Михайло ІЛЛЄНКО: «ВДАЛОСЯ ЗДІЙСНИТИ ЛИШЕ ПІВМРІЇ»

Із 11 листопада 2009 року вся країна пильно стежить за чотирма сміливцями, які вирушили в навколосвітню подорож на яхті “Купава” (див. “Слово Просвіти” ч. 48 за 2009-й, ч. 3, 21 за 2010 р.). Тепер з’явилася можливість детально розпитати про похід стернового яхти, відомого кінорежисера, викладача Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого Михайла ІЛЛЄНКА.

Готуючись до інтерв’ю, планувала почати з морської романтики, мрій і мрійників, але з язика зірвалося зовсім інше:
— Михайле Герасимовичу, чи відчуваєте, що повернулися не в ту країну, яку залишали?
— Почуваюся так, ніби повернувся в іншу країну, враження таке, що в цій країні я вже був, — 25 років тому. Півроку, які ми провели за межами України, загострюють враження, усе сприймаємо болісно — і я, й колеги Юрій Бондар і Валерій Деймонтович. Контраст надзвичайно великий.
— Попри нинішні політичні реалії, Ви здійснили свою мрію. Чи почуваєтеся щасливою людиною?
— Здійснилося лише півмрії: за допомогою команди “Купави” вдалося зняти кадри для майбутнього фільму про українця Івана Даценка, який став вождем індіанського племені. Сподіваюся, що невдовзі здійсниться й друга половина мрії, яка передусім фінансово залежить від Міністерства культури і туризму. Нам залишилося зняти літні сцени; літо почалось, а фінансування поки що нема.
Продюсер стрічки планує зустрітися з міністром культури і туризму чи головою Державної служби кінематографії. Хочу розказати цим людям, яка драматична ситуація склалася навколо фільму, бо досі невідомо, чи вдасться його закінчити, чи марно витрачено державні кошти на зйомки, що відбулися, — а вони чималі, знято дві третини стрічки. Вона недешева, мене навіть дивує спокій, із яким з Міністерства спостерігають цю ситуацію. Я готовий знімати, і щоб довести це, пішов у навколосвітню експедицію.
Крім дитячої романтичної мрії, у мене була цілком прагматична: дозняти “Тойщопройшовкрізьвогонь”. Свого часу вдалося зняти кадри для фільму “Фучжоу” на Кубі, й вони дуже відрізнялися від картонної Флориди, яку знімали в Євпаторії.  Кіно потребує достовірності, бо ніхто вже не вірить у картонність. Було б добре, якби не завершений поки що фільм починався з достовірних кадрів, щоб глядач здивувався: оце творча група заїхала! А заїхала вслід за героєм, який мав драматичну долю. Тож творці стрічки подають власну версію життєвого шляху героя.
— Скільки часу вже тривають зйомки?
— Цей фільм можна було б зняти за 10—12 місяців, але й за три роки не вдалося: позаторік улітку знімали, торік — стояли.
Зйомки кіно — виробничий цикл, і він не символічний. За три роки молодий актор чи актриса можуть дуже змінитися. Наша історія — про молодих людей (головний герой — 1918 року народження, під час війни йому було 24—26). Який вигляд мають зараз актори, не знаю, вже півтора року їх не бачив, зустрічався лише з Дмитром Лінартовичем, виконавцем головної ролі.
Попадали декорації, які ми використовували під час літніх зйомок, їх відновити — додаткові витрати. Декорації не розраховані на те, щоб стояти під дощем і снігом тривалий час. Але вони ще потрібні — не всі епізоди знято.
— Але ж нова влада декларує, що даватиме гроші на українське кіно.
— На жаль, у нас неправильно означують українське кіно. Кокетують цим, начебто не розуміють, що йдеться у більшості випадків про кіно російське: російські актори, російські гроші, російські реалії. Мовляв, режисер народився в Україні, тож кіно українське. А в ньому нема ознак українського  кіно. Ознаки у фільмах неформальні, належність до національного кінематографа не можна визначити сумою грошей продюсера чи місцем народження режисера. Глядачеві це байдуже, але він безпомилково може визначити, українське це кіно, чи ні. Фільм — це сума ознак: соціальне середовище, історичний, фольклорний, музичний контекст, можливо, мовний, але необов’язково, бо кіно народилося німим. Проте ніхто ж не скаже, що фільми Чарлі Чапліна китайські чи французькі, бо в них ідеться про події на певній території.
І хоч стверджують, що в нас знімають українське кіно, насправді це не так. Глядача обманути неможливо, переконувати його в чомусь марно. Прикро й боляче, що вітчизняний кінематограф — на марґінесі.
— “Купава” вирушала в подорож із гаслом “Українці всіх країн, єднайтеся!” Наскільки вдалося згуртувати наших співвітчизників?
— Це було жартівливе гасло, і ми не вкладали в нього політичного підтексту. Цікаво було зустрічатися зі співвітчизниками, а таких зустрічей було чимало. Планую написати про це, можливо, вийде книжка, впорядковую записи, які зробив під час подорожі (вдавалося викроювати час — писав від руки, бо доводилося заощаджувати енергію, тож комп’ютером користувалися не постійно).
У Буенос-Айресі Посольство України в Аргентині організувало нам прес-конференцію, на яку прийшли не лише українці діаспори, а й латиноамериканці. Усі дивувалися, що українці на яхті перетнули Атлантичний океан, розпитували про деталі нашої мандрівки.  Ми ділилися враженнями про океан, різні країни, в яких побували, розказали про фільм “Тойщопройшовкрізьвогонь”, колекцію — понад 100 — кінострічок фестивалю “Відкрита ніч”, бібліотеку Братів Капранових, що її привезли із собою. Диски з фільмами і книжки залишили в Посольстві України в Аргентині, щоб ними могли скористатися всі охочі.
Перекладати допомагали працівники Посольства. Нас супроводжувала аташе з культури Катерина  Федорчук. Потрібну нам допомогу координував Надзвичайний і Повноважний Посол України в Аргентинській Республіці Олександр Тараненко. Без його допомоги не знаю, чи одержали б ми у Бразилії аргентинську візу. Дуже вдячні Посольству за підтримку і тепле ставлення.
На тій зустрічі в Буенос-Айресі я запитав, куди мені їхати знімати Аляску, точніше, спитав про Марс або Юпітер. Мене спрямували в Кордильєри. Намалювали детальну схему руху. Ми орендували в Буенос-Айресі машину, поїхали всі разом — хлопці запропонували допомогу, бо самому здолати таку значну відстань через весь континент було не під силу. За кермом їхали удвох, змінюючи один одногою
— Наші права там дійсні?
— Мабуть, дійсні, але їх ніхто не запитував. Кілька разів зупиняла поліція, розпитувала, хто і звідки. Почувши, що з України, не заперечували, щоб ми рухалися далі. Нашу країну знають у світі, бо політичний дискурс нині змінився, і вже ніхто не плутає нас із губерніями Росії.
В Аргентині прийнято, що якщо водій не порушує правил руху, то його не зупиняють. На кордонах між провінціями є контроль: скажуть тобі “буенос діас” чи “буенос ночес”, ми з ними перекинемось кількома словами іспанською мовою. Люблю розмовляти іноземними мовами, хоч жодної до пуття не знаю. Це золотий ключик, який відчиняє будь-яке серце, а в нас із цього ключика роблять набої…
Приїхавши високо в гори на світанку, зняли потрібний кадр. Я переодягся в костюм головного героя. Мій герой на той час був поранений і хворий, а я високо в горах — понад 3 тис. метрів — так погано почувався, що й нічого вдавати не треба було. Морської хвороби в мене нема, а ось “гірська”, від дуже розрідженого повітря, як виявилося, є. Зйомки тривали 15 хвилин — доки заховалося за гори сонце. Так далеко по один-єдиний кадр я ще не їздив.
Крім прес-конференції, спілкувалися із представниками діаспори окремо. Вони розпитували про похід, цікавилися книжками, фільмами, які ми привезли. Іспанськомовним я пояснив, що третина привезених стрічок не вимагає перекладу, бо вони в жанрі німого кіно. Багато з них зроблено за формулою “ми для нас про себе”. Серед стрічок — художні, документальні й анімаційні. Так ми понесли українську культуру за кордон, й українці об’єдналися навколо нашої експедиції.
— Ви повернулися в Україну, а Ваші колеги пішли далі?
— Капітан Юрій Бондар прилітав в Україну, бо померла його мама, він затримався на дев’ять днів, потім повернувся у Монтевідео, де стояла “Купава”. Але з аеропорту його не випустили — були проблеми з візами. Загалом перетин кордонів — складна процедура, що потребує великої кількості дозволів, віз тощо.  Тож Юрій Бондар полетів в Аргентину, а яхта повернулася в Буенос-Айрес. Тепер “Купава” вийшла в Атлантику, але заходити в Монтевідео повторно не планують.
У морі багато проблем, яких не можна передбачити заздалегідь, тому бувають незаплановані зупинки. Наприклад, поламався ґвинт, запасний нам прислали в Ріо-де-Жанейро, але бразильські митники  не видавали його днів з десять.
Експедицію продовжують капітан Юрій Бондар й Андрій Зубенко, до них долучилися Віктор Копайгородський і Геннадій Стариков. Це досвідчені яхтсмени.
— Чи планують іти в Антарктиду, адже ви планували антарктичний фестиваль кіно?
— Коли складали календар плавання, яхта повинна була досягти Антарктиди в березні цього року. Лютий—березень — це антарктичне літо, там плюсова температура, в цей час туди заходять яхти, хоч це й непросто. Червень у Південній півкулі — перший місяць зими. Навіть якщо уявити, що погода фантастично сприятиме, надії на антарктичний фестиваль кіно мало. Там дуже короткий світловий день, наближається полярна ніч (не знаю, яка вона — чи це сутінки, чи суцільна темрява), стає дуже холодно.
Мені треба було повернутися наприкінці квітня—на початку травня, бо остання спроба й остання надія реанімувати мій фільм пов’язана з літом.
— Крім усього, на Вас чекають студенти. Хто Вас заміняв?
— В університеті мене погодився замінити молодий режисер Тарас Ткаченко, який зняв зокрема “Трагічне кохання до зрадливої Нуськи”, автор інших художніх і документальних стрічок. Він знайшов зі студентами спільну мову, і тепер я пропоную керівництву навчального закладу залишити його викладати. Тарас — талановитий не лише режисер, а й викладач, він може вести власний курс.
— Побувавши в інших країнах, побачивши чужі міста, чи не хотіли б Ви жити деінде, не в Україні?
— Звичайно, у світах цікаво, багато дивує. Водночас розумієш, що  розмови про те, що в нас погано, а “там” добре, — казки. “Там” теж є проблеми, вони серйозні й їх багато. Подивитися світ було дуже пізнавально, але залишати Україну не планую за жодних обставин.

Спілкувалася Олена ШУЛЬГА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment