СВЯТО ЧИ ВІДБУВАЙЛІВКА?

Ольга ПАВЛЕНКО,
вчителька української мови та літератури

Шкільні іспити завжди обставлялись як важлива подія. Стіл застелявся скатертиною, у вазах були букети. Учні вбирали парадну форму, вчительки чепурилися. Було тривожно й урочисто.
Зараз мовби так само. Більш того: по радіо звучать вітання з самого Києва. І хоч, на жаль, не пригадую випадку, щоб у тих вітаннях не прозвучало якогось граматичного ляпу, але й цього разу хотілося налаштуватися на свято.
Свята не вийшло. Наївне сподівання, що екзаменаційний текст буде супердосконалим: щоб і для серця, і для душі, і для розуму — знову зазнало краху. Ще жодного разу після екзаменаційного диктанту в 9 класі не зоставалось такого гнітючого враження.
Так, уже звиклося: добираючи навчальний чи контрольний диктант зі збірника, рекомендованого Міністерством освіти, мусиш у кожному що-небудь редагувати. Але щоб для ДПА вибрали настільки недоладний!.. Настільки сірий, “порожній”, ніякий!
Що це — кричуща некомпетентність чи елементарне шкідництво?
Заголовок “Наша пісня” має нібито сприяти вихованню любові до народної пісні, чи не так? Отже, навіть патріотизму. А яке враження лишається від написаного?
У когось — порожнеча. У когось — гіркота. А хтось сказав би, як Кулішева тьотя Мотя з “Мини Мазайла”: “Це ви серйозно чи по-українському?”
Тому що, по-перше, і в екзаменаційному тексті вже хазяйновито втаковилася супермодна граматична помилка: “Ті пісні, що лунають в ефірі, ніхто не підхопить”. А треба “тих пісень”, бо заперечне дієслово потребує родового, а не знахідного відмінка. Так само, як не їсти каші, не брати участі, не писати диктанту, не ставити апострофа.
По-друге, викликають сумнів деякі наведені факти. Не можу стверджувати або заперечувати, чи хочеться співати, крутячи жорна, але точно знаю, що за пранням, навіть на кладці, не поспіваєш. Це нині змилені співаки, плигаючи по сцені, зіпають ротами під “фанеру”, а в ті часи співали “живцем”. І звучати під час тяжкої фізичної праці могла хіба що “Дубінушка”. Та й то — у сусідів.
Крім того, хто дослідив, що людина “вмикає телевізор, радіо чи магнітофон тому, що не чує трудових ритмів?” Мої молоді сусіди, будучи по шию в тих ритмах, за репетуванням свого магнітофона зовсім нічого не чують. Неувага та зневага до Слова починається не з сільського подвір’я, а зі столичних палаців, зокрема й тих, де затверджують такі-от тексти-чернетки.
По-третє, виклад — “суконною” мовою: “Ми хочемо реанімувати відчуття слова” наприклад. Чийого слова? Українського? То чом не “відновити”, “повернути”? І хто повірить, що колись, якби в когось увечері не заспівали, люди подумали б: “Певно, трапилася катастрофа”. Перепрошую, але колись подумали б українською: “Певно, лихо (біда, горе, нещастя) сталося”.
По-четверте, після правдивого невеселого висновку, що немає підґрунтя, щоб реанімувати (!) відчуття слова, дуже натягнуто звучить оптимістичний заклик: “Тож повертаймось до справжнього, природного й більше співаймо”.
По-п’яте, невідомо, звідки і як саме взято текст А. Содомори, але упорядник збірника, пан Авраменко мав би відредагувати вибране. Натомість від… — перепрошую — підредагований у ньому тільки… Іван Франко. Його цитата подається як “Пісня й праця — великі дві сили” — замість “Пісня і праця — великі дві силі”, де “силі” — давня форма двоїни, про яку не завадило б мати поняття не тільки професорам, а й дітям.
…Був колись у селі піп. Подейкують, навіть із партбілетом у кишені. Проте свою роботу так-сяк відбував. Один із парафіян перед службою звернувся до нього з якимсь проханням, і батюшка демократично погодився: “Ось відх…ру цю вечерню, тоді”. Виникає підозра, що в освітянських чиновників до іспиту з української мови таке саме ставлення.
Та знаємо, що чиновники державною не послуговуються. Але ще є в Україні Україна, панове! Є люди, що рідною мовою розмовляють — таки всерйоз! І якщо ваш одвертий вияв зневаги до неї — це політика, то демонстрація некомпетентності — це… всього-на-всього некомпетентність та й годі. У Міністерстві — освіти.
Утім, це ж не у Франції чи Німеччині. Це — в Україні. Де хизування комплексом меншовартості вже відколи вважається правилом хорошого тону і навіть ось-ось буде узаконене в наступній Конституції.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment