30 червня минає 15 років, як пішов у небуття народний артист України Назарій Яремчук
Марія ВИШНЕВСЬКА
Саме 30 червня 1995 року перестало битися його серце, а звістка про його смерть, як холодна блискавка, вразила рідних, друзів, колег і численних шанувальників сучасної української пісні, усіх, хто мав щастя пригорнутися до його пісні, його голосу, його великої душі.
Назарій Яремчук пішов від нас у неповні сорок чотири. Але і сьогодні, п’ятнадцять років потому, мозок розпікає одна-єдина думка: Боже, як це мало!
У першу мить ми ще не до кінця усвідомили, що втратили глибоко національного митця, ми лише напівсвідомо відчули, як стогне земля, прощаючись зі своїм співцем і вірним сином. Того спекотного червневого дня, попрощатися з Назаром прийшло настільки багато люду, що здавалось, до Чернівців з’їхалися не тільки його друзі, побратими та шанувальники, а вся Україна. Відтоді щороку цього дня представники буковинської громадськості приходять на Чернівецьке кладовище, щоб ушанувати його світлу пам’ять.
Змалечку залетіла зоря-зоряниця у душу малого Назарчика, щоб по жаринці розсипатися у піснях, здійняти пісенне небо над нами, змусити нас прислухатися до неповторної мелодики рідної пісні. Але доля дарувала йому не тільки талант, а й нелегку стежину на велику сцену. Ще малим хлопчиком він залишився сиротою, тож по закінченні школи-інтернату самотужки входив у доросле життя, покладаючись лише на себе. Здобувши перші успіхи на професійній сцені, Назар уважно дослухався до порад митців старшого покоління. Пам’ятаю, як були вражені його серйозним ставленням до створення пісні артисти Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, народні артисти України Галина Янушевич і Петро Міхневич, до яких неодноразово звертався за порадою Назарій.
Сьогодні з людини, навіть найбільш гідної, намагаються творити Бога. Назарій був із живої плоті, зі своїми емоціями, зі своїми вчинками та діями, зі своїми не завжди простими стосунками навіть із близькими людьми, колегами. Він міг помилятися у творчих пошуках, потім шкодувати. І знову помилятися. Це можу стверджувати як людина, що знала його досить близько. Проте не було в нього ніколи дешевої пози, зради ідеалів. Це такі рідкісні на сьогодні риси, що все інше неспроможне кинути тінь на нього як людину і митця. Мені доводилося часом бувати з Назарієм у компаніях. І можу сказати: він ніколи не хизувався популярністю, не вимагав до себе особливого ставлення. Але й не відмовчувався. Коли щось говорив, то небагато, зважуючи кожне слово, аби людину не образити. Якщо й підкидав жарт, то доречний, дотепний.
Володимир Івасюк, Василь Зінкевич, Софія Ротару і наймолодший — Назарій Яремчук. Це вони відкрили нову сторінку нашої пісенної творчості, увібравши народні інтонації, дали пісні ширші й пружніші крила, позбавили її отої яловості, яку сповідувала злякана душа чиновників від культури, та, певною мірою, і самі митці “совєцького режиму”.
Природно, що сьогодні усі говорять про Назарія Яремчука як про глибоко національного співака, який ніколи не втрачав гідності українця, не міняв її ні на гроші, ні на будь-які звання та привілеї, які в комуністичну добу щедро роздавали митцям послужливим.
Старше покоління добре пам’ятає, що тоді було престижно виступити на Центральному телебаченні в Москві. Бо якщо митця показували там, то в Києві на нього дивилися вже інакше, він ставав вже “своїм”. Але Назарій мав іншу натуру. Пам’ятаю, скільки його заманювали російськими піснями, обіцяючи і всесвітню славу, і престижні гастролі, і великі гроші. Та марно. Любов до рідної землі, до рідного народу була в нього глибинною.
Він не співав російськомовних пісень, не оббивав московських порогів, не випрошував благо “засвітитися на вседержавному телеканалі”.
Невипадково, що саме він задовго до незалежності заспівав пісню “Запорозькі козаки”, де є слова “научіть нащадків так любити волю”. Багатьом тодішнім можновладцям ці слова були кісткою в горлі, оскільки Україна ще була “між рівними рівна, між вільними вільна”. Але яке то було для нього щастя, коли вперше почувши “Козаченьків”, глядачі встали. То була вершина щастя не тільки для творця, а й патріота рідної землі. А в його щоденнику з’явилися оці поетичні рядки.
Моя Вкраїнонька,
Калинонька моя,
Душі моєї цвіт
Краплинка я твоя,
Свята з давен віків
Вкраїна золота.
Таких болів-жалів
Не знав ніхто в віках,
Знущались сотні літ,
Тепер з’явилася із небуття,
Прийшла у світ,
Тебе не любить він.
Чому жорстокість нам
Продовжується в цім?
А сонце в нас одне,
Для всіх народів
Віддає тепло своє.
Запам’ятайте всі:
Нам не дасте тепло,
То холод вам усім.
Є на Землі земля — це Україна,
Українонька моя.
А коли Україна стала незалежною, він весь світився і не втомлювався повторювати: “Заради цього я живу!”
Про кожну його пісню можна багато розповідати. Але з упевненістю можу сказати, що за кожною з них стоїть окрема незвична картинка життя видатного співака.
Одна з них — це “Одинокий вожак”. Коли ми вперше її почули, то відразу збагнули, то Назарій співав про себе. Бо він на той час справді був одиноким вожаком у пісенному професійному товаристві… А коли він записав пісню “Лелека з України”, то, за спогадами поета-пісняра Вадима Крищенка, Назар вперше плакав. І нам було це зрозуміло. Адже пісня “Лелека з України” про українських емігрантів, а його старший брат Дмитро уже давно жив у Канаді.
Після проголошення незалежності України Назарій Яремчук багато їздив світом, ніс у краї близькі й далекі нашу українську пісню. Якось, повернувшись із гастролей по Латинській Америці, він з болем сказав: “А знаєте, у світі нас ще так мало знають, для більшості ми просто “рашен”. Коли я розповідав їм про Україну, про нашу державу і народ, то у відповідь почув. “Невже? Хіба? Та не може бути!” Нас ще мають відкривати, і ми ще маємо відкриватися”.
Сьогодні ми можемо з упевненістю сказати, що у багатьох випадках світ відкривав Україну саме з образу і голосу Назарія. А образ і голос його були щирі, сповнені неповторного колориту доброти і глибокої порядності.
Остання пісня, яку записав Назарій Яремчук, — “Забудеш”, що її спеціально для нього написали Вадим Крищенко та Остап Гавриш. Часто, коли нікого немає вдома, слухаю по кілька разів цю пісню. При цьому бачу усміхненого Назарія й ніби фізично відчуваю його присутність. Він співає — “Забудеш…”, а наша душа протестує — “ніколи…” Адже Назар був людиною делікатної душі. Любив щире товариство. Любив друзів. Любив людей. Любив нас усіх, а найбільше любив Україну.
Довідка “СП”
Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. 1963-го закінчив початкову школу у рідному селі. Потім навчався у школі-інтернаті у Вижниці.
Після невдалої спроби вступити на географічний факультет Чернівецького університету деякий час працював сейсмографом у Західноукраїнській геолого-розвідувальній партії. Згодом, за направленням військкомату, навчався на курсах водіїв. Саме там його вокальні здібності помітив Левко Дутківський, керівник вокально-інструментального ансамблю “Смерічка”, що діяв при Вижницькому будинку культури. 1970 року Назарій вступає на географічний факультет Чернівецького державного університету; 1971—72 рр. — бере участь у зйомках телефільму “Червона рута”, який одразу здобув популярність.
За виконання пісні “Горянка” солісти “Смерічки” Назарій Яремчук і Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”.
1973 рік — “Смерічку” запросили до Чернівецької обласної філармонії; 1975 рік — Назарій закінчив університет. 1978 р. — присвоєно звання заслуженого артиста України, нагороджено орденом Дружби народів; 1981 р. — дипломант Міжнародного фестивалю естрадної пісні “Братіславська ліра”; 1982 р. — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського; 1985 р. — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві; 1986 р. — співак тричі побував у 30-кілометровій чорнобильській зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії; 1987 — присвоєно звання народного артиста України; 1988 — закінчив факультет сценічної режисури Київського інституту культури; 1991—1993 рр. — гастролює в Канаді, США, Бразилії; 1995 — лікування та операція в Канаді. 30 червня 1995 року його не стало…
