ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЮРІЮ ІЛЛЄНКУ

15 червня 2010 року в селі Прохорівка, що на Дніпрі, на Шевченковій Черкащині ополудні зупинилося серце Юрія Герасимовича Іллєнка. Завершився земний шлях українського генія — кінооператора, кінорежисера, сценариста, романіста.
“Тіні забутих предків”, “Криниця для спраглих”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Лісова пісня”, “Лебедине озеро. Зона”, “Молитва за гетьмана Мазепу” — ці найяскравіші українські фільми — втілення кіноталанту Юрія Іллєнка. Випускник Всесоюзного державного інституту кінематографії, кінооператор, уже за дипломну операторську роботу був відзначений найвищими нагородами на світових кінофестивалях. 1963 року отримав запрошення зі студії Довженка зняти фільм “Тіні забутих предків” режисера С. Параджанова. Цей фільм став лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів.
Режисерський дебют Юрія Іллєнка “Криниця для спраглих” (сценарій Івана Драча) був заборонений постановою ЦК КПУ на 22 роки. Наступний фільм “Вечір напередодні Івана Купала” “покладено на полицю” на 18 років.
“Білий птах з чорною ознакою”, створений у співдружності з Іваном Миколайчуком, виборов Гран-прі Московського міжнародного фестивалю, тріумфально демонструвався в усьому світі, але в радянській Україні швидко зник з екранів. До речі, Іван Васильович народився 15 червня 1941 року.
У різні роки всі проекти Іллєнка забороняли на стадії сценарію: із 42 сценаріїв, написаних Юрієм Герасимовичем, лише сім стали фільмами.
У незалежній Україні Юрій Іллєнко створив кіностудію “Фест-Земля”, зняв фільм “Лебедине озеро. Зона”. (Приз ФІПРЕССІ і приз “Ескор”).
Видатний, світової слави кінематографіст був відлучений від камери десять років — не знайшлося коштів для реалізації його проектів, зокрема й сценарію фільму “Агн”, який Ю. Г. Іллєнко вважав своїм найкращим кіносценарієм. Але вдача Юрія Іллєнка, характер вічного трудівника не кинули його в безнадію чи моральний, творчий простій. Саме в 90-ті роки він написав і видав монографію “Парадигма кіно”, влаштовував виставки своїх живописних і графічних творів, готував кінопроект, який вважав справою свого життя — фільм “Молитва за гетьмана Мазепу”. 2002 року фільм вийшов на український екран, але п’ята колона зробила все для того, аби цей твір не дійшов до масового глядача.
2008 року побачив світ роман “Доповідна апостолу Петру”, який став явищем в українській прозі. Власне, саме цим твором Юрій Іллєнко дав відповіді на найпекучіші питання, які ставило перед ним життя і які він ставив собі сам. Лауреат Державної премії імені Шевченка, Державної премії імені Довженка, народний артист України, академік Академії мистецтв, професор кафедри кінорежисури і кінодраматургії, почесний доктор Міжнародної кадрової академії Юрій Іллєнко гостро переймався долею держави. Його публіцистичні виступи, зібрані в книжку “За українську Україну!” — це своєрідна кардіограма життя українського суспільства. “Програма захисту українців”, із якою йшло на вибори до ВР Всеукраїнське об’єднання “Свобода” 2007 року — багато в чому його програма. Його оціночне політичне дослідження-памфлет напередодні виборів 2009 року виявилося пророчим: лицар національної ідеї Юрій Герасимович Іллєнко був лицарем безстрашним і завжди стояв до кінця, чим би і хто йому загрожував.
Щасливий батько двох синів, він зовсім недавно став дідом двох чудових хлопчиків. Відданий брат і син. Лицар, безмежно закоханий у свою Музу — Людмилу Єфіменко, головну героїню його фільмів (“Лісова пісня. Мавка”, “Легенда про княгиню Ольгу”, “Солом’яні дзвони”, “Лебедине озеро. Зона”, “Молитва за гетьмана Мазепу”), головну жінку його життя, Дружину.
Син черкаської землі Юрій Герасимович Іллєнко помер на Черкащині. Його земний шлях (18 липня 1936 — 15 червня 2010 рр., його творче життя — 1960—2010 рр. назавжди вписане в твоє життя, українська Україно.
Людина вогняного лету Юрій Іллєнко помер в оточенні родини, віддавши свої заповіти тим, кого любив найбільше. Заповіти нам, українцям, він висловив у своїх фільмах і книжках.
Прочитаймо їх, українці!
Земля Вам пухом і Вічна пам’ять, незабутній Юрію Герасимовичу!