Дмитро МАЛАКОВ,
старший науковий співробітник
Музею історії Києва
Тема Києва часів Другої світової війни ще довго, на нашу думку, цікавитиме громадськість, головним чином тому, що за радянської влади ця тема висвітлювалася надто однобічно. Спочатку замовчували кричущі прорахунки вищого політичного і військового керівництва СРСР, а відтак — трагізм сотень тисяч людських доль. Висвітлювалися лише героїчні сторінки, тому кілька повоєнних поколінь киян не знали правди. Лише із здобуттям Україною незалежності стало можливим дослідити й оприлюднити справжню картину подій 1941—1943 років — часу оборони, окупації та визволення Києва. Певною мірою до цього долучився і автор цієї публікації.
До рук дослідників продовжують надходити нові ілюстративні матеріали, доступні широкому загалу завдяки Інтернету. Щоправда, не завжди точно вони атрибутовані.
Німецький художник Ернст Ейгенер під час війни перебував у лавах 637-ої роти пропаганди, що входила до складу 6-ої армії Вермахту. Саме ця армія, під командуванням генерал-фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау, після 70-денної героїко-трагічної оборони столиці України, 19 вересня 1941 року оволоділа Києвом. Тут Е. Ейгенер виконав три відомі тепер малюнки, які ми спробуємо прокоментувати, спираючись на досвід попередніх публікацій: маємо на увазі серію кольорових світлин, виконаних у Києві на початку жовтня 1941 року німецьким військовим фотографом Йоганнесом Хьолє, до речі, теж військовослужбовцем тої самої 637-ої роти пропаганди.
Малюнок 1. Штурмова група військ Вермахту оволодіває так званою відсічною барикадою на київській вулиці. Такі інженерні перешкоди влаштовували з мішків із піском, дощок та протитанкових “їжаків” влітку 1941 року в очікуванні запеклих вуличних боїв у дні оборони Києва. Перебіг подій не виправдав цих сподівань організаторів оборони міста, і до появи цього малюнку нам не доводилось чути про такі бої. Натомість, свідок реальних подій, що мали місце 19 вересня 1941 року на Куренівці, куди частини 6-ої армії ввійшли з півночі — з боку Демидова, Анатолій Кузнєцов (1929—1979) у відомому романі “Бабин Яр” пише: “Я побачив, як вони втікають, і зрозумів, що це кінець. Червоноармійці — у своїх захисних, вигорілих одностроях, одні зі скатками, а деякі вже й без рушниць — урозсип побігли через двори, городами, перестрибували паркани… Із залізничного насипу чітко й близько чесонув кулемет”.
Куренівку ми згадали тому, що ситуація, зображена німецьким художником, справді схожа на те місце, де на вулиці Кирилівській (тепер Фрунзе) стоять чотириповерхові житлові будинки, споруджені до війни, а з-за них визирають бані Кирилівської церкви. Тут справді могла стояти барикада, що перекривала шлях на Поділ та на бічну вулицю Петропавлівську, яка веде на Сирець, і далі на Лук’янівку та Брест-Литовське шосе. Маємо не документальне фото, а малюнок спостережливого художника, який прагнув передати характерні, суто київські деталі. Його увагу привернули дерев’яні електричні стовпи на сталевих пасинках-рейках, укопаних у землю. Досить точно передано обриси центральної бані — саме Кирилівської церкви. Стосовно дій штурмової групи, то тут художник передав усю належну, згідно з настановами нацистської пропаганди, героїку й динаміку руху досвідчених, не побоїмося сказати, рішучих і сміливих вояків: одні вже здолали барикаду і ведуть з неї кулеметний вогонь по отих червоноармійцях, які кинулися навтьоки. Інші німці деруться нагору, треті поспішають вперед, охоплені азартом бою, в даному разі радше схожому на полювання. Адже захисники міста замість того, щоб, здавалося б, закріпитися за барикадою, панічно тікають…
А нам доводиться з гіркотою скрушно зітхати: на жаль, це правда. То лише у військових звітах втеча називалася не просто відступом, а “відходом на заздалегідь підготовлені позиції”. Або, як у офіційному повідомленні Радянського Інформбюро: “После многодневных ожесточенных боев наши войска оставили Киев”. А тут “Правда” подала неправду: не 21 вересня здали Київ, а 19!
Малюнок 2. Залишаючи Київ, радянська влада розпорядилася вивезти на схід усі запаси продовольства, вивела з ладу електропостачання та водогін, щоб створити, за сталінською настановою, “нестерпні умови для окупантів”. 400 тисяч киян, що опинилися на окупованій нацистами території, в розрахунок не бралися як зайвий баласт. Але ж тим вчорашнім радянським, а тепер “нічийним” людям теж хотілося їсти й пити. Отож люди юрмилися біля люків підземних пожежних резервуарів і комунікаційних колодязів водогону, де ще можна було дістати питної води.
Саме таку сцену майстерно змалював художник Ернст Ейгенер.
Малюнок 3. На п’ятий день окупації Києва художник Ернст Ейгенер став свідком тотального нищення центру міста — знов-таки заподіяного за сталінською доктриною: “Наша земля мала горіти під ногами окупанта”. Отак 24 вересня 1941 року став вибухати й горіти Хрещатик разом із прилеглими кварталами.
Російські публікатори цього малюнка зробили підпис: “Нічний бій у Києві”. Це не так!
Спостережливий художник засобами образотворчого мистецтва передав драматизм ситуації, умисне зосередивши увагу на червоних язиках полум’я і величезних чорних хмарах диму, що закрили небо й огорнули місто. Киянин легко впізнає на малюнку характерний силует універмагу на розі Хрещатика і теперішньої вулиці Богдана Хмельницького. Автор малюнка помітив і показав на тлі пожежі вельми символічний за тих обставин дорожній знак: “Обережно, пішоходи!”, що дійсно висів на розі Хрещатика і Прорізної.
Із цим малюнком перегукується документальне фото, знайоме нам ще з німецького видання 1967 року, яке вільно розповсюджувалося в ті радянські часи. Бачимо той самий силует універмагу і дорожній знак на тлі неба.
Сподіваємося, ця публікація ще раз нагадає епізоди Другої світової війни, пов’язані з Києвом та побачені іншими очима.
