Ганна ТРЕГУБ,
Національний університет “Києво-Могилянська академія”
У Києво-Могилянській академії було презентовано нову збірку проповідей архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря (Ісіченка) “Майте любов поміж собою”. Видання побачило світ 2010 року в нещодавно створеному львівському видавництві “Святогорець”, яке очолює отець Василь Саган.
Нині дуже невелика частина людей звертає увагу не лише на щоденне віднаходження хліба насущного, а й на пошук та розуміння слова у будь-яких його формах. Проте слово несе не лише повідомлення, розраховане на сьогодення. Саме здатність до усвідомленого промовляння є визначною характеристикою, що підносить людину до вічного царства духу, багатства якого не зітліють ніколи.
Презентована книжка — це перша збірка проповідей, що належить перу архієпископа Ігоря (Ісіченка), більш відомого серед українських читачів із праць, присвячених історії християнської церкви в Україні та чернецтву давнього Єгипту.
Проповідь — це специфічний жанр ораторського мистецтва, який не існує, та й не міг би існувати лише на ґрунті світської, суто аклерикальної культури. Коли йдеться про цей різновид промов, мусимо чітко пам’ятати, що він вкорінений у дуже специфічну, неоднозначну сферу духовного життя людини — в релігію. Власне, обізнаність з історією риторики та ораторського мистецтва, навички красиво говорити в сучасній Україні залишає бажати кращої ситуації. Так само — сфера релігійної освіченості українців. Інколи лише слово “промова” викликає в уяві трибуну на Червоній площі в Москві, яка асоціюється із сірістю та незугарністю повідомлення, що звідти лунає, часами брежнєвського “застою”, а не з блискучими промовами Сократа чи Цицерона, що назавжди увійшли до світової скарбниці надбань людства.
Як зауважив під час презентації владика Ігор, ситуація з розумінням значення і цінності проповіді в перспективі історії та сьогодення складна. Проповідь, “служіння слова”, є одним з тих найголовніших стовпів, на якому трималася християнська Церква протягом тисячоліть. Це той засіб ефективної комунікації, який в усі часи забезпечував виконання соціальної місії церкви, не давав забути про найголовніше послання, адресоване Христом на всі часи усім народам — любити одне одного. Сьогодення, на думку автора презентованої збірки, є часом, який вимагає реновації жанру проповіді в християнській культовій практиці. Проповідь — це відповідь Церкви на те, що тут і зараз відбувається довкола неї. Проповідь твориться колективно, під час служби Божої, з відчуття священнослужителем специфічних духовно-психологічних потреб його пастви. Проте в жодному випадкові проповідь не повинна стати для людини тим, що приспало б її, стало засобом втечі до віртуального світу, відірваного від дійсності.
Повернення до власної людської гідності та цілісної ідентичності, глибокої гуманності — ось як кількома словами можна окреслити головну ідею та послання, вміщене в презентованому виданні. Заповідь “мати любов поміж собою” є ключовою проблемою сучасного світу, де дуже багато кровопролить відбувається саме через примат ненависті людей одне до одного. Проте часто забувають, що справжні переможці володіють чимось потужнішим, ніж зброя, яка множить зло у світі. Це — потенціал любові та гуманності, який виявляє себе у вчинках, а не в полемічних змаганнях між церковними ієрархами та можновладцями з приводу створення помісної церкви тощо. І як слово Христа було адресоване до всіх народів, так і ця збірка розрахована не лише на парафіян християнської церкви східного обряду, а й на людей поза церквою.
Кілька особливих слів варто сказати про виступ гурту “Хорея козацька”, запрошеного на презентацію. З перших хвилин виступу Тараса Компаніченка та його товаришів склалося враження, що нібито час повернувся на років 250—300 тому, до пишної й гордої доби бароко — часу, що подарував українській культурі не лише найвизначніші зразки політичного та церковного ораторського слова, а й надзвичайної краси музичні твори церковної тематики. Варто згадати, що Йоган Себастьян Бах, який творив на зламі XVII—XVIII століть, з якого прийнято починати вести мову про класичну європейську музику, був церковним органістом і уславився саме як творець церковно-літургійної музики.
Так само не чужою церковна тема була Вольфгангові Амадею Моцарту та Антоніо Вівальді, яких світ визнав музичними геніями. Виступ “Хореї козацької” ще раз акцентував увагу присутніх на справжніх витоках сучасної української ідентичності, відкриваючи і вивчаючи які в університетах і школах, можливо повернути собі відчуття власної гідності, самостійності та високого рівня гуманістичності, тієї справжньої “любові до ближнього”, яка була лейтмотивом цієї презентації.
Ігор Ісіченко, архієпископ Харківський і Полтавський:
— Ця книжка проповідей з’явилася з ініціативи отця Василя Сагана, який організував видавництво “Святогорець” на Львівщині. З ним ми співпрацювали й раніше, видаючи попередні дві мої книжки — збірки статей та інтерв’ю.
Згодитися на публікацію проповідей мене спонукало відчуття необхідності оновлення в нашій Церкві цього різновиду ораторської практики та пошук синтезу тлумачення слова Божого й сучасного суспільного контексту, на який проектується євангельське слово. Саме проповідь втілює місію апостольства, яку Христос поклав на своїх учнів, а через них — на всіх священнослужителів та, до певної міри, на кожного християнина. В Євангелії ж бо сказано: “Ідіть і навчайте всі народи”.
Навчати — означає проповідувати. Навчати потрібно за допомогою різних форм суспільної комунікації, використовуючи як живе мовлення, яке було, є й лишатиметься надалі головною формою служіння слова у Церкві, так і періодичні видання, телебачення та радіо, Інтернет, інші сучасні медійні засоби.
Поняття телеєвангелізації та радіоєвангелізації у сучасному світі добре знані. Проте в Україні за умов залежності ЗМІ від політико-економічної кон’юнктури Церква опиняється в ситуації заручника політики. Рішення стосовно того, представника якої конфесії запросити до виступу та що він говоритиме, значною мірою залежить від власника засобу масової інформації. Нині це одна з найважливіших суспільних проблем, яка часто затьмарюється розмовами про міжцерковні відносини, творення єдиної помісної церкви тощо. Часто цими розмовами маскується втеча від реальної місії Церкви — очищення суспільства від зла, від гріха. Адже ж саме до цього покликане впровадження євангельського слова в нашій повсякденній свідомості.
Проповідь руйнує бар’єр, який людина споруджує між собою та Божественним Одкровенням. Священик покликаний показати примарність цієї перепони і своїм словом розкрити вічну й непроминущу актуальність Святого Письма, допомогти прочитати його як Боже послання до кожного з нас.
Вахтанг Кіпіані, журналіст, модератор презентації:
— Сьогоднішній виступ Тараса Компаніченка з гуртом “Хорея козацька” ще раз підтвердив, що ті барокові культура та музика, яку вони пропагують, невимовно глибокі. Два-три століття тому суспільство України було зовсім іншим не лише за матеріальною культурою, а й за тими духовними цінностями, які панували серед тодішніх українців. І певні елементи минувшини залишаються в нас, формують нашу сьогоднішню ідентичність. Владика Ігор — один із небагатьох справжніх людей з минулого, коли ще не було тотальної комерціалізації, піару, чогось надсучасного та цинічного.
Для мене велика честь бути поруч із цією людиною. Коли мене запитують про еталон пастиря або священика, перше, що в мене виникає в голові стосовно українського священнослужителя, — це владика Ігор. На моє переконання, будь-який церковний ієрарх має бути світочем, взірцем не тільки для парафіян, а й для всього християнського світу, як то був Святіший Отець Іван Павло ІІ.
Владика Ігор — це унікальне явище в українській культурі й українському християнстві. І його вплив вищий за формальний вплив пастиря. Він у широкому сенсі є проповідником християнства. І саме повернення до того справжнього, втраченого, яке “Хорея козацька” відроджує в музиці, він відроджує в царині віри. Тому я певен, що значення презентації його нової збірки проповідей непроминальне.
