МАР’ЯНІВСЬКА ПАСТОРАЛЬ

Ірина ГОПАНЧУК,
кандидат філологічних наук

“Я хочу приїхати в Мар’янівку. Там зовсім інші люди. Вона мені сниться постійно, від самого народження…”
І. С. Козловський

Цього року виповнилося 110 років з дня народження великого тенора ХХ сторіччя, видатного українця Івана Семеновича Козловського.
Українське товариство охорони пам’яток історії та культури спільно з Фондом сприяння розвитку мистецтв розробили низку заходів до цієї ювілейної дати з метою привернення уваги широкої громадськості в Україні та поза її межами до відродження національних святинь, осередків духу українського народу, одним із яких є музей садиба в с. Мар’янівці Васильківського району Київської області, де народився І. С. Козловський.
Більшу частину життя Іван Козловський перебував поза межами Батьківщини, але серцем завжди линув до Мар’янівки. Саме тому це місце повинно стати меккою поєднання російської та української культур, до чого прагнув і сам Козловський.
Відродження зацікавленості до меморіального музейного комплексу в Мар’янівці особливо актуальне напередодні проведення Євро-2012, зважаючи на його розташування (у 50 км від Києва), це місце повинно стати туристичним об’єктом.
Першим заходом у с. Мар’янівці в межах проекту “Святині землі української”, започаткованого 2006 року Фондом сприяння розвитку мистецтв, став пленер “Мар’янівська пастораль” (куратор — автор цих рядків). Приїзд відомих художників Анатолія Гайдамаки, Івана Пилипенка, Сергія Московченка, Леоніда Берната, Анатолія Буртового, Віктора Семеняка, Олександра Білозора, Артема Копайгоренка, Дмитра Корсуня, Андрія Будника, Миколи Овчиннікова був присвячений 25-річчю від дня останнього перебування Івана Козловського в Україні, в рідній Мар’янівці, стежками якої апостол української пісні востаннє пройшовся у травні 1985 року. Разом із митцями в пленері брали участь студенти Інституту дизайну ім. М. Бойчука (керівник Олександр Мікула). Це друга частина проекту — “Мар’янівська пастораль” очима студентів”.
Злива не стала на заваді дійству, а навпаки, дала змогу майже весь день провести в хаті серед особистих речей Івана Семеновича, а це оперні костюми, клавіри, книжки з його бібліотеки, а також 25 листів повоєнного періоду, основна частина яких складає звернення до ЦК КПРС, ЦК КПУ з проханням підтримати й здійснити патріотичні задуми: збудувати в рідному селі загальноосвітню школу, лікарню, музичну школу-інтернат для обдарованих дітей, співоче поле, картинну галерею, концертний зал.
Саме в такій спосіб втілював він у життя ідею створення “святого місця” на батьківській землі. Саме тут, на перехресті дендропарку, серед платанів, пірамідальних дубів, туй, айвових кущів, де, за задумом архітектора Я. Друцького та його власним, втілювалась ідея символу хреста у терновому вінку, він мріяв знайти останній притулок.
Дощ не завадив учасникам пленеру милуватися прекрасним яблуневим садом, який щойно скинув пишний цвіт, вгадувати, ким із друзів Івана Семеновича було посаджено те чи те дерево.
Проте основне дійство відбувалося в сінях меморіальної садиби, де відомі митці творили спільну ораторію, співали осанну славетному тенору ХХ сторіччя. Спільне полотно непроста справа, особливо, коли кожен із учасників має непересічний талант, власну естетику й стиль. Затамувавши подих, студенти Інституту дизайну ім. М. Бойчука стежили, як на полотні з-під пензлів А. Гайдамаки, С. Московченка, Л. Берната, Д. Корсуня, І. Пилипенка, А. Копайгоренка виринав силует Козловського, починав буяти бузок, зацвітала калина. Працівники музею, гості, журналісти намагалися зафіксувати кожну мить народження цього дива — освідчення в любові Івану Семеновичу Козловському.
Продовжилося дійство в музичній школі, де до сьогодні зберігаються роялі, подаровані Іваном Семеновичем Мар’янівці, серед яких і рояль Рахманінова. Проте картин, подарованих Козловським, залишилися одиниці. Інші зникли, певно, до колекцій новомодних поціновувачів мистецтва. Саме в цьому духовному храмі звучала “Маруся Чурай” Ліни Костенко у виконанні заслуженої артистки України Світлани Князевої, яка потім у дуеті з художником Анатолієм Буртовим проспівала віночок українських пісень.
Актриса Олена Чекан освідчувалась у коханні словами Марини Цвєтаєвої. Під акомпанемент Ігоря Куриліва на роялі  Рахманінова лунала сучасна пісня у виконанні Руслани Шевельової.
Ми їхали з рідних місць Козловського дорогою, про яку Іван Семенович писав у книжці “Музика — радість і біль мої”: “А ось — дорога. Стою, і мені здається, що зараз вихід на сцену — і я приїхав в рідні місця”. І нас не покидало відчуття, що здійсниться заповіт Козловського “необхідно, щоб кожний ставився до землі батьків і дідів з особливо глибокою пошаною”, бо вже 26 червня в Мар’янівці лунатимуть пісні, звучатиме музика, відкриється виставка, і “Мар’янівська пастораль” збере навколо себе небайдужих, які з’їдуться віддати шану видатному українцеві.
У вересні проект “Мар’янівська пастораль” буде представлено в галереях “Печерська” та Фонду сприяння розвитку мистецтв у Києві.
У грудні 2010 виставка помандрує до Українського культурного центру в Москві та Большого театру, на сцені якого лунав голос нашого славетного земляка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment