Сергій КЛИМКО
Президент США Барак Обама назвав витікання нафти внаслідок вибуху на нафтовій платформі Діпвотер Хорізон в Мексиканській затоці найстрашнішою екологічною катастрофою, з якою коли-небудь стикалася Америка. Уряд підтримав це визначення, висловлене, як співчуття людям на узбережжі затоки, а також підтвердження масштабності боротьби, що попереду.
Але чи є таке визначення точним?
Дослідники екологічної історії планети кажуть, що це твердження суперечливе. Вони пропонують внести до списку лих повені, викликані людською недбалістю, знищення лісів і винищення американських бізонів. “Білий Дім, ігноруючи всі відтінки і складності, хоче зробити драматичний акцент”, — каже Дональд Уорстер, історик екосистем з Єльського університету.
Загалом, вчені вказують на неможливість побудови рейтингу екологічних катастроф. Можливо, кажуть вони, найжахливіше стихійне лихо люди переживають просто зараз, не помічаючи цього.
Проте, виходячи з фактора впливу на життя людини, в історії США важко виявити щось подібне до сумнозвісних пилових бур. “Пилові бурі це, можливо, одна з найстрашніших екологічних помилок у світовій історії”, — каже американський історик Тед Штейнберг.
У Хай-Плейнс, частині Великих рівнин, що тягнеться від Техасу до Дакоти, примітивні методи ведення сільського господарства в першій половині ХХ століття призвели до знищення диких трав, які утримували вологу та цілісність ґрунтів. Посуха 1930 року виявила цю помилку. Хмари пилу, здійняті вітром, поховали будинки й автомобілі, знищили врожай, повбивали тисячі тварин і відправили до лікарні сотні дітей з пневмонією. Спершу у Вашингтоні цю кризу ігнорували, але згодом хмари апокаліпсису почали дедалі частіше з’являтись у Нью-Йорку, Буффало і Чикаго. Слухання в Конґресі, присвячені стихійному лихові, було перерване пиловими бурями.
У середині 1930-х, люди стали масово від’їжджати з реґіону. До утікачів від пилових бур приєднався потік мігрантів, що утворився в результаті механізації сільського господарства, тож до 1940 року більш ніж 2 мільйони були змушені покинути територію Великих рівнин.
Пилові бурі тривали ціле десятиліття. Але що ж має бути визначене як екологічна катастрофа? Як довго події мають тривати і скільки людей повинні постраждати, аби подія отримала таку назву?
Серед подій, які сталися зненацька, Джонстаунська повінь може бути кандидатом на найбільшу екологічну катастрофу США. 31 травня 1889 року дощі викликали прорив греблі на південному заході штату Пенсільванія, звільнивши стіну води і відправивши її на 14 миль вниз по річці до міста Джонстаун. 2200 осіб загинули протягом дня, що стало однією з найжахливіших сторінок в історії країни. Ця подія розглядалася як така, що спровокована відмовою техніки і браком систем безпеки.
Можливо, одноденний термін занадто короткий, щоб вважатися екологічною катастрофою? А якщо події, які тривали протягом багатьох десятиліть, внесені до списку, коло кандидатів різко розширюється. Можливо, руйнування природних лісів Північної Америки, яке відбувалося упродовж сотні років, повинно вважатися найбільшим екологічним лихом країни. Забій мільйонів бізонів на Великих рівнинах може бути оцінено так само.
Крейг Колтів, географ з Луїзіанського університету, висуває на перше місце “втручання в екосистему долини Міссісіпі”, яке знищило кілька тисяч гектарів боліт і зробило реґіон більш уразливим для таких катастроф як ураган “Катріна”.
Хоч як дивно, в той час ці випадки не розглядали як катастрофи навіть ті, хто з ними стикався. Їх розглядали в якості бажаних змін ландшафту. Тільки згодом люди дійшли розуміння того, що втрачено, та почали зараховувати їх до вищезазначеної категорії.
Розливи нафти також розглядали за їх впливом на людину, а не на довкілля. Фонтан Лейкв’ю напевно був гіршим за те, що продовжує відбуватися в Мексиканській затоці сьогодні.
У південній частині Каліфорнійської долини пік нафтової лихоманки припав на перші десятиліття ХХ століття. 14 березня 1910 року між містами Тафт і Марікопа, на одній зі свердловин стався вибух. Величезний фонтан нафти бив протягом 18 місяців. Згідно з версією влади штату Каліфорнія, витікання сягало 100 000 барелів на день. Кінцевий обсяг пролитої нафти був оцінений в 9 мільйонів барелів, або 378 мільйонів літрів. Відповідно до оцінок уряду, цьогорічний розлив ще не склав і половини тих розмірів.
Нафта з Лейкв’ю застрягла в піску, утворивши величезні басейни — майже половина з неї була перероблена нафтовими компаніями, а решта просочилася в землю або випарувалася. Сьогодні залишилось мало свідчень цього розливу, тож за межами округу інцидент був забутий. Це сталося тому, що викид нафти відбувся у пустельному районі, тож зовсім небагато людей потерпіло від цього.
Це відрізняє катастрофу Лейкв’ю від витікання на платформі Діпвотер Хорізон. Екологічні наслідки розливу в затоці залишаються важкопередбачуваними. Однак кількість постраждалих мешканців реґіону складає тисячі, якщо не десятки тисяч — люди втратили роботу в багатьох галузях, зокрема у рибному промислі. Кінцева вартість катастрофи складатиме мільярди доларів.
Але чи можна назвати цей вилив найбільшою екологічною катастрофою країни? “Ми не зможемо цього знати, поки потік нафти не буде зупинено”, — вважає Вільям Вайлд, професор історії Оклахомського університету.
За матеріалами New York Times
