У Центрі для відвідувачів нового стадіону Кейптауна на стіні висить цитата колишнього президента Південної Африки Табо Мбекі: “Кубок світу буде згадуватися як момент, коли Африка стояла на повний зріст, усупереч віковій убогості й війнам”. Архієпископ Десмонд Туту вважає, що цей турнір так само важливий, як обрання Обами президентом для чорношкірого населення США, а Нельсон Мандела особисто обирав пісні для церемонії відкриття чемпіонату світу з футболу 2010.
1995 року підтримка Н. Мандели надала Південній Африці можливість виграти Кубок світу з регбі в Йоганнесбурзі й таким чином отримати прихильність білих південноафриканців. Якщо Кубок світу з регбі запропонував політичну розрядку, то Кубок світу з футболу подається як форма економічного порятунку.
Щоправда, можливість отримання економічної вигоди для приймаючої сторони майже така сама, як і шанс на перемогу господарів поля. Звичайно, Кубок світу захистив країну від глобальної кризи і дав тимчасовий ривок зростання. Підготовка супроводжувалася вкрай необхідною модернізацією транспортної інфраструктури і продемонструвала, що Південна Африка має значний технічний потенціал.
Але те, що спочатку мало коштувати платникам податків Південної Африки кілька мільйонів євро, сьогодні обійшлося їм від трьох до п’яти мільярдів євро. Короткострокові прибутки країни від цих інвестицій будуть мінімальними, і вона може бути залишена з дорогими стадіонами, які підриватимуть економіку на десятиліття вперед. Останні три господарі чемпіонату світу — Німеччина, Японія і Південна Корея могли дозволити собі такий ризик. Але чи може Південна Африка?
Місто Нелспрут, столиця корумпованої і вкрай бідної провінції, тепер має стадіон, який обійшовся у 137 мільйонів євро — він прийматиме 4 матчі першого раунду перед тим, як настане невблаганний процес тропічного гниття. Якщо б Кейптаун оновив існуючий стадіон, а не побудував новий, він би втратив можливість приймати один із півфіналів, але держава могла б використати зекономлені кошти для надання житла чверті мільйона осіб. У Йоганнесбурзі витрати на будівництво стадіону склали 350 мільйонів євро, що означає радикальне скорочення витрат на місто, яке тріщить по швах.
Чому Південна Африка так тяжко боролася і витратила стільки грошей, щоб провести цей турнір? Уряд Південної Африки вважає, що вигода є, але не матеріальна — це повернення “ефекту Мандели”, удар по афропесимізмові, безцінна світова увага та цементування національної гідності й самобутності. Країна увішана національними прапорами й затамувала подих. Сьогодні світ говорить про Південну Африку. І самі південноафриканці використовують турнір, щоб уявити країну своєї мрії. Чи можна це оцінити?
“Ні”, — говорить високопосадовець, який брав участь у підготовці до чемпіонату, ми не повинні втратити цей шанс для нашої економіки. Однак, зізнається він, — це величезний ризик. Якщо ми зробимо щось не так, це може завдати серйозної шкоди нашій репутації. Коли всі камери світу направлені на нас, вони висвітлять найкращий бік нашої чудової країни, але вони побачать і купу проблем, які не важко знайти у Південній Африці”.
В одержимості Південної Африки своєю репутацією виявляється орієнтація лише на обгортку: “Якщо ми добре виглядаємо, то все буде добре”. Десять років тому це призвело до закупівлі зброї, яка коштувала понад три мільярди доларів. За президента Мбекі Африка придбала непотрібні реактивні винищувачі й підводні човни. Президент стверджував, що Південна Африка має показати світові, що вона глобальний гравець.
У результаті корупція й інтриги, які відіграли важливу роль у закінченні президентства Мбекі, серйозно вкорінились за правління його наступника Джейкоба Зуми. Чемпіонат світу величезними витратами на підготовку створив аналогічні умови для корупції. Може, країна так переймається своєю репутацією і тому, що Африканський національний конґрес зробив визвольну боротьбу Південної Африки великою етичною перемогою кінця ХХ століття, а Нельсон Мандела став світовим символом прощення і примирення. У поєднанні з економічним розвитком, якого державі колишнього апартеїду вдалося досягти шляхом рівноправної праці чорношкірого населення, це дозволило Південній Африці вирватись уперед. Це сподівання визвольної боротьби дало південноафриканцям поштовх до створення нового суспільства, що також призвело до маніакально-депресивних політичних настроїв: якщо ми не будемо “райдужною нацією”, “великою африканською казкою”, то ми перетворимося на ще один смітник чорного континенту. В цих перепадах були втрачені тверезі й реалістичні оцінки соціальних змін.
Йоганнесбург зараз живе між двома контрастними будівлями, які використовуватимуться під час чемпіонату світу: бруталістським бетонним стадіоном Елліс Парк епохи апартеїду, який височіє посеред порепаних міських будівель, і сферичним та модерним “Африканським гарбузом” (назва стадіону) з цілком європейським футбольним містечком. Йоганнесбург позиціонується як “африканське місто світового класу”, і футбольний “гарбуз” був створений, щоб справити враження на вболівальників з усього світу.
Біля Елліс Парк не можна не помітити бруду навколо, а футбольне містечко “гарбуза” відсилає до пейзажу африканської мрії. І відстань між ними це не тільки 20 кілометрів, які потрібно подолати за допомогою нової системи швидкісного автобусного сполучення: це відстань між реальною брудною Південною Африкою та “Дивом Мандели”, яке все ще світить нації в час занепаду. Можливо, цей шлях дійсно варто подолати, і національна гордість може бути дійсно безцінною в час, коли дедалі важче утримувати національний мир, чемпіонат світу з футболу надасть ще один шанс єднання в рамках спільної національної ідентичності.
Підготував Сергій КЛИМКО
за матеріалами “New York Times”
