Надія КИР’ЯН
У кіноклубі “Сінематограф-3000” прозаїк, драматург, режисер, актор Олександр Денисенко нещодавно представив художній фільм “Совість” (за сценарієм Володимира Денисенка та Василя Земляка) — відновлену редакцію правдивої розповіді про трагічні події в Україні під час Другої світової війни.
Кінокартина свого часу була репресована. Про це розповів Олександр Денисенко, син режисера й одного з авторів сценарію: “Фільм знято за ініціативою мого батька, який тоді був викладачем кінофакультету Київського театрального інституту. Кожному студентові акторського факультету надавали невеликі кошти для захисту дипломної роботи. Зібрали ці гроші, а все інше робили на ентузіазмі. Ролі грали батькові студенти”.
Знімали однією камерою, до якої прив’язували об’єктиви мало не мотузками, оскільки об’єктиви до камери не підходили, — розповідав пан Олександр. Плівку дістали ту, яка залишилася від аерофотозйомок. Проявляли просто в наметі. За цих умов зняли фільм, який отримав гран-прі на кінофестивалі Івана Миколайчука, був відзначений на кінофестивалі у Монреалі.
“Я знімався у фільмі малим хлопцем, — розповів Олександр Денисенко. — Грав роль єдиного жителя села, який дивом залишився живий. Знаю, як батько переживав, коли картину нищило вище керівництво. Йому казали: “Як це ви показали українців, які себе не зрадили? Такого не може бути”.
1986 року фільм продемонстрували на конфліктній комісії. Вирішили його відновити. Але після перегляду картина зникла. Олександр Денисенко доклав багато зусиль до пошуків фільму, звертався до впливових людей. Нарешті йому сказали: “Сашку, приїзди. Вночі на територію кіностудії імені Довженка підкинули твою “Совість”. Я не повідомив офіційне керівництво, що фільм знайшовся, а вкрав цю “Совість” і виніс через паркан”.
1989 року фільм стараннями Олександра Денисенка відновили.
Але навіть тепер, у зв’язку з 65-річчям Перемоги, фільм виявився нікому не потрібним, як, до речі, й усе українське кіно. Держава до нього інтересу не виявляє.
Сестра Володимира Денисенка пані Галина розповіла, що цей День Перемоги сприймає зі сльозами на очах, оскільки була свідком того, скільки жертв війни було в Україні, багатьох можна було уникнути. Фільм брата названо “Совість”, бо совість перевершує страх смерті. “Ми повинні зробити висновки з трагічних подій, які пережила Україна, зокрема, моє село Медвин, щоб нас ніхто не покорив. Нині нам не загрожує смерть, але в сучасній ситуації загрожує рабство. Не можна цього допустити”, — сказала пані Галина.
