ХРАНИТЕЛІ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ РУДАНСЬКОГО

Олексій БОРЖКОВСЬКИЙ,
правнучатий племінник Степана Руданського
Ольга ЮРЧИШИНА,
краєзнавець

Минуло 140 років із дня народження непересічної постаті в історії України — Олександра Гнатовича Лотоцького (1870—1939), українського громадського і державного діяча, науковця, педагога, видавця і літератора.
Пропонуємо читачам газети “Слово Просвіти” лист Олександра Лотоцького до священика Стефана Комарницького, родича Степана Руданського. Лист написаний 7 травня 1901 року в Петербурзі на папері з портретом Тараса Шевченка.
“Многоуважаемый о. Стефан.
Я желал бы издать некоторую часть сочинений покойного поэта, родственника Вашей супруги, С. В. Руданского. И решаюсь посему обратиться к Вам с покорнейшей просьбою. Будьте добры, сообщите мне, не препятствуете ли Вы и супруга Ваша в качестве наследников этому изданию. Был бы Вам весьма благодарен, если бы Вы сообщили мне адреса и других родственников покойного поэта, чтобы я мог у них испросить согласие, так как без этого не хочу браться за дело. Издание выгод материальных не представляет, и берусь я за него исключительно лишь из любви к родной поэзии, поэтому и вознаграждения я Вам предложить не могу за право издания, — разве могу лишь предоставить Вам некоторое количество экземпляров книги. Быть может, есть у Вас какие-либо рукописи покойного — я Вам был бы весьма благодарен, если бы Вы разрешили мне снять с них копию.
Во всяком случае, я уверен, что Вы не оставите меня уведомлением в возможно непродолжительном времени по поводу моей просьбы.
Прошу принять уверения в совершенном уважений Вашего покорного слуги. А. Лотоцкий.
О. Александр Руданский (из с. Чукова) любезно дал свое согласие на издание”.
Нащадок шанованих священницьких родин Поділля Олександр Лотоцький народився у селі Бронниця, нині Могилів-Подільського району, мешкав у селі Білоусівка, нині Тульчинського району на Вінниччині. Навчався у Шаргородській духовній повітовій школі, Брацлавській повітовій школі, Подільській духовній семінарії, Кам’янецькій семінарії, Київській духовній академії.
Його мати походить із родини С. Дложевського, а батько Гнат Олександрович навчався в Подільській духовній семінарії разом зі Степаном Руданським і протягом життя зберіг про нього найтепліші спогади. На схилку літ Гнат Лотоцький був старшим священиком, ієреєм Браїлівського монастиря (нині Жмеринського району Вінницької області), де вірою й правдою служив Богові й людям. Уже після смерті 1900 року в Немирові побачила світ його праця “Виннице — Браиловский женский монастырь и его святыни”.
Після закінчення Подільської духовної семінарії Олександр Лотоцький приїхав у село Білоусівку, де його батько посідав парафію, й готувався до вступу до Київської духовної академії. Працював у сільській парафіяльній школі, читав оповідання українською мовою, виголошував проповіді, які написав протоієрей Василь Гречулевич, що жив у Ганнополі, неподалік Білоусівки.
Петербурзький період життєвого шляху О. Лотоцького позначений різнобічною громадською й видавничою діяльністю: він активно сприяв виданню книжок і часописів для поширення українського друкованого слова, входив до складу комісії при Академії наук у Петербурзі для філологічної й правописної редакції перекладу Євангелія українською мовою. Працював міністром віросповідань у складі трьох українських урядів.
Перебуваючи в еміграції, вчений плідно працював в Українському Вільному Університеті в Празі, став першим керівником Українського Наукового Інституту у Варшаві, брав активну участь у громадсько-політичному житті української діаспори, згуртовуючи навколо себе цвіт українських вчених-емігрантів. 1934-го започаткував багатотомне видання творів Тараса Шевченка.
Стефан Васильович Комарницький — священик, протоієрей, був на парафіях у с. Хомутинці, с. Малі Кутища Вінницького, с. Довжок Ямпільського повіту, голова опікунської ради в селах Малі та Великі Кутища (нині Калинівського району на Вінниччині). Комарницький — швагер Степана Руданського, одружений з його сестрою Ольгою, хранитель творчої спадщини поета.
З 1876 р. і до кінця життя мешкав у с. Малі Кутища, де його поховали поряд із дружиною біля церкви. Селяни шанували священика, пристрасного проповідника, добру й просту людину.
У 30-х рр. минулого століття Димитрівську церкву в Малих Кутищах, пам’ятку дерев’яного зодчества, датовану 1778 роком, сільські активісти розібрали на будівельні матеріали. Від неї нічого не залишилось, окрім пам’яті — хранительки історії. У хаті священика в часи більшовицького режиму були дитячі ясла, згодом — клуб, пізніше утримували колгоспних телят.
Мешканка Малих Кутищ Ксенія Штейна, 1906 року народження, розповідала: “На схилку літ Комарницький ходив не піднімаючи ніг, тягнув їх. На перший тиждень посту захворів і зліг. Більшовики, увійшовши до хати, грали й заставляли батюшку танцювати”.
2007 року за допомогою людей поважного віку села краєзнавці розшукали могили Стефана та Ольги Комарницьких. 2008-го автор цих рядків власним коштом виготовив дві меморіальні гранітні дошки з портретами родичів і встановив їх на могилах.
Олександр Андрійович Руданський, якого згадано в листі (близько 1848 —1921), — благочинний священик села Чуків Брацлавського повіту. Двоюрідний брат Степана Руданського, хранитель творчої спадщини поета.
У 90-ті роки XIX ст. він створив у Чукові один з найкращих церковних хорів на Поділлі. Етнограф, дійсний член Подільського Єпархіального історико-статистичного Комітету, член Подільського церковного історико-археологічного товариства. Був також на парафії в с. Вовчок-Немирівський Брацлавського повіту, служив протоієреєм Георгіївської церкви в місті Могилів-Подільський. 1870 року одержав срібну медаль від “Географического общества” за добірку українських пісень з Поділля. Листувався зі Львом Толстим.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment