Віктор КІРТАК
Із задоволенням прочитав у ч. 6 “Слова Просвіти” статтю Надії Онищенко зі славетного Ніжина “Вам сахару чи цукру”. Звичайно ж, радісно стало аж ніяк не від змальованої ситуації. Поява цього матеріалу саме зараз, коли країна пригнічено завмерла в очікуванні продовження політичного трагіфарсу, дає надію, що ми не складемо лапки одразу ж, як тільки нам директивно жбурнуть обіцяну вказівку, що, мовляв, і мови нашої, й нас самих “нє било, нєт і бить нє может”. Ця стаття розвиває тему, якій був присвячений допис Святослава Караванського “Удар у спину” в ч. 50 торік, і, впевнений, має викликати хвилю читацьких відгуків, до якої хочу приєднати й свою думку.
Можна наводити різноманітні приклади безграмотного написання чи мовлення, якими рясніє наше оточення: тут і вживання окремих слів у значенні, якого вони не мають у контексті (не треба робити з цього виведення (висновок), вона довго коливалася (вагалася); у кримінальному ділі, збудженому за фактом), що часом спотворює суть сказаного (Консорціум, який друкував паспорти, припинив отримувати кошти від держави — тобто він наче сам не захотів грошей), і розгубленість перед незнайомим словом (Фієрія вогню та світла), й неправильна побудова речення (Ще недавно жителі Волині у переважній більшості не знали); або кожна людина, друзі, бореться зі власним самоцтвом.
Такі помилки свідчать про те, що мовець не послуговується українською у повсякденному житті. Цей образ завжди стоїть перед очами; Шліфовка паркета; Я прагну, щоб французький (мова) у моїх учнів був; Вони ломаються — ми ремонтуємо; Багатоцільових аерозолей, Постільні принадлежності, Потрібна трансплантація костного мозоку.
Доки між академічними авторитетами мляво відбувається теоретична суперечка щодо напрямів реформування української мови, сама мова зазнає практичного рихтування. Хтось, можливо, назве це все, наприклад, природним процесом утворення неологізмів, а то й “поверненням до глибин”, а як на мене — якщо так буде й надалі, сьогоднішня безграмотність стане завтра граматичною нормою. Тож ризикну назвати своїх претендентів серед помилок на близьке узаконення — такий собі рейтинг абсурду.
У теле- й радіоефірі лунає щось на кшталт “по багатьом питанням”, “по даним справам”. Такі конструкції зустрічаються не просто часто — значно частіше, ніж правильні. Так кажуть майже всі політики, багато з-поміж теле- й радіоведучих, акторів, співаків. Якось побачив на банкоматі аркуш паперу з надрукованим реченням: “Банкомат не працює по технічним причинам”, і хтось ручкою виправив: “по технічних причинах”, на жаль, не здогадуючись, що має бути “з технічних причин”.
Часто чуємо я так рахую у значенні вважаю: Це зовсім унікальна, я рахую, спортсменка. Хіба що сліпий не бачить тут тіні російського виразу я так считаю.
Замість слова рядок часто вживають стрічка, яке, певно, семантично та в певних діалектах має з ним щось спільне, але ж навряд чи його можна вважати тотожним. А ось у фразах на кшталт Спортсменка посідає 27-му стрічку завдяки подвійній заміні місце — рядок-стрічка виходить нісенітниця, бо слова місце та стрічка не мають нічого спільного. Однак таке всюди ліплять — і нас привчають ковтати.
На (цих) вихідних, по вихідним. Незрозумілі шляхи й причини, що привели це приємне слово до такого неприємного стану. Адже вихідний — це день, тому по вихідних (днях) — вже нічогенько, але ще краще у (ці) вихідні.
Із числівниками — теж морока. Радіодиктор каже: “понад сорока чотирьох тисяч вболівальників”, з вуст іншого пролунало: “У кожній з них (областей) без електрики понад ста населених пунктів”. Або в газеті: “понад половини населення”. Тут помітно, що слово більше у всіх трьох прикладах механічно замінено на понад — ще буде, сподіваюсь, окрема розмова про комп’ютерні програми перекладу та про мову ЗМІ.
І справді, що тут страшного? Типова для нашого часу й суспільства проблема — звичайна малограмотність. Та існує чимало прикладів, коли замість вивчення правил фактично узаконили, зробили нормою дуже сумнівне, а то й абсолютно помилкове. Наприклад, документ для отримання чого-небудь раніше, навіть ще у радянські часи, називався дорученням, тепер же майже всі використовують стандартний бланк, який названо словом-калькою довіреність (бо у мові російській — доверенность), хоча трапляються й ще цікавіші витвори, як-то довіренність, довереність.
Гірко, що це все безглуздя завойовує наш мовний простір, виштовхуючи справжні слова та вирази. Політика, бізнес, особливо реклама інтенсивно створюють систему свого роду українських штампів, як у російській мові, тож треба встигнути допомогти їм закласти до цієї системи здоровий фундамент. Найстрашніше, що діти підсвідомо вбирають у себе неоковирність, і витіснити її звідти буде ой як нелегко.
