ДЖЕРЕЛО ЦІЛЮЩЕ

Частина перша

Продовження. Поч. у ч. 1, 4, 6, 8, 10, 12, 20, 21 за 2010 р.

— Ось на, з дійнички, — лебедіють до мене матінка, — тепленьке!
Молоко тіль-тіль відгонить меркотинням, полинами, вербою, всім тим зіллям, що любить коза, й маминими руками. Ось мамині рецепти — чудове витирання при суглобицях, остеохондрозі, артриті, артрозі.
В оцтову есенцію 5:1 накидати лез для гоління. Коли леза розчиняться (струшувати) і настій стане червоним, розвести його перевареною водою 1:20. Добре витирання й від болю в попереку.
Вичавити літр соку хрону, додати літр соку цибулі (можна й просто кашею), літр звичайного гасу. Банку добре закрити. Вкутати в целофанову торбинку й закопати на метр у землю (це щоб була постійна температура). Настоювати три тижні. Витирання.
Взяти рівно дві сотні квіток кульбаби, що тільки-но розпустилася вранці, залити літром міцної горілки. Настояти в теплому темному місці три тижні. Незамінне витирання для кульш.
“Я вже навіть ходити не могла — в лікарню кладуть, а воно весна, роботи, — хвалиться однокласниця Парасочка, — коли ж, слава Богу, одна жіночка підказала. І півбаночки торішнього дала. Тричі я витерлася добре — одпустило. Тепер он дівчата в нашім домі престарілих бабів на ноги кульбабою піднімають. Ось вам і кульбаба!”
При болях у ногах, ломоті, крутінні візьміть вовняні колготи, замочіть у солоній воді на годину (1:10) відтисніть, висушіть. Надягніть. За два тижні вас хоч на бали запрошуй.
Ну й класичний батьків припис — березове листя. Шморгаю його до лантуха. На колгоспному полі. Колись ці два гектари були батьковими, а тепер буяє овес.
“Ой овесь, ой овесь, та й у зерно піди ввесь!” — співала, було, малеча стародавню волховську закличку. Цілющості цієї рослини немає меж, далі я присвячу цьому дивовижному злакові цілу розвідку, а зараз… те наболіле, що пече кожній дружині, кожній матері — куриво. Хочу розповісти про одну неймовірну історію, що чарує простотою.
Якось, підкошуючи колгоспним коням зелений у волоті овес, наш сільський підтоптаний молодик вирішив дати батіжка своїй уже вельми охлялій потенції, а про те, що овес помічний, неоднораз чув. Розстелив піджака, натер зеленого зерна. Всипав пригорщ у трилітрову каструлю, залив водою доверху й давай його кип’ятити на слабенькому вогні. Ледь вичахло — випив скляночку. І, як зазвичай, — до телевізора, цигарку в зуби. Потягнув раз, удруге — чи “Прима” пріла, чи що воно? Взяв іншу пачку — те саме. Благо, крамниця недалеко — побіг. Закурив нових — те саме. І тут йому проясніло: потенція — потенцією, а читав він у “Сільських вістях”, що овес викликає гостру відразу до цигарки. Махнув рукою, випив іще склянку. Лікуватися — то лікуватися від цієї зарази, бо вже й кашель ранками доймав, і задишка з’явилася. За тиждень — як рукою зняло. І він так пристрастився до того навару, що й на зиму запас вівса. Бо ж толк у голову взяв. А згодом ще й одружився чоловік, двох дівчаток наколихавши.
Та я шморгаю не овес — березове листя. Оцю батькову землю, як виявилося нещодавно, наділили не совіти: її тато купили в якогось Шубенка-Витюка за свої мозолики року двадцять третього. Розбили на дві частини: праворуч найбільший в селі сад, ліворуч — дзвінкий сосняк… Ось такий дурняк для колгоспу, ще і я ті пеньочки малим пам’ятаю. Лиш березнячок, пиляний-перепиляний, на межі лишився.
Мало хто відає, що береза — Betula pendula — наділена потужними антисептичними й антиновотворними властивостями. Навіть така, здавалось би, дрібничка, як сік. Англійські вчені встановили, що місячне пиття цього цілющого напою від білосніжної красуні (цівка повинна бути лиш бузинова і збігати в скляний чи глиняний посуд) запобігає кістозу нирок, злоякісним новоутворенням. Незабутня з дитинства картинка щораз, коли прокручую міленьку дірочку, будить у мені життєдайні ключі. Заєць відкусив березову, в пониззі, гілочку, став на задні лапки, пряде-пряде вухами й ловить-ловить смішною мордочкою краплинки. А в мене захват півником голосистим у грудях кукуріче!
За свої неперевершені властивості давні русичі-родославичі обожнювали березу, вбачаючи в ній земне втілення Богині-весни Лелі — матінки всього сущого на землі руській. Під Новий рік, а він у нашій хліборобській цивілізації починався 22 березня, коли день, пробуджуючи все живе, переважує ніч, влаштовували буйне сакральне дійство. Дівчата вибирали з-поміж себе найвродливішу, найпрацьовитішу, найголосистішу і, обов’язково, з багатодітної родини Діву-Березу.
