ЩОБ МОЄ «Я» БУЛО ГІДНЕ НАЙМЕННЯ «ЛЮДИНА»

Наталія ПЕРЕПЕЛЕНКО,
Ганна ЧОРНЕНЬКА,

студентки філологічного факультету Слов’янського державного педагогічного університету

Переможці Третіх Олексиних читань, присвячених пам’яті видатного правозахисника, педагога й публіциста, який загинув у Пермському таборі особливо суворого режиму 6 травня 1984 року, Донецьке правління обласного Товариства ім. Олекси Тихого (голова Є. Шаповалов) нагородило поїздкою на могилу земляка.
Кожна історична доба має власних героїв. Епоха радянського тоталітаризму другої половини ХХ ст. в Україні породила воістину видатних особистостей. Хоч як парадоксально, але справжніми героями доби Хрущова, Брежнєва, Андропова стали особи, які своїм подвижницьким життям і правозахисною діяльністю категорично заперечували дух тієї епохи. Це передусім Микола Руденко, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Микола Матусевич, Оксана Мешко, Михайло Горинь, В’ячеслав Чорновіл, Василь Овсієнко і, звичайно ж, Василь Стус, Олекса Тихий та Юрій Литвин, чий прах покоїться під трьома камінними хрестами на центральній алеї горішньої частини Байкового кладовища.
Дорогою до столиці й там, на Байковім, нам не давало спокою єдине, але надзвичайно важливе запитання: заради чого ці освічені й інтелігентні люди ставали на смертельний герць із режимом, знаючи наперед, що поплатяться за це власним життям? Дехто каже: “Це були ідеалісти, які фанатично сповідували якусь примарну Українську Ідею. Оцей фанатизм їх і згубив…” Чи так це? Та ні ж, ні! Не так! А як? Ось це й хотілося з’ясувати власним, а не позиченим розумом дійти істини. Тож травнева подорож і допомогла розставити все на місця, наблизитись нам, майбутнім освітянам, до вчителя Олекси Тихого.
Рушійною силою діяльності цих людей, на нашу думку, було почуття гідності, бажання зберегти автентичну культуру власного народу, бо духовно багата особистість не може цього не прагнути. У життєвому кредо Олекси Тихого, яке він склав ще юнаком, зазначено: “Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге” та “Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням”. Саме таку титанічну волю і незламність проніс наш земляк крізь життя, не відступивши ні на крок від переконань, не зрадивши самого себе. Власним прикладом, самопожертвою — лише так міг діяти, саме такий непростий героїчний шлях мав пройти.
Мабуть, ніхто з тих, кого тепер називаємо дисидентами, не думав про посмертну славу, визнання. Ці люди мали ясне розуміння порядку речей, високий інтелект і велике чуйне серце. Інакше чинити вони не могли.
Наші подорожні роздуми отримали логічне завершення у відомому загалові вислові Олекси Тихого: “Я — свідома частка Всесвіту, людства, свого народу, оточення за місце проживання й роботи, у колі своїх друзів та недругів. Я за все відповідальний”.
На кладовищі делегацію зустрічала Людмила Огнєва, голова Донецького відділу Союзу Українок, видатна вишивальниця, громадська діячка, журналістка. Володимир Тихий ділився спогадами про батька, Василь Овсієнко розповідав про умови життя й роботи ув’язнених. На могилу поклали квіти, сказали теплі слова про загиблого земляка.
Пам’ять про таких людей як Олекса Тихий не повинна вмерти в наступних поколіннях. Цьому, беззаперечно, сприяє діяльність Донецького правління обласного Товариства ім. Олекси Тихого на чолі з Євгеном Шаповаловим. Хочемо йому подякувати за організацію й матеріальне забезпечення цієї пам’ятної подорожі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment