. В. Рясний, який зазначив, що “кілька ешелонів мої хлопці заповнили і відправили. Але згодом виконання цього наказу нагло припинилося”.
Великий внесок українського народу в перемогу над ворогом, небувалі жертви й мучеництво справедливо дістали міжнародне визнання. 1945 року Україна стала членом-засновником ООН.
Возз’єднання всіх українських земель, як і вступ України до ООН стали важливим кроком на шляху втілення в життя споконвічної мрії українського народу про відродження своєї незалежної соборної держави.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment