Надія КИР’ЯН
Нещодавно у Видавництві Жупанського вийшла книжка поезій Василя Старуна “Кора нації”. На презентацію видання до Національного музею Тараса Шевченка зібралися знавці й поціновувачі поезії, серед яких Юрій Ковалів, Павло Вольвач, Михайло Брайчевський, Василь Клічак, Микола Луговик, Костянтин Мордатенко та інші.
Вів вечір лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Василь Герасим’юк, який зробив екскурс в історію, розповівши, що Василь Старун з’явився в Києві з віршами у 1980-ті, в час перебудови. Тоді, крім поетів розстріляного відродження, вже можна було видавати “неформат”. Вийшли збірки Віктора Кордуна, Василя Голобородька, Миколи Воробйова та інших свого часу замовчуваних поетів-модерністів. Василь з’явився як поет-коваль. Пізніше виявилося, що він ще й молотобоєць. Це була його екзотична маска.
Василь Старун — поет надзвичайно інтелектуальний і водночас природний. Якщо скласти словничок імен, які зустрічаються в його віршах, це будуть сотні діячів культури з усього світу.
Так склалося, що про Василя Старуна знаємо мало. Свого часу увагу привернув його талановитий земляк, поет з Луганщини Василь Голобородько. Пізніше, в 1990-ті, було не до поезії. Активніше Старуна почали друкувати з 1999 року. Збіркою “Калігули” він утвердився як один із найцікавіших українських поетів. Коли його твори вийшли в Івано-Франківську, він влаштував там поетичні вечори, і сприйняли його напрочуд гарно. У галичан виявився “ключ” до розуміння й сприйняття такої поезії.
“Нова збірка має особливості, — зазначив Василь Герасим’юк. — Василь Старун — затятий верлібрист, а тут — римує. Але й рима в нього незвичайна — захована всередині рядка. Надзвичайно цікава ритмомелодика вірша, він “поет ритму”, який шукає навколо себе. Своєрідна й графічна побудова вірша”.
Василь Клічак, видавець збірки “Калігули”, нагадав, що ініціаторами того видання були Луганська “Просвіта”, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан, головний редактор “Слова Просвіти” Любов Голота. А редактором збірки — чудовий поет, перекладач Микола Мірошниченко. На книжку надійшло багато позитивних відгуків. “Мене дуже зворушує, — зауважив пан Василь, — що про видання збірок Василя Старуна потурбувався не стільки він сам, як його друзі”.
Видавець “Кори нації” Олег Жупанський сказав, що Василь Старун прекрасно орієнтується в культурних пластах світової літератури. Він постійно живе в рідному селі Данилівці на Луганщині, тривалий час працював ковалем, а нині — журналістом. Можливо, це й на краще, бо там нема зайвої метушні, сприятливіші умови для заглиблення в себе. Василь створив власний поетичний світ, що вдається далеко не кожному. Якби він жив в іншій країні, де поважають митців, був би одним із чільних поетів.
Поет, перекладач Сергій Чирков розповів, що має написані від руки вірші Василя Старуна 1960-х років. У нього, вважає пан Чирков, не було років учнівства, він народився поетом. Василь — органічний, пише, як дихає. Його голос міцнішав, але поет залишався собою.
Промовці висловили різні міркування про близькість Василя Старуна до київської школи чи участь у ній, згадали тих, кого вважають творцями цієї школи. У питанні причетності до неї цілковитої ясності нема. Є версія, що до київської школи належать лише Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов, Михайло Григорів. Дехто вважає, що її учасниками були також Валерій Ілля, Станіслав Вишенський, Валентина Отрощенко, Михайло Саченко та інші.
Доктор філологічних наук, професор, письменник Юрій Ковалів вважає, що всі висловлені версії мають право на існування. Поети мусять гуртуватися, ділитися здобутками. Але необов’язково навіть ті, кого зараховують до якоїсь школи (київської, нью-йоркської чи празької), вважають себе їхніми учасниками. Як приклад навів Емму Андієвську і Віру Вовк, які мислять себе окремими постатями, не належними до якихось груп. Так і Василь Старун — це могутня особистість, здатна створити власну школу.
Історик, поет Михайло Брайчевський також пишається земляком: “Вважаю, що справжній поет — від Бога. Це рідкісне явище. Він непомітно веде нас до вершини слави — творчості. Ми дивуємося й дивується увесь світ”. Поет Микола Луговик назвав Василя Старуна “конструктором слова”, відчув у його віршах ґрунтовне знання японської поезії, приховану музику, створену ним дивовижну картину світу.
Коли читав вірші Василь Старун, усі були зачаровані й слухали цю магічну мелодику звукопису:
лукаво пісня
зринула
над ставом
пішов туман:
аж чути батіжок
на луках
лук — вкладений
тобі до рук –
зелений
Василь Старун у завершальному слові оригінально подякував за висловлені щирі слова: “Я такої високої оцінки не очікував. Хоч міг би й очікувати, зважаючи на мій вік і багаторічну працю над словом”.
