МИ — ВАША ГАЗЕТА. БУДЬМО РАЗОМ!

Нинішнє число нашого тижневика позначене трьома п’ятірками. 555-й раз ми йдемо до Вас, сподіваючись на взаєморозуміння й підтримку, несучи той стиль стосунків, що формується зворотним зв’язком між газетою та її читачами, творчим трудовим життям, сповненим пошуків, переконаннями й поглядами людей, для яких Бог і Україна — понад усе.

Любов ГОЛОТА

Доля “Слова Просвіти” особлива і водночас типова для української патріотичної газети. Засновані як місячник ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, вісник просвітянських справ, ось уже 3885 днів виходимо в світ як всеукраїнський культурологічний тижневик, маючи передплатників і автуру в усіх областях України. Власне, в цьому наша особливість: поволі, але міцніємо й зростаємо. А типовість у тому, що й досі не можемо наростити той наклад, якого варте наше видання. Причина — брак коштів та відсутність реклами, неможливість організувати продаж у містах і селах держави.
Ви, дорогі читачі, мали нагоду пересвідчитися, що коло тем, до яких звертаються наші автори, рівень їхньої майстерності, безкомпромісності, обізнаності в політичній, суспільній, громадській, історичній, мовній, літературній, краєзнавчій проблематиці надзвичайно високий. Не мова плаката й партійних гасел, не мітингова риторика, а просвітницька робота словом є підвалинами нашої праці. Не дешева сенсація, а нарощування глибинної україніки, культурологічної інформації. Відповідно читачів чекаємо вдумливих, здатних до уважного читання.
6 червня — професійне свято працівників засобів масової інформації України, День журналіста. Сподіваємося, що Ви, наші читачі, добрим словом згадаєте Петра Антоненка, Олену Шульгу, Надію Кир’ян, Євгена Букета, Наталку Антонюк, фотокореспондентів Ксеню Гладишеву й Олеся Дмитренка, відповідального секретаря газети Ірину Шевчук, верстальника Олега Бесського — людей, які роблять все для того, аби Вам було цікаво зі “Словом Просвіти”, аби Ви чекали нетерпляче кожного наступного числа. Ми уважні до Ваших критичних зауваг, Ваших листів, але водночас хотіли б, аби наші передплатники були оперативними, сповіщаючи нас про ту чи іншу подію, сміливіше писали про ті реалії, які заважають українцям почуватися повноправними громадянами Української держави, жити в національному гуманітарному просторі. Як писав великий трудівник на ниві рідного слова незабутній професор Анатолій Погрібний, багаторічний член редколегії “Слова Просвіти” й автор, “пробуджених людей у нас вже є маса; бракує ж їм сили голосу, зорганізованості. У шовіністів же, яничар — горлянки лужені. Перекрикують українство”. І ще: “Скільки антиукраїнської злоби множиться в Україні! Увімкни радіо — послухай сесію! Бал правлять відверті вороги! Дияволи в людській подобі. Я усерйоз вважаю: це сам Диявол і діє в Україні. Він має масу своїх слуг. Тривко сидить у їх душах. Двобій цієї дияволіади й українства, напруга боротьби стоншується до ниточки”. Це щоденникові записи 1998 року. Анатолій Григорович Погрібний умів зв’язувати ці ниточки, і вони ставали дуже міцними, а сьогодні ж ситуація в Україні аналогічна тій, коли наш Народний Професор писав ці гіркі рядки.
Розчаровано й ображено мовчить сьогодні українство, нарікаючи на своїх провідників. Стоншуються ті ниточки, які б мали стати основою міцного полотна, а саме полотном називають основу дороги, шляху, путівця…
Є в мене й особистий лист від Анатолія Григоровича, написаний у лютому 1998 р., після нашої розмови в редакції, де він пише про те, що якщо наклад тільки 5 тисяч, “то це тільки тому, що ще не всім газета трапила на очі”, що не варто пасувати перед “циклопом з одним, російськобачучим оком” (цитата з моєї статті. — Л. Г.).
Цитую А. Г. Погрібного тому, що й сьогодні, і завжди приклад таких діяльних публіцистів, як Він, змушує українських журналістів знову й знову робити свою справу всупереч обставинам, що ніколи не були сприятливими саме для українських журналістів. Бо сьогодні четвертою владою в Україні є неукраїнська преса. Бо сьогоднішня свобода слова є свободою розгнузданої, аморальної, антидержавної, українофобської багатотиражної писанини, свободою великої помийниці. Бо відбувається послідовний інформаційний геноцид, — який, подібно до озонової діри, випалює все національне в засобах масової інформації.
“Із рідним словом крадешся, як злодій”, — писав один із наших читачів, чий лист ми опублікували. Ця фраза широко цитувалася академіками, але сьогодні — не час академіків. Сьогодні час Махайлів (так дотепно народ називає нардепа Михайла Чечетова, який помахом руки сигналізує депутатам коаліції, за яке рішення голосувати, а за яке — ні). Сьогодні час знахабнілих колесніченків, час українофобів. І час цей короткий, “команда проффесіоналів” це відчуває. Саме тому йде в наступ і на українське слово, і на українську душу.
“Слово Просвіти” сьогодні — це газета опору. Наша справа — зафіксувати все українське — від народного звичаю до вершинних наукових і культурних здобутків. Національне завжди було опірним, з нього виростає незалежність. Ми віримо, що не тонкі ниточки українства, а спільний кровообіг єднає нас із нашими читачами. І Вам, і собі кажемо: не біймося бути українськими журналістами і читачами! Не біймося бути українцями!
Насамкінець процитую листа, якого щойно принесла пошта. Ось він: “Добрий день, шановна Любове Василівно! Низький уклін Вам і усьому колективу за газету “Слово Просвіти”. Вона стала невід’ємною частиною мого життя. Читаю з 2007 р., але не завжди можна було купити. З 2009 р. купувала щоп’ятниці. Зрозуміла, що без цієї газети я жити не можу. З 7-го до 12 м-ця 2010 р. передплатила. Висилаю Вам абонемент на передплату газети. Доброго здоров’я усім, натхнення, творчих злетів на все життя, багато передплатників. Шанобливо — Лідія Адольфівна Пірнач, 68 р., м. Київ)”.
Нині передплата на друге півріччя. Ми — Ваша газета. Будьмо разом!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment