ВІД СЛІВ — ДО АКТИВНОЇ ДІЇ

Богдан ГОРИНЬ

Після підписаного Януковичем у Харкові пакту про здачу українських національних інтересів Росія нахабно почала втручатися у наші внутрішні справи, намагаючись якомога швидше перетворити Україну на невід’ємну складову “єдиної й неділимої”. Хочу зазначити, що не від доброго життя полізла наша сусідка до чужого городу. Не тільки тому, що прокинувся менталітет ординців, манія захоплення й “ощасливлення” чужих територій. Мовляв, заради допомоги іншим ми готові понести втрати. Здавалося б, яка шляхетність, який, подиву гідний, альтруїзм! Але це лише облудні слова, за якими прихована справжня причина, чому Росія обіцяє нам усякі блага. Причина у стані справ самої Росії. Якщо заглянути в інтер’єр, а не на підмальований фасад державної будівлі РФ, то побачимо, що справи там не найкращі.
Росія опинилася перед проблемою захисту державного кордону, що простягнувся на 58 322 км (а це значно більше за довжину екватора). За останніми даними, загальне число населення РФ — 132 млн, із яких майже 50 відсотків — мусульмани, і їхня чисельність стрімко зростає. За прогнозами демографів, незабаром мусульмани становитимуть більшість населення Російської Федерації. Керівництво збройних сил РФ ставиться з недовірою до мусульман, які нині становлять майже половину солдатського й офіцерського складу Російської армії.
Наведені приклади свідчать, що Росія не змогла позбутися спадщини, залишеної їй радянською імперією. Політика інтернаціоналізації й зросійщення, намагання з усіх народів СРСР створити єдину державу з єдиним радянським народом призвели до того, що в Москві, де нині мешкає 12 769 000 населення, осіб російської національності всього 3 720 000. Це означає, що росіяни в російській столиці стали національною меншиною. Тож російські імпершовіністи почали думати, як їм влити нову кров у вимираючу націю. Один із запропонованих варіантів — створити нове державне утворення із трьох колишніх республік — України, Росії й Білорусі. Тож невипадково депутат Держдуми, учасник окупації Афганістану Євгеній Федоров агітував українців за єдину державу, погоджуючись навіть на те, щоб її столиця була у Києві.
Над реалізацією кремлівського проекту в Україні активно працює п’ята колона. Отже, річ не тільки в підписаній новою владою антидержавній угоді, яка, за суттю, закріплює довічне перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Янукович і його команда, вгадуючи кремлівські геополітичні апетити, на догоду московському керівництву почали демонтаж, або, користуючись термінологією політолога Дугіна, “декомпозицію” України. Прикриваючись заявами про інтереси народу, про підвищення соціальних стандартів, вони планомірно й підступно перетворюють Українську державу на південну губернію Росії. Руйнівна робота ведеться у кількох напрямах: політичному, культурному, військовому, економічному, енергетичному, інформаційному.
За політичну складову взявся віце-прем’єр-міністр з реґіональної політики Віктор Тіхонов. Під прикриттям даного Януковичем завдання про децентралізацію влади (такий проект внесено до Верховної Ради) Тіхонов вирішив реалізувати свій і своїх кремлівських покровителів давній підступний задум — для початку перетворити Україну на федеративну державу, наділивши реґіони правами автономій. В інтерв’ю газеті “2000” (за 30 квітня — 6 травня) Тіхонов заявив: “Я убежденный сторонник идеи децентрализации власти и федерализма. И я не одинок: в конце ХIХ—начале ХХ вв. Михаил Драгоманов и Михаил Грушевский видели Украину федерацией. В 1991-м во время первых выборов президента двое из четырех кандидатов — Вячеслав Чорновил и Владимир Гринев — выступали за федеративное устройство”.
Колишній перший секретар Луганського міськкому КПУ, а нині віце-прем’єр-міністр виявив себе абсолютним невігласом у питаннях історії, приписуючи Драгоманову й Грушевському федералізацію України, тоді як ішлося про федеральний устрій царської й післяреволюційної Росії. Щодо висловленої В’ячеславом Чорноволом (у серпні 1989-го, коли ще існував СРСР, а не 1991-го) помилкової концепції про можливий федеративний устрій для України, то ставши народним депутатом 1990 року, він відмовився від цієї концепції як хибної для незалежної Української держави й до кінця життя цю тему більше не порушував, послідовно захищаючи унітарність і Соборність України.
Тіхонов на всі лади пропагує і як чиновник високого рангу — нав’язує згубну для цілісності України ідею федералізації, бо для нього автономізація реґіонів — це руйнування соборності України, навічне закріплення за східними реґіонами російської мови, полегшене входження реґіонів у новий союз. Суть підступного задуму розкрив горезвісний україножер Костянтин Затулін, заявивши, що знищити Україну можна за умови “грамотной федеративной реформы, гарантирующей определенную степень самоуправления и культурно-национального своеобразия каждому субъекту Украинской федерации” (“Известия”. — 2010. — 5 марта).
Я свідомо зробив акцент на політичній складовій з ліквідації Української держави. Не менш очевидні дії руйнівників у царині українського інформаційного простору, свободи слова, авіабудівної галузі, атомної енергетики, історичної пам’яті народу. Цей геополітичний план Кремль намагається реалізувати з великою поспішністю, щоб під яскравий феєрверк підписаних угод приховати власні біди. Виставляючи напоказ зовнішньополітичні успіхи, Росія замовчує, що на 1 січня 2008 року її зовнішній борг досяг 550,1 млрд доларів, що рівноцінне всьому обсягу золотовалютних резервів країни, яка збирається ощасливлювати інших. Виникає запитання: звідкіля такі щедрі подарунки для України й чим ця щедрість продиктована, враховуючи, що 75 % її потреб у продуктах покривають за рахунок імпортних поставок, а запаси джерел основних доходів — нафти і газу (70 % експорту), а також урану, міді й золота вичерпуються. То чи не зазіхають імпершовіністи на українські чорноземи? Зазіхають, та ще й як! І не тільки на них.
Чи існує у цій складній ситуації перспектива для боротьби? Існує, якщо кожен українець усвідомить смертельну небезпеку, яка нависла над Україною, і готовий “душу й тіло” покласти “за нашу свободу”. Завдання політичних партій і громадських організацій національно-демократичного, патріотичного спрямування — готувати народ до масових протестів сваволі влади. Саме задля реалізації цієї мети створено Народний комітет захисту України. Як зазначено у Відозві до українського громадянства, “Метою діяльності Комітету є: відстоювання територіальної цілісності й суверенітету України; захист свобод і гідності громадян, їх політичних, соціально-економічних і національно-культурних прав; боротьба за збереження євроатлантичного вибору України.
Такі комітети мають бути створені в кожній області, місті, районі та селі”.
Отже, від слів — до активної дії, до звільнення України від окупаційного режиму.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment