ЧИ Є В УКРАЇНІ ПОЕТИ?

Зірка МЕНЗАТЮК,
письменниця

Якби сатана вмів молитися, то, певно, мав би дякувати за свій успіх: слава Тобі, Боже, що в Україні майже не лишилося поетів. Нема такої професії, бо за вірші не платять грошей, нема поетів згідно з “рідними” законами, адже писання віршів не вважають працею, їх не помічають ЗМІ, особливо телебачення. Отже, поети мали б вимерти, як мамонти. І вже ніхто не нагадуватиме людям, що над головою є небо, а в тілі — душа, і що не ковбаса становить найвищу людську цінність.
Проте, хоч як дивно, поети все ще є. І не тільки в столиці, де вони гуртуються в невеличку українолюбну резервацію, а навіть у далеких областях, у яких-небудь буковинських Шипинцях — там теж живе поет, та ще й не абиякий, а добре знаний на Буковині Василь Місевич. Хтозна, як він живе. Може, зимує в сухому листячку, поринувши в сон, як бджола у вулику, може, живиться Божим духом або нектаром квітів, але вірші він пише — це факт. І навіть знаходяться видавці, які ці вірші друкують. Зокрема чернівецьке видавництво “Букрек”, яке послідовно випускає в світ поезію. Воно вже потішило шанувальників віршованого слова п’ятьма книжками віршів Віталія Колодія, серед яких збірки “Ангел на камені”, “Зоря над прірвою”, “Диспут”, книжками Тамари Севернюк, зокрема “Світло”, “І що розп’яте — долюблю”, збіркою Анни Дущак “А день у вічність відплива”, книжкою молодого автора Мар’яна Лазарука “Черн: зухвалі візії” та іншими. І ось новий поетичний дарунок — збірка Василя Місевича “Росою тиша миє очі”. Хтозна, як видавець дає собі раду з видатками на тлі нерясних книжкових прибутків у нашому духовно злюмпенізованому суспільстві. Певно ж, йому нелегко, як і авторові поезій. Але про це — тільки здогад, тільки натяк:
Братику вірше мій, дуже ти зболений,
Тяжко родився, сльозою просолений.
Най стороною недоля гірка мине.
Вирости квіткою, тільки не каменем.
У збірці багато тиші, чистої роси, смерек і бриндушок, вечорів і світанків, сонця і дощів. Зірким оком поет помічає, як “на лугах русявих квітку заколисує трава”, місяць у нього схожий на бика, який, потершись об стовбур ялиці, залишив срібні скалки на сірій корі, вітер у нього — синьоокий брат; автор розмовляє з пташкою і мурашкою, з вишенькою коло хати: “Буде злива, вишенько вродлива”. Проте й у ласкаву пейзажну лірику вриваються реалії сьогодення:
Сорока дивиться на здобич,
Немов прем’єр на опозицію.
Або ось іще:
Дими високі гріють душу,
Як доляр, висланий з Італії.
Ті чужоземні долари, точніше, заробітчанство, що спустошило західноукраїнські села, розлучає сім’ї, сиротить дітей, відлунює болем у поетовій душі. Село під його пером — це не тільки чудова природа, а й п’яні самотні чоловіки, дружини яких стали “синьйорами”; до гомону млина, що поскрипує, мов стара кавомолка, долучаються брудні матюки, а в підлітків з’явилися новітні розваги — “За вигоном хлопці сідають “на голку” (вірш “Село моє тепле й зелене, мов гичка”). Ідилічний Шевченків “Садок вишневий коло хати” змінило постгеноцидне, післяколгоспне, спустошене духовно, зруйноване економічно сучасне село:
Сім’я вечерять сіла:
Матуся — край стола,
Сини два — на портретах.
Із циклу “Пелюстя”
Василь Місевич показує пекучі сторінки нашої історії: післявоєнний голод (“Влітку сорок сьомого”), руйнацію церков (“Коли плачуть боги”), духовне переродження, коли нащадки полеглих за Україну повстанців стають новочасними нуворишами (“Віття в небо — списами”). Особливо зворушливий серед героїв Василя Місевича образ малолітнього безпритульного, якого вранці знайшли мертвим (вірш “Він пішов…”). Хлопчик писав “дуже світлі, усміхнені вірші” про щасливе життя в незалежній державі. Авторові нестерпне суспільство, в якому талановита дитина може опинитися на вулиці, загинути. В основу вірша покладено реальний факт, про який писали газети.
Воістину “соборна пахне полином”, як зауважує автор в іншому вірші. Та попри все, він не кидає в неї каменем — його вірш виростає квіткою, як він і визначив у своєму кредо. Поет не втрачає віри в добро, в незнищенність духу. Для нього, як і для всіх нас, “Церковні бані — дві морельки — // Блищать і світять вдалині,” і “Божі янголи, любко, // Ще між нами живуть”.
І все ж йому самотньо до нестерпності.
Один… один. В такому віці я.
Мабуть, на старість так дано.
Вітрів-морозів коаліція
Жбурляє снігом у вікно.
Сиджу, мовчу.
Це мовчання позірне. Душа поета не мовчить, як і його слово. От тільки — чи ми його слухаємо, чи хочемо чути?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One Thought to “ЧИ Є В УКРАЇНІ ПОЕТИ?”

  1. Леонід

    “Нічого кивати на дзеркало,коли….!”
    Маю такий коментар до числа “СП” 24,прочитавши звинувачення Олега Чорногуза російській мові.
    То ж,нічого кивати на дзеркало,коли ми,українці, в Україні,своїй державі,такі безпорадні і бездіяльні,хоч маємо природну більшість суспільства,78% населення!Бо ми ж знаємо і про це нам пише вкотре газета:ми-зросійщені,денаціоналізовані,українська нація “епідемічно хвора”(А.Погрібний),”виснажена”(В.Шкляр),вперше в історії людства працює на самознищення(В.Лізанчук),нарешті,де-юре українців і української нації в Україні нема(Г.Лозко).
    Ось знову газета пише:”нинішня державність України залишається вкрай нетривкою саме через брак виразної національної ідентичності”А це-відсутність консолідації української нації і відсутність української єдино можливої більшості в суспільстві і фактичне безвладдя з владою політичних спекулянтів на хворобі нації і суспільства.Чи ми вперше читаємо слова О.К.Романчука “українці мають виховувати в собі почуття гідності”?.
    Чи для нас новина думка Р.Шпорлюка про відкрите питання,”чи є в УКраїні фундаментальні принципи для формування правової держави і громадянського суспільства?”Нема,бо українська нація не консолідована і немає української більшості в суспільстві.
    Не новина для нас і те,про що пише В.Крищенко,про гірку долю виконавців української пісні (В Україні!!),”немає меценатства української пісні,а віднедавна до неї ставляться негативно(в Україні!).
    Погоджуємося і із словами П.Кралюка:”.. яка якість нашої еліти?Тут маємо серйозну проблему.”
    Знаємо ми,українці,і про багато інших проблем ,які роблять нас безпорадними.І..нічого не робимо практично,а все більше когось і щось звинувачуємо..в нашій безпорадності.Комісія з питань роботи “Просвіти” в нових реаліях і та до цього часу не спромоглася дати відповідь на запитання,що ж робити.Чи, можливо, ще раз переписати Конституцію,як пропонує В.Наливайченко,сподіваючись вкотре,що Конституція допоможе консолідувати українську націю і “оновити державу”,хоч зрозуміло,що треба спочатку всією громадою лікувати хвору націю,а не виховувати В.Януковича і розраховувати,що його команда буде сприяти виконанню вимог статті 11 Конституції України.
    То ж при чому тут російська мова,яку О.Чорногуз звинувачує в усіх гріхах і негараздах українців без жодного слова від редакції,бо написане О.Чорногузом-це знахідка для В.Колесніченка і всіх захисників прав російськомовних,на яких,до речі,ми ніяк не знаходимо управу ,маючи українців-депутатів у Верховній раді.
    Російська мова-це і є те дзеркало,дивлячись в яке ,ми бачимо себе,свою безпорадність і бездіяльність,бодай , в роботі по поверненню російськомовних українців до рідної мови і в вирішенні всіх проблем,про які пишемо,знаємо.. і нічого не робимо,щоб їх не було. А знання російської мови,однієї із мов ООН-то наш здобуток,який дозволяє нам читати в оригіналах наукову інформацію,художню літературу,вільно спілкуватися з багатьма народами,чого не бачить чи не хоче бачити О.Чорногуз зі своїм радикалізмом і емоціями там,де треба розум і виваженість,де треба завжди бачити і пам,ятати про дві Росії:Росію самодержавну,Путіна,Мєдвєдєва ,і РОсію демократичну, Росію декабристів,Герцена і багатьох інших,яка нині стає на ноги і від стосунків з якою,від стосунків з росіянами -демократами в РФ і в УКраїні,залежить,чи подолаємо ми,українці, свої проблеми.В останньому російська мова має нам лише допомагати,а не бути нашим ворогом,якщо,звичайно,почнемо нарешті працювати по оздоровленню української нації,не чекаючи ,поки це зробить В.Янукрвич і його команда.

Leave a Comment