Обрядові танці, священні згуки-заклички вже не подруженьок — “зірниченьок — білих личеньок” — були не просто дійством, а своєрідними енергетичними ключами, що відмикали заледенілі за зиму ворота Ирію Небесного. По всій Русі священній воднодення й водночасся линув із пагорбів до небес юний потужний енергетичний сплеск, що повертався встократ помноженою силою животворящою: громами весняними, пробудними, всеочисними дощами. Й омивали вони землю спраглу, сугою криту, тої ж ночі.
Діва-Береза була вже не просто людиною — вона ставала втіленням Богині. Зерно з її рученьки було надкрай родючим, вода — втройсил живлючою, гілочка хворому — встократ цілющою. Тепер уже простий смерт про неї й мріяти не міг, а лиш богатир, витязь, удалець. Тому юнь з такою молодечою відчайдушністю намагалася будь-що доскочити прикняжого стремена. Тому-то в передхристиянську добу, коли родославство досягло розквіту, такі могутні були княжі дружини, так ширилась земля Руська.
Такі сакральні обряди мали й величезне виховне значення для підлітків. “Працюй ревно, доню, бди свою честь, шануйся межи людом — Берізкою станеш!” — напучували своїх чад матері.
“Коли сік березовий швидко відтікає, — казали батько, — на посуш літню. Коли його вобиль — сіна погноїть”. Ось такий собі високоточний барометр, за яким пильно спостерігали волхви-чародії — стародавні агрономи, що за допомогою астральних посудин-чар визначали найоптимальніші строки сівби. Пантрували й зелейники, щоб не пропустити отого першого тижня, коли на березах тіль-тіль почнуть розпускатися листочки. Тоді зібране знадіб’я найцілющіше. Березові весняні бруньки мають надзвичайно широке використання. Найперш при хворобах печінки — найпоширенішої чоловічої недуги. Береза чудово регенерує пошкоджені тканини цього чи не найважливішого людського органа. При гострому холециститі, що супроводжується печінковими кольками (проте без каміння в жовчному міхурі) 3 столові ложки березових бруньок настоювати два тижні в півлітрі чистої горілки у теплі й теміні. Процідити. Вживати по столовій ложці щотригодини, незалежно від їжі, протягом дванадцяти годин. На правий бік накласти й закріпити товстий шар розпарених березових молодих (весняних) листків. Лікуватися так тиждень. Тижнева перерва — і повтор.
Обов’язкове листя берези в зборі при панкреатиті. Найпростіший: дві столові ложки травневого перетертого на порошок листя берези, столова ложка квітів нагідок, стільки ж квітів ромашки — рум’янцю та цмину піщаного залити літром окропу. Настояти вкутаним до охолодження. Пити по півсклянки (100 мл) чотири рази на день за півгодини до їжі.
Про ранозагоювальні властивості березових бруньок знають у кожній родині. Проте така настоянка — добрий лікар і при запаленнях вуха, навіть гнійних, що я випробував на собі. Закапувати по 4—5 крапель і затикати вухо ваткою, змоченою в настоянці.
Невеличкий присілочок край такого ж невеличкого сільця Дзимброня — Верховинський район. Гостинні, але з якимось заледенілим ляком в очах господарі Будзановичі. То Воркута їм окригла зір на все життя й острах вселила — чи свій я? Свій, бо ж з отцем Антонієм прийшов! “Яка нація може дати таких героїв? Рити товаришам для втечі майже півкілометровий шурф у найліпшім бетоні, залитім у вічній мерзлоті!” — напишу згодом у своєму нарисі про старого, але ще бадьорого діда Будзановича. Був за колючим дротом і шаман Ихти, посадили сивого вже чоловіка “за пропаганду паразитических верований в оленеводческой среде”. Але навіть “блатні” боялися зачіпати мудрого народного знахаря — від гнійного бронхіту вилікував безнадійно хвору доньку начальника табору. Ось той Богоданий припис. Його можна застосовувати від пізньої осені й до ранньої весни, коли ця недуга особливо дається взнаки як грипове ускладнення.
Із кінчиків гілочок ріжуть березовий віничок. Наливають у дійницю води і з тими гілочками ставлять в тепле місце. Як лиш брунечки набубнявіють, відділяють три-чотири гілочки, дрібнять, щоб було 2—3 ложки столових на 1 л молока. І млоять у духовці, а чи на повільному вогні, щоб стало півлітра. Відцідити. На півсклянки молока додати чайну ложку ведмежого жиру (в наших умовах це борсучий, або, на край, козячий лій, чи вже… смалець, витоплений із “хустки” свинячої, колії знають що це таке). Випити гарячим уранці й в обід по півсклянки. А ввечері, перед сном, — уже цілу склянку зі столовою ложкою лою чи смальцю. Змастити на ніч розтопленим лоєм груди й укутати вовняною хусткою.
