В Інституті філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція “(Інтер)національний Шекспір: вектори рецепції”, яка згуртувала науковців із різних куточків України, а також США, Росії та Польщі. Високий рівень виголошених доповідей підтверджує: українське шекспірознавство виходить на новий етап розвитку.
Дмитро ЧИСТЯК
Справді, шекспірознавчі студії в Україні віднедавна значно пожвавились. Торік 23—24 квітня у Запоріжжі проведено Міжнародну наукову конференцію “Поетичний універсум “Сонетів” Вільяма Шекспіра: рецепція, дослідницькі інтерпретації, переклади”. Під орудою Лабораторії ренесансних студій, що є спільним проектом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України і Класичного приватного університету (м. Запоріжжя), створено Український міжвузівський науково-дослідницький Шекспірівський центр, Український шекспірівський портал, науковий щорічник “Шекспірівський дискурс”. Аж ось — нове свято для кожного шанувальника шекспірівського слова!
Тематика конференції засвідчує поглиблення наукового інтересу насамперед у площині зв’язків творчості Великого Вілла з українським літературним, перекладацьким, і ширше — культурним контекстом. Творчості Т. Шевченка присвятили свої доповіді Л. Задорожна, Т. Бовсунівська, С. Росовецький; Финтика Шляхтиченка — М. Сулима; Ф. Прокоповича — П. Білоус; І. Франка — Г. Нога; О. Корнійчука — Тетяна Свербілова; П. Куліша — Світлана Задорожна, О. Боронь; Оксани Забужко — Вікторія Мислива; Бориса Тена — Б. Білоус; І. Костецького — Д. Дроздовський; М. Рудницького — А. Василик; Ю. Андруховича — Л. Коломієць.
До проблем історії й перспектив українського шекспірознавства звернулися академік М. Жулинський, Ю. Черняк, М. Антоновська. Широко представили взаємодію зі світовою літературою, передовсім англійськомовною, текстами Вірджинії Вулф Наталія Любарець і Катерина Мудрак; П. Акройда — Наталія Жлуктенко; Т. С. Еліота — Тетяна Михед; Б. Гарсон — Наталія Висоцька; Р. Генрік — Ірина Безродних; В. Уітмена — Дар’я Москвітіна; Р. Бредбері, Дж. Апдайка, Т. Пратчета — Наталія Криницька, але також бельгійською (твори М. Метерлінка — Д. Чистяк) та російською (І. Ільф, Є. Петров — Рима Ґрінхіл) літературами в рецептивній, дискурсивній, типологічній та інтертекстуальній парадигмах. Водночас провадяться цікаві студії вписування шекспірівського тексту як культурної метафори у німецькому романтичному каноні (Б. Шалагінов), в поетиці англійської готики (Ганна Малієнко), у російській культурі (В. Шестаков, Катерина Василина), у літературі доби постмодернізму (Ксенія Борискіна, Дар’я Лазаренко), у контексті пошуків європейської ідентичності (Наталія Торкут) та постколоніальної культури (Олеся Штанюк), застосовуються елементи міфокритичного аналізу (Світлана Левітас).
Перспективний напрям — вивчення доробку В. Шекспіра в інтермедіальному діалозі — зокрема із театральними постановками в Україні (Майя Гарбузюк), із кібернетичним простором (К. Тарасенко), кіноекранізаціями (Олена Дубініна), мультиплікаціями (О. Пронкевич), медіапростором (Катерина Сінкевич), музикою (Б. Шалагінов) і живописом (Олександра Філоненко). З іншого боку, творчість Великого Барда слушно вписується в контекст культурних практик Ренесансу — трансформацію античної традиції (І. Мегела, Г. Храброва), сонетарію Ф. Петрарки та єлизаветинців (Анастасія Коковець, Вікторія Шереметьєва), роману “Зелото” Е. Манді (Ганна Лещенко), джестової стихії (Ганна Козьмик), узусу термінології Любові (Марія Габлевич). Разом із тим робиться ретельна інвентаризація сучасних іноземних підходів до аналітики текстів В. Шекспіра (Ю. Ковбасенко, С. Ніколаєнко, Т. Шадріна).
Враженнями про конференцію ми попросили поділитися одного з її найактивніших організаторів, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталію Юріївну Жлуктенко: “Визначаючи напрями наукової дискусії, ми поставили перед собою завдання — окреслити найсуттєвіші вектори сучасної рецепції доробку Шекспіра і сконцентруватись на головному, аби усвідомити найважливіші проблеми. Практично кожний із аспектів обговорення на пленарних і секційних засіданнях може бути темою нової конференції чи наукових читань. Сподіваємося, що наша спільна духовна праця триватиме надалі. На київській конференції було багато науковців, хто зібрався на ювілей сонетарію Шекспіра у Запоріжжі 2009 року, але долучилися нові учасники, і хотілося б, щоб коло тих, хто не байдужий до Шекспірового слова, зростало, і разом з тим, високим залишався науковий рівень представлених доповідей.
Найперспективнішим серед напрямів подальшої роботи вважаємо проблему “Шекспір в Україні”. Існує нагальна потреба підсумувати досвід наукової, перекладацької, мистецької рецепції Шекспіра. Ми дізналися чимало нового, відкрили для себе забуті сторінки української Шекспіріани. Прагнемо продовжити діалог, адже побачили, як це об’єднує істориків, теоретиків, компаративістів, перекладознавців, мистецтвознавців. Збагачує інтелектуально і духовно всіх, хто береться за цю справу”.
Шанувальникам В. Шекспіра залишається сподіватися, що й надалі українське шекспірознавство розвиватиметься так само інтенсивно, і читачеві світліше стане увіходити “до його священного лісу, де струменять жизні джерела на тамування великої спраги” (М. Метерлінк), спраги духовного мистецтва.
