СЛОВО І ЧИН ЮРІЯ ЛИПИ

Валентина СИДОРУК,
голова Іллічівського міського об’єднання  ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Одещина

Нещодавно наше об’єднання ВУТ “Просвіта” гідно відзначило 110-ту річницю із дня народження нашого земляка, видатної особистості України XX ст. Юрія Липи.
На Липівські читання запросили одеських науковців, громадських діячів, просвітян, студентів, учнів. Присутні з інтересом слухали виступи науковців, поезію Ю. Липи. Усі дивувалися: чому ми так мало знаємо про цю талановиту людину, яка ще у вирі Другої світової війни передбачила розпад Радянського Союзу, чиї геополітичні міркування і сьогодні злободенні? Чому про нього так мало пишуть і говорять? Та в Одесі є люди, які пропагують творчість Ю. Липи, роблять багато для увічнення його пам’яті. Серед них — голова Благодійного фонду імені Івана та Юрія Лип  Галина Дольник. В Одесі є вулиця Івана та Юрія Лип, встановлено пам’ятну дошку на будинку, де жила сім’я.
Іван Львович,  батько Юрія, був неординарною постаттю: лікар і письменник, організатор “Братства тарасівців”, згодом комісар Одеси від Центральної Ради, член Директорії УНР, міністр культів та один із авторів проекту першої Конституції УНР. Родинна атмосфера сприяла формуванню в Юрія світогляду, патріотичних переконань. Він закінчив гімназію, вступив до Одеського університету, зробив перші кроки на літературній ниві.  1917 р. став редактором газети “Вісник Одеси”, у складі першої української сотні допомагав військам Директорії  здобути Одесу. Та в кінці 1918 р. батько й син змушені емігрувати до Тарнова (Польща).
1922 року Юрій Липа вступив до Познанського університету на медичний факультет. Продовжував займатися громадсько-політичною роботою, літературною творчістю. Переїхавши 1929 року до Варшави і відкривши там власну медичну практику, Юрій став натхненником й організатором літературної групи “Танк”.
Найповніше ідейно-філософські погляди Ю. Липи розкрито в його творах — “Призначення України” (1938), “Чорноморська доктрина” (1940), “Розподіл Росії” (1941). У цих працях Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики. Як протиставлення розчаруванню й тузі українських емігрантів, він діє:
Ім’я сучасного — ми,
Ім’я будучини — чин.
Хто спинився —
той служить тьмі.
Хто в поході — звитяжить він…
1940 року Липа долучився до організаторів у Варшаві Українського чорноморського інституту — наукової установи з вивчення політичних та економічних проблем, що постануть перед Україною після здобуття незалежності.
У публіцистичних творах Юрій Липа виходив з того, що з усього негативного не може народитися позитивний результат. “Ніяка ідея не викликала понуріших наслідків, ніякий ворожий похід проти України не дав таких спустошень, як ідея обниження українства, підложжя пораженства”. Для Липи тоді не існувало поняття Європи як “духовної цілости”, оскільки європейський демократичний світогляд змінився. Англію він уявляв в образі гігантського корабля, зверненого до колоній, Рим повернутий до колонізованої Абіссінії, Берлін з ідеологією “вищості” німецької культури трактує не німців як “вроджених слуг”, а велетенський концтабір московського імперіалізму відгородився від усього світу кордонами й духовно.
І поезія, і праця “Призначення України” були ідеологічним протистоянням політиці тотального зросійщення народів більшовиками й опором фашизму, що вже формувався в центрі Європи. Жорстокі експерименти більшовизму над народами не могли минути безслідно. Ю. Липа усвідомлював небезпеку духовного знекровлення нації, загрозу корозії душі. Зречення самого себе, втрата національної самосвідомості, на думку Ю. Липи, небезпечніші, ніж ворожі навали. Програна битва, впевнений Липа, — ще не поразка, а випробування, гарт для нових битв.
Помітний слід залишив Ю. Липа і в медицині. На жаль, досі не поціновані належним чином його праці з фітотерапії: “Фітотерапія”, “Ліки під ногами”, “Значення рослинних середників при лікуванні діабету” та інші.
У травні 1943 р. Липа із сім’єю повернувся в Україну. В Яворові на Львівщині він відкрив приватну медичну практику, допомагав лікувати повстанців, проводив пошукову краєзнавчу роботу.
Напередодні вступу червоних військ Липі пропонували емігрувати, але він не погодився. 19 серпня 1944 р. Юрія забрали енкаведисти “на бесіду”, а через два дні його знівечене тіло селяни знайшли в смітті. Так трагічно закінчилося життя одного зі світочів української культури…
Микола Ільницький писав 2000 р.: “У сучасного читача, мабуть, виникне питання: а як же з такими цінностями, як гуманізм, демократія, виробленими європейською і світовою цивілізацією? Ю. Липа не міг спертися на ці універсальні цінності, бо вони були потоптані в тодішній Європі. Сьогодні ситуація змінилася, у світі перемагають інші пріоритети. І все ж залишається відкритим питання: чи демократія й права людини є гарантом демократії і прав людини? І чи можна сказати, що Європа і Росія зрозуміли синів України, а чи гіркий докір Ю.Липи залишився справедливим і досі, коли Україна — уже як держава — знову на роздоріжжі, знову складає іспит”. Десять років, які минули після сказаних слів, настільки увиразнили ситуацію, що нині, напевне, п. Ільницький і не ставив би цих питань, бо відповідь на них зрозуміла й недвозначна, а праці Юрія Липи актуальні, як ніколи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment