ІСТОРІЯ НЕ ВИЗНАЄ УМОВНОГО СПОСОБУ. А ЗАМОВНИЙ?

Гість нашої редакції — політемігрант із Російської Федерації, один із лідерів національно-визвольного руху Татарстану Нафіс КАШАПОВ. Розмовляємо з ним про нововведення в історичній науці, які запроваджує недавно обрана влада.

— Спостерігаючи за кроками реґіональної влади в Україні, щиро дивуюся. Враження таке, що ці люди, реанімуючи російсько-імперські ідеологічні підходи до історії, роблять це остаточно і безповоротно. Один із таких підходів — демонізація героїв і просто діячів українського національно-визвольного руху всіх часів. Одне слово, фантазії цих “стратегів”, судячи з усього, вистачає лише на денаціоналізовану зросійщену губернію на ім’я Малоросія. І цю химеру створювати буде стократ легше, якщо вона з’явиться спочатку в головах молодих українців. На це й спрямовано перші кроки нової-старої влади в Україні на ниві освіти і культури.
— Пане Нафісе, якось Ви розповідали про підручник з історії, виданий російськими науковцями для шкіл Татарстану. Чи не його хочуть взяти за зразок у “біло-блакитній” Україні?
— Хоч би такого підручника не почали готувати в Москві для шкіл України. Його положення зводяться до того, що татар як нації фактично не було і немає, що не ми, татари, а казна-хто, є господарем на нашій землі. Якщо ж виникає потреба показати Татарстан у часи давні, то науковці з Москви не шкодують чорних фарб у змалюванні доросійського періоду.
У справжній скандал вилилася публікація у згадуваному підручнику ілюстрації, де зображено, як татари підсмажують на рожнах живих людей. Ось, виявляється, яку дику країну підкорив благодійник Іван Грозний! А до цього Москва дощенту винищила державність Твері, Новгорода і Пскова. Про Новгородську республіку в цьому та схожих до нього підручниках недарма йдеться скоромовкою. Поставлено все з ніг на голову. Прогресом визначено не демократію, а горезвісне “збирання земель”, яке здійснювали криваві московські царі.
— Мій син навчався у київській гімназії в середині 90-х років, під час президентства Леоніда Кучми і штудіював тему з історії України “Визначна роль Московського царства у збиранні східнослов’янських земель”. Я очам не повірив. Тоді думав, що це прикрий анахронізм, непорозуміння. Тепер аж ніяк не здивуюся відновленню цієї теми у програмі української історії.
— З одночасним вилученням абзаців і цілих розділів про те, що ваш видатний історик Кащенко називав “суперечками з Московщиною”. Це і звитяжний похід на Москву гетьмана Петра Сагайдачного, і видатна перемога українських військ під проводом Івана Виговського поблизу Конотопа, і діяльність гетьмана Івана Мазепи, і багато іншого. Не минуло й чотирьох місяців, як до влади прийшли проросійські сили, а вже чітко простежуються тенденції — реабілітація російського великодержавного шовінізму, героїзація сталінізму і брежнєвізму з одночасним наступом на все національне, викоріненням тих небагатьох паростків справжньої української історії, які з’явилися за роки незалежності. І це стосується не лише давньої доби. Не здивуюся, якщо новим вершителям доль українців так само зайвими і шкідливими видадуться параграфи про Голод 1932—33 років як геноцид українського народу, про Чорнобиль як наслідок бездержавності й безправ’я українців у радянській імперії. Адже, повертаючись до історії Татарстану і татар як нації, мушу констатувати, що історичні відомості про голод 20-х років минулого століття на Поволжі, який був, за суттю, таким самим геноцидом татарського, башкирського, чуваського, марійського та інших народів, подаються у спотвореному вигляді, з наголосом на тому, що вигідно великодержавній імперській ідеології. Що ж до жахливого уральського “Чорнобиля” 1957 року, то про нього мало хто й знає, і в цьому неабияка “заслуга” новітніх російських істориків.
— Пане Нафісе, нагадайте коротенько, про що йдеться.
— Про вибух на так званому об’єкті “Маяк” поблизу Челябінська — заводі з виробництва атомної бомби. Радіоактивна хмара була тоді значно більшою, ніж чорнобильська 1986 року. І ось цікаво (про це не прочитаєте в жодному підручнику на теренах Росії): персонал заводу, кілька навколишніх селищ, де мешкали переважно росіяни, було оперативно евакуйовано. А основне населення у сотнях сіл і містечок трьох областей, яке становили уральські татари, так і залишилося на забрудненій радіацією території. У цих місцевостях досі одна з найвищих у Росії захворюваність на рак, татарські діти масово вмирають від білокрів’я. Відома письменниця, історик і правозахисник Фаузія Байрамова у книжці “Атомний геноцид проти татар” спробувала висвітлити ці темні сторінки новітньої історії Росії. Що тут зчинилося! Авторка, що насмілилася “кинути тінь на вітчизняну історію”, ледве не поплатилася свободою й навіть життям.

Спілкувався
Микола ЦИВІРКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment