Майстер Антоніо Страдіварі за життя зробив понад тисячу скрипок і кожна з них — шедевр. А ще більше створено копій скрипок Страдіварі, одна з яких дісталася у дитинстві Сергію Поліщуку із селища Степань Сарненського району. Коли ж інструмент “постарів”, допитливий скрипаль вирішив його полагодити — розібрати і наново скласти. Саме з пізнання скрипкової душі й почалося для Сергія Поліщука нове захоплення — виготовлення скрипок. Зараз на рахунку майстра вже сорок власноруч зроблених інструментів, які розійшлися всією Україною.
Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.
Як стверджує Сергій Поліщук, скрипальство — родинне покликання. Віртуозним скрипалем був його дід Федір, який грав в ансамблі троїстих музик. Батько — визнаний у Степані різьбяр — виготовляв смички для скрипок. Зрештою саме батько з дідом, вбачаючи мистецьку пристрасть Сергія, визначили і спрямували його долю у любові до музики. Віддавши хлопця до місцевої музичної школи, родина потурбувалися, щоб він мав гідний інструмент. Саме таким інструментом виявилася скрипка чеського виробництва, виготовлена на зразок витвору Антоніо Страдіварі. Вона тривалий час слугувала Сергієві Поліщуку і під час навчання, і під час викладання музики у рідному Степані, але згодом почала фальшивити. Більш того, чутливий слух учителя вловлював недосконалість звучання і тих скрипок, які виготовляли за стандартним шаблоном. Звідсіля і народилося бажання самому створити інструмент, який мав би бездоганний голос.
— Першу скрипку я створив півтора десятка років тому, — розповідає степанський майстер. — Нині ж на виготовлення одного інструмента витрачаю приблизно півроку. Робота над скрипкою — дуже складна й копітка. Варто враховувати й народну мудрість. Приміром, щоб інструмент був хорошим, дерево (як правило, клен, явір, смерека, ялина) слід зрізати взимку, коли ще немає соку. В народі кажуть: щоб скрипка жила сторіччя, дерево для неї має рости на сонці. А смереку неодмінно треба брати ту, в яку влучила блискавка. Досвідчені скрипалі вірять, що скрипка, зроблена з таких матеріалів, звучатиме якнайкраще. Я таке дерево шукав три роки у Карпатах. Ходив, видивлявся і врешті-решт знайшов хвилясту ялину. Їй 150 років. Заввишки 30 метрів. Росло дерево на висоті 250 метрів над рівнем моря, це теж впливає на голос інструмента. Отож матеріалом для скрипки я задоволений, і його вистачить на сотню інструментів. Але деревина — це ще не скрипка.
Дехто порівнює виготовлення скрипок з грою у шахи, і це дійсно так, бо треба прораховувати, як зроблені ходи “відгукнуться” у завершенні гри. І тут аж ніяк не обійтися без музичного слуху. Без нього скрипка — звичайна меблева річ. А ось із тонким чутливим слухом витвір оживає. Вистукувати по дереву, щоб знайти найтонше звучання, доводиться по кілька тисяч разів. Я навіть вимірною лінійкою зрідка користуюсь — у мене кожна деталь доводиться до “кондиції” тільки на слух. Було навіть, що розбирав готову скрипку на деталі, бо не подобалося її звучання, складав наново, щось змінюючи, і лише тоді знаходив потрібне звучання. Загалом кожна скрипка повинна мати свій секрет, інакше не цікаво. Приміром, секрет скрипок Страдіварі й досі ніхто не може розгадати, хоч є чимало версій. По-перше, майстер використовував деревину, яка завдяки кліматичним аномаліям змінила свою структуру. По-друге, Страдіварі, найімовірніше, кип’ятив дерево для скрипок в розчині води із солями, і така обробка створювала на поверхні скрипки захисний шар. По-третє, кожну скрипку Страдіварі покривав особливим лаком. Хоч, на мою думку, значення лаку не варто перебільшувати. Для мене лакове покриття не відіграє особливої ролі у звучанні, хіба що товстіший шар дає приглушеніший звук.
Загалом під час виготовлення скрипки кожен майстер відкриває силу-силенну таємниць, а ще більша кількість таємниць залишається у душі скрипки.
Лише в такому випадку скрипка як витвір мистецтва вдається. Такі мистецькі витвори становлять приблизно чверть моїх виробів. Водночас мрію, що моя найкраща робота попереду; що мої скрипки куплятимуть не за тисячу доларів, як зараз, а дорожче; що гратимуть на них і в Україні, й поза її межами. Бо скрипки мене вже так заполонили, що без них не уявляю майбуття.