Дитинства картинки разюче пам’яткі. Пропахлий дьогтем дядько литвин, що замість “он” каже “йон”, а замість “це” — “гета”, і мені, й мамі, й татові шиють чоботи. І швець, і в знахарстві молодець. Виявляється, горошинкою шевської смоли натщесерце можна вилікувати будь-яку виразку шлунка. В однім лиш штука — де тої шевської смоли зараз узяти. А ось дьогтю… В аптеках він трапляється. Але якщо хочете мати справжній дьоготь, зробіть так, як показував це литвин. На дві сторчові цеглинки ставиться чавунчик із дірочкою в днищі, а під ним — залізна посудинка. Береста щільно набивається в чавунець і підпалюється, дьоготь витоплюється вниз. З обкореної, товщиною в ногу, берези вийде неповна чарочка дьогтю. Ось це чудодійний засіб при всіх екземах, грибках, виразках, в тім ряду й трофічних. Берете звичайний вазелін. На 50 г потрібно столову ложку дьогтю. Підігріти, розмішати. Ті іноземні протигрибкові мазі, що зараз заполонили наші аптеки, не лікують, а лиш загонять недугу всередину, через деякий час вражене знову вилазить на шкіру. Вдруге його лікувати вже важче. А втретє-вчетверте… Славнозвісні розрекламовані креми, до того ж, шалено дорогі, тут уже безсилі. Безперечно, неприємно пахне, але ж споконвік Русь була дігтярною і здоровою через це… Бо… отой дьоготь лікує й онкологічні недуги. На жаль, точного припису я вам не дам — коли то ті чоботи шилися! Лиш пам’ятаю, що на чорний житній хліб з висівками крапається натщесерце краплина дьогтю. Друга — в обід, третя — ввечері. Наступного дня — уже дві. Але до скількох так довести — не пам’ятаю. Нібито до дванадцяти. Хай простить мене РОДитель небесний, що даю невикінчений припис від такої серйозної недуги. Але коли вже відступати нікуди — спробуйте. І зменшуйте. 12, 11, 10… до однієї тричі на день.
Проте найдивовижніший, на мою думку, “березовий” припис зустрів зовсім недавнечко. Дядько Сергій, охоронець Дмитрівського хлібоприймального підприємства років з… при Союзі, підряджався з групою таких, як він, шукачів пригод, на Алтай заготовлювати державі родіолу трояндову, левзею софлороподібну, мараловий корінь й інше цілюще зілля. Там зійшовся з бурятськими цілителями — привіз зібрання справді дивовижних приписів. — Буддизм! Тибетська школа! Виявляється, оті першого тридення розпуклі березові листочки не поступаються цілющими властивостями славнозвісному женьшеневі. Настій із них — чудовий збадьорювач. Він розкриває в тілі замулені життєдайні джерела. Знеболює, відновлює вражені клітини, вимиває холестерин, солі, розсмоктує тромби. На відміну від женьшеню, що вкрай небезпечний при серцевих, а надто онкологічних захворюваннях (бо прискорює ріст пухлин), березове листя можна пити всім, адже врівноважує ритм серця, а пухлини пригнічує. Отож нарвіть скляну посудину щойнорозпуклих листочків. Одразу залийте 60 % спиртом. Добре накрийте й банку обмажте товсто глиною. Настоюйте три тижні в теплому місці. Вживати по 40 крапель двічі на день кожен перший місяць кварталу — для суцільного омолодження всього тіла, запобігання новоутворенням, зміцнення захисних сил. Зберігайте в темному посуді.
І зовсім нещодавно виявлено, що бруньковий настій (1:5), на мою гадку, і з молодого листя теж, має високу протимікробну дію до антибіотикостійких форм стафілококу. Ним же користуються у народі при серцевих набряках. І як жовчогінне, і як чудове витирання при артритах, радикулітах, гнійних ранах. Воістину, небесне зело!
Але я шморгаю березове листя в брезентовий лантушок для батькових ніг. Коли стоптане листя пустить тепло, вони покладуть його в постіль, влізуть туди, обгорнуться листячком до коліна, поп’ють гарячого березового чаю — це на всю ніч. І хоча б сім разів через день. Так гамують болі, повертають силу.
А коли людині недуга відбирає все тіло — набирають уже два лантухи з натоптом, бажано травневого клейкого листу. Висипають у підковдру, а краще — у ворок із цупкої тканини, і як листя спариться, голим залазять туди на цілу добу. Для швидкого розігріву тіла п’ється чай гарячий і крутий з березового листя, коріння (ягід) малини, бузинових, підбілових квітів. Спочатку з тіла піде липкий, смердючий піт. Далі з носа і навіть із вух — гидь смердюча, організм пришвидшено очищується. Лист перемліє, стане аж чорним. Його закопують якнайдалі від двору. І миються міцним березовим відваром з яйцем, а не милом. Зробіть таких “березових ванн” сім. По два рази на тиждень. І ви, запевняю, станете на ноги, навіть коли були прикуті до ліжка.
Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment