ХТО ПОДБАЄ ПРО КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА УКРАЇНЦІВ?

Із листа до редакції: “У ст. 5 чинної Конституції задекларовано, що носієм влади в нашій державі є народ. Але наскільки виконується ця стаття?
Чи обирає народ наших законодавців напряму? Ні, оскільки виборці обирають не депутатів, а лише партії, які формують списки із членів партій. А на це формування явно впливають олігархічні клани, які можуть забезпечити фінансове існування цих партій, отримуючи право на лобіювання своїх кланових інтересів. Отже, оскільки народ не може обирати окремо конкретних кандидатів у депутати, а лише їхні групи, причому списки цих кандидатів — закриті, то народовладдя в законодавчій гілці влади дуже й дуже умовне.
Чи обирає наш народ виконавчу владу? Здебільшого також ні, бо Кабінет Міністрів призначає Верховна Рада, а всенародно обраний президент не належить до виконавчої влади, а лише реалізує її в окремих ділянках — силових структурах і зовнішній політиці, то можемо констатувати, що народ формує виконавчу гілку влади максимум на третину.
Суддів, за чинною Конституцією, обирає знову ж таки не народ, а за поданням кваліфікаційних комісій за першого призначення (на п’ять років) затверджує президент, а далі за другого — Верховна Рада. Те саме стосується й обрання членів Конституційного суду” (З. В. Партико, професор).
ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка у переддень Дня Конституції провело “круглий стіл”, під час якого відомі науковці, народні депутати, письменники, представники громадськості висловили свої погляди на наш Основний Закон і дійшли висновку, що владні структури постійно його порушують.

ЖИВЕМО
В ПОЗАКОНСТИТУЦІЙНОМУ ПОЛІ
Павло МОВЧАН,
голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Цього року це вже восьмий “круглий стіл” — наша реакція на важливі й актуальні теми. За підсумками “круглих столів” готуємо до видання збірник матеріалів.
Моє завдання як модератора зробити, щоб сьогоднішня розмова відповідала тому пункту, який ми виокремили: “Конституційні права українців”. Не народу України, не загалу, не суспільства, а українців. Ви прекрасно усвідомлюєте: дві теми, які контролює наш північний сусід, які там вважають ключовими моментами в стосунках Росії з Україною, — це мовна проблематика і церковна, є найважливішими. Про це кажуть і перші особи держави, й інші, тим паче ті, що продукують антиукраїнську продукцію. Вона виходить у різних форматах.
10 ст. Конституції є наріжним каменем усіх наших проблем. Є сили, які ніколи не змиряться з існуванням Української держави і її конституційних засад. Саме тому ще позаторік було запущено механізми, завдяки яким хотіли перекроїти Конституцію.

Цей задум було майже реалізовано в стінах Верховної Ради. Це так звана “ширка”. Ми мали б, уже на довгі роки, парламентську республіку. Нагадую, що “блакитна мрія” російських політиків — щоб у нас була парламентська республіка, щоб ми були неймовірно послаблені, щоб у нас були дві домінуючі партії. Присутній тут Іван Заєць знає, як ми реагували на те, що називалося “конституційні зміни”, як домагалися, щоб вони не відбулися.
Нині процес відбувається вже в інший спосіб. Очевидно, що ми сьогодні перебуваємо поза конституційним полем, живемо без Конституції, й вона, як за радянської доби, — тільки декларативний документ, який підкладають для міжнародних актів. Живемо ми не за конституційними принципами, тому що те трактування, яке дав Конституційний суд з приводу так званої більшості — антиконституційне. Отже, всі керівні органи влади в Україні сформовано не в конституційний спосіб, тому, власне, почалася атака тих двох найважливіших підвалин — мовних і церковних, свідками яких ми є.
Просвітян цікавить мовна проблема, бо це — найважливіший пункт. Іван Заєць причетний до нової редакції Хартії мовних меншин, причетний до того законопроекту, який ми спільно підготували, хоча він не зареєстрований Верховною Радою, бо зараз впроваджено дивовижні зміни до регламенту. Наприклад, депутат вносить законопроект про ліквідацію Української держави. За два тижні треба підготувати документ, який спростовував би це або був альтернативою. При цьому зацікавлена особа може зареєструвати проект сьогодні, а “засвітити” цей документ через тиждень, коли фізично встигнути підготувати альтернативу вже неможливо. Коли ми зареєстрували з Іваном Олександровичем документ, який є альтернативою Колесніченковому законопроекту щодо Хартії, автори зробили уточнення: замість єврейської й грецької мови вони написали “іврит” і “мова Еллади” — і подали як інший документ. Мова Еллади — це мова самої Греції, а не греків України. В Україні немає мови “іврит” — успадкували мовну групу єврейську, яка вдається до їдиш. Усе це свідчить про те, що робиться в стінах Верховної Ради і в якому ми полі живемо.
Реґіонали сформували регламент, щоб усі процедури виконувались відповідно до їхніх задумів, розписали все наперед щодо мовної політики, це й реалізовуватимуть ще до канікул. Ось у чому, власне, сенс проведення цього “круглого столу”. Слід підготувати відповідні документи, звернення, щоб, посилаючись на пропозиції, висловлені сьогодні, ми могли протягом наступного пленарного тижня озвучити думку громадськості: як це впливатиме на подальшу долю України і суспільного настрою.

КОНСТИТУЦІЯ НЕ ВИННА
Іван ЗАЄЦЬ,
народний депутат України

Я виокремив би два питання, які ми маємо сьогодні обговорити. Оскільки ми напередодні 14-ої річниці Конституції, перше питання — оцінити Основний Закон як політико-правовий акт. Чи він ще має, чи вже вичерпав свій потенціал.
По-друге, пропоную чітко виокремити питання застосування Конституції. Ми часто чуємо, як Конституцію звинувачують, що до неї впала довіра. Павло Мовчан щойно сказав, що Конституція перетворилася на декларативний документ. У мене віднедавна склалося враження, що люди не до кінця розуміють роль і значення Конституції як документа. Там, де треба говорити про діяльність влади, де треба говорити про діяльність людини, усе звалюють на Конституцію. “У нас погана Конституція” — і так дискредитують дуже важливий для всього суспільства, для перспективи нашої нації документ.
Конституція — це політико-правовий документ, який має установчі функції, визначає параметри нашої держави. Це не просто закон, а Основний Закон. Це означає, що він не може змінюватися, так як змінюється простий закон. Він — фундамент правової системи, системи законодавства — і тому існують певні механізми зміни цього закону. Конституція встановлює реперні точки для процесу розвитку, задає параметри політичної організації суспільства, зокрема організації влади і громадянського суспільства. Якщо подивитися з таких позицій на Конституцію, то маємо зробити висновок: сьогоднішня Конституція, попри її понівеченість реформою 2004 року, має дуже великий нереалізований потенціал. Нині захист Конституції — це обов’язок національно-демократичних сил і простого громадянства.
Чим чинна Конституція характерна як установчий документ? Вона визначає Україну як європейську державу національного типу, що утворилася шляхом реалізації права на самовизначення української нації. Це можна прочитати в преамбулі та в стислішій формі у Декларації про державний суверенітет України, 20-ту річницю прийняття якої ми відзначатимемо 16 липня. Можна знайти дуже багато ознак того, що Українська держава розвивається у руслі європейської традиції державотворення як держава національного типу, достатньо звернутися до 10, 11, 12 статей Конституції. У статті 10 стверджується, що українська мова є єдиною державною. В основу державної символіки покладено символіку української нації. Це означає, що традицію і звичай української нації покладено у фундамент суспільного устрою за умови гарантування прав національних меншин.
Проте так звані матеріалісти й інтернаціоналісти стверджують, що гряде світ глобалізації, що нині інститут національної держави відживає. Нібито на перший план виходитимуть наднаціональні інституції, домінуватимуть космополітичні ідеології. Ми маємо дати таким тезам чітку відповідь, що ХХІ століття буде століттям етнічного націоналізму. Це буде століття надзвичайно жорстких змагань у сфері національних ідентичностей.
Тільки та нація матиме перспективу, буде конкурентоспроможна, яка поглиблюватиме свою національну ідентичність передусім через захист власної мови, розширення сфери її функціонування, через її розвиток. Бо ми йдемо в інформаційне суспільство, де інформаційний ресурс дуже дорого коштуватиме, де носієм інформації є мова. Нова тенденція така, що у демократичному світі люди прагнуть до державної одномовності. Це бачимо на прикладі США, де на законодавчому рівні здійснено великі кроки з утвердження єдиної державної мови (англійської), це бачимо на прикладі Франції, яка провела референдум і записала в Конституції, що мовою Франції є французька мова, це бачимо на прикладі Росії, яка потужно утверджує російську в статусі державної, на прикладі Індії, яка відмовляється від мови колонізатора — англійської як державної й бере курс на мову гінді тощо.
Наша Конституція утверджує Українську державу саме як державу національного типу. І це не тупиковий шлях, це шлях, яким ітиме людство в ХХІ столітті. Хто знехтує такими речами, той зникне з політичної карти як нація. Ми такої долі не бажаємо.
Чи можемо вдосконалювати Конституцію, чи повинні захищати її тільки в цій редакції? На мій погляд, Конституцію треба вдосконалювати, але яким шляхом? Можливо, сьогодні ми повинні навіть накласти мораторій на зміни до Конституції, бо вважаю, що нині проблема не в самій Конституції. Нині проблема у владі, у політичній культурі, у розумінні ролі й значення традицій і звичаїв народу для регулювання суспільних відносин. Тому сьогодні могли б абсолютно відмовитися від змін до Конституції.
Хоча ми чуємо, що Партія реґіонів хоче посилити повноваження президента. Це порушення питання змін до Конституції, які ми вже бачили 2004 року. Тоді мотиви конституційної реформи полягали не в тому, щоб перейти від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської або до парламентської форми правління. Мотиви були в тому, щоб обмежити повноваження президента Ющенка. Тоді Партія реґіонів, Литвин й інші стояли на передньому фронті змін до Конституції. Пам’ятаєте, деякі депутати, наприклад пані Засуха, навіть голосували обома руками. Зараз ті самі депутати порушують питання, що треба посилити повноваження президента. Зрозуміло, що проблема полягає в тому, щоб забезпечити Партію реґіонів монопольною владою: у Верховній Раді, у Кабміні, на посаді президента.
Оскільки зміни до Конституції вносили некваліфіковано, вони були неякісні, несистемні. Ці зміни знівечили Конституцію у частині організації влади, особливо в трикутнику президент, Кабмін і Верховна Рада. За суттю переписали повноваження президента і Верховної Ради, але не збалансували їх. Ці зміни посилили дуалізм виконавчої влади. Почала існувати двоканальна система формування Кабінету Міністрів. Двох кандидатів на посади міністрів подає президент, решту формує більшість через подання прем’єра.
Ці поправки ще й розсинхронізували терміни повноважень місцевих рад і сільських, селищних і міських голів. У попередньому варіанті каденція народних депутатів і депутатів місцевих органів влади була чотири роки. Їм “дали хабар” — додали до каденції усім депутатам рік, але забули про місцевих голів.
Третє, що зробила ця реформа, — відновила нагляд прокуратури за дотриманням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, представників цих органів влади. Ми ж пропонували виводити наперед судову гілку влади.
По-четверте, було звужено обсяг інституту контрасигнації указів президента. Укази президента контрасигнує Кабінет Міністрів, так-от перелік контрасигнаційних термінів звузили.
До цього треба додати те, що на рівні вищих органів влади не стало взаємодії. Тому можна дійти висновку, що якщо вести розмову про вдосконалення Конституції, то її можна вдосконалювати тільки в частині взаємодії влади. І локальними кроками, а не переписуванням під різні варіанти. Нова версія Конституції — це політтехнологічний механізм у боротьбі з Українською державою. У нас і перший, і третій, і тринадцятий розділи написані так, щоб не можна було часто втручатися у Конституцію.
Нині влада хоче переписати Конституцію, дати нову версію. Нас присипляють колисковими, що удосконалюватимуть тільки положення щодо місцевого самоврядування, але насправді йдеться про те, щоб прийняти нову Конституцію на референдумі. Для цього запустили закон про референдум. Це витвір спільної дії БЮТ і ПР 2008 року. Тоді ухвалили цілу низку законопроектів у першому читанні. Нам вдалося їх скасувати, але не цей закон, тож почали його втілювати.
Наше завдання нині — не дати владі перетворитися на інструмент Москви зі знищення Української держави. Нині влада хоче здійснити антиукраїнську й антидемократичну контрреволюцію. Вістря цієї контрреволюції спрямоване з одного боку, щоб послабити Українську державу в сегменті українськості, знищити її як державу національного типу, а з іншого — десуверенізувати, роздемократизувати і запровадити владу єдиної монопольної Партії реґіонів.
Нині реалізується політика гуманітарної агресії. І Табачник, і Семиноженко — це не просто міністри, які займаються своєю сферою. Це провідники гуманітарної агресії, політики зі знищення української України.
Тому нам потрібно: створити у суспільстві атмосферу, яка переконала б наших людей, що Конституція, попри її понівеченість 2004 року, має великий потенціал, який забезпечує і створення дуже ефективної законодавчої бази, і внормування процесів у політичній і громадській сфері; треба торпедувати будь-якими шляхами законопроект про референдум, бо коли запустять цей законопроект, почнеться так звана представницька охлократія — за першої потреби виходять на референдум, адміністративними можливостями забезпечують результат; ми повинні протистояти творенню у Верховній Раді коаліційної більшості 300 осіб, потрібна робота з кожним депутатом, кожному слід нагадати, з якими поглядами він ішов у Верховну Раду і як ми оцінюємо тих перебіжчиків, що опинилися в іншому таборі.
Конституція — якісний документ, але треба створити законодавчі механізми реалізації її положень. Ми мали ухвалити після прийняття Конституції до ста законів. Ми їх не ухвалили.
Нині дискредитує Конституцію саме влада, яка весь час її порушує. Порушила й 2004 року, коли вносила зміни, порушила під час формування коаліції. Найслабшою ланкою є Конституційний суд, який також доклав зусиль, щоб недолугими рішеннями дискредитувати Основний Закон.
Ми повинні говорити і про політичні права, і про екологічні, й про гуманітарні тощо. Наприклад, їхатиму в Канів на громадські слухання, присвячені побудові термінала з вивезення зерна з України. Це черговий проект (а їх десятки) про забудову Лівого берега Дніпра. Оці Тарасові обрії, краєвиди, що історично склалися, які створюють цілісну картину й умови розвитку туризму, — хочуть забудувати. Це не економічний інтерес, не розв’язання проблем місцевої громади, бо найбільше робочих місць можна створити саме в туристичній сфері. А туристична сфера без здорового довкілля не існує. Тому треба відстоювати наші екологічні права. А ця влада блокує розширення ядра природного капіталу — заповідних територій. Треба говорити про Харків, де знищували дерева у парку імені Горького з порушенням усіх законів. Це було показове побиття людей з екологічним мисленням.
Але в цьому Конституція не винна, а винні ті, хто зобов’язаний забезпечити її застосування.

ТВОРЯТЬ УКРАЇНУ
БЕЗ УКРАЇНЦІВ
Арсен ЗІНЧЕНКО,
народний депутат України
І скликання

Коли формували Українську державу, то обирали орієнтири європейської традиції, європейської демократії, захисту інтересів людини і глибокої поваги до базової української нації. Разом з тим упродовж двадцяти років спостерігаємо поступове розмивання цих принципів і формування засад практичної політики всупереч Конституції. Думаю, що абсолютно чужі Україні, агресивні торгові національні групи, які мають практику стратегічного планування, поставили на перспективу завдання використання людських, природних, інтелектуальних ресурсів України, але без українців. Ідеться, по-перше, про розпорошення українського людського ресурсу, витіснення найкращих сил за межі України. По-друге, зведення до нуля набутків українських науковців, зокрема в точних технологіях. По-третє, недопущення формування української модерної технології, виробництв на засадах тонких технологій. Україна нині — це за суттю сировинна держава, яка вивозить метал, “чушки”, як кажуть російські можновладці. Перетворюють обдурених, споєних шахтарів на землерийок. І нарешті — винищення українського села. Зайдімо в супермаркет — скільки коштує молоко? Більш як сім гривень. А неосвічені, неорганізовані, обдурені селяни здають молоко по 70 копійок. Незалежна Україна реалізує практику, впроваджену більшовиками в 20-х роках: це так звані “ножиці цін”, за допомогою яких було підведено Україну до катастрофи колективізації й Голодомору. Це реалії соціальної політики. Нам треба чесно говорити, що Україна перетворена не просто на шовіністичну щодо корінного населення державу, а це держава расистського типу до української спрямованості. Готовий довести фактами.
За каденції віце-прем’єрства Табачника сільських бібліотекарів було переведено на чверть чи половину ставки. Це означає фактичне руйнування мережі сільських бібліотек. Було поруйновано систему сільських лікарень, завдано шкоди здоров’ю сільського населення. До речі, повторюють думку, що треба зруйнувати ще й фельдшерсько-акушерські пункти в селах. Зрозуміло, люди якої національності переважно живуть у селі.
А тестування за новітньою методикою, яке намагаються зруйнувати, щоб забезпечити “совєцьку” систему корумпованої освіти! Останніми роками випускники сільських шкіл, за дослідженнями науковців, виявили майже вдвічі нижчі показники на тестуванні з української мови, у 2,2 раза — з історії України, у 2,4 раза — з біології, у 6 разів — з математики, у багато разів — з іноземної мови, із зарубіжної літератури. Це означає, що практично українці, представники корінної нації не матимуть змоги здобути вищу освіту. Отже, вони не зможуть стати успішними бізнесменами, не організовуватимуть національну економіку, не впливатимуть на інтелектуальні ресурси, на функціонування інформаційної системи, що серед них не буде науковців, нікому буде займатися проблемами української культурної й інтелектуальної самоорганізації.
Невипадково оголошено курс на переписування підручників з історії. Нам з Кремля диктуватимуть, якими вони мають бути. Українська історична наука не потребує вигадок. Українські історики на високому інтелектуальному й документальному рівні забезпечення, вони потребують того, щоб мати можливість говорити, як було. Українська історична наука в своїй основі об’єктивна, вона “здирає” нашарування колоніальної пропаганди. І це великий набуток української культури. Саме це Семиноженко й Табачник намагаються ліквідувати.
Цей проект, який дуже часто розробляли торгові нації, має дві складові: перша — расистська складова утримування українців в упослідженні й приниженні. Друга — банальний бізнесовий проект. Усі підручники для середньої, вищої школи відсунути, здати в макулатуру. Замість того стягти з державної скарбниці мільярди гривень на написання підручників (автори будуть свої люди), на забезпечення папером, на “відкати” тощо. Йдеться про величезний бізнес-проект, який має забезпечити такі самі інтереси вузьких расистськи налаштованих груп. І діяльність депутата Колесніченка, який разом із Табачником й іншими агентами ФСБ топчеться по національній гідності, — пряме свідчення того.
Думаю, що українське суспільство покинуте напризволяще не тільки з вини Партії реґіонів, а й абсолютною безвідповідальністю і розбалансованістю демократичного табору і його лідерів. Адже ніхто з українських демократів не опікувався ні українським селом, ні українською інтелігенцією, ні українською наукою. Це треба визнати, щоб мати змогу виправити ситуацію.
Підтримую думку Івана Зайця про те, що Конституцію треба зберегти як демократичну, яка забезпечує права української нації, внісши певні зміни, що їх потребує життя.

У НАС ПРИ ВЛАДІ
КОЛОНІЗАТОРИ
Іван ЮЩУК,
професор

Треба повернутися в історію. Що відбулося в 1920-х роках? В Україні відбулася окупація і відновлення колоніального режиму, який був до того. Є дані, що 1922 року союзний договір не був підписаний. Це все було сфальсифіковано, як багато іншого. Треба підкреслити колоніальний статус України.
Що ж відбулося 1991 року? Мабуть, те, що частина колонії Росії просто відокремилася і далі залишилася колонією. Ніяких змін у вищому керівництві не сталося. Україна не стала незалежною, змінилася тільки вивіска. З боєм прийнято герб і прапор, бо це потрібно було для кон’юнктури. Отже, мені здається, Україна в сучасному стані — це Південноафриканська республіка до Нельсона Мандели.
Отже, тепер треба буде боротися за її фактичну незалежність. Коли Алжир здобув незалежність, там був мільйон французів. Вони виїхали, в алжирському уряді французів немає. Індонезія здобула незалежність від голландців. В уряді голландців немає. Так само в інших незалежних державах. А хто керує в нашій державі? Це не етнічні українці. Чиї інтереси захищає наш уряд? У Преамбулі до Конституції сказано, що це держава української нації, а не держава населення України. Так, тут усі рівноправні, але дбати про державу, про її майбутнє повинні українці. Цього не робитимуть ні Янукович, ні Азаров, ні Клюєв, ні Ківалов. Навіть Тимошенко цього не робитиме, бо там зовсім інші мотиви, інші інтереси.
Візьмімо Голодомор-Геноцид. Весь час підкреслюють, що всі гинули. Якщо порівняємо переписи 1926 і 1939 років, то побачимо, що в Радянському Союзі росіян збільшилося на 22 мільйони. А українців за цей час на 3 мільйони зменшилося. Отже, Геноцид був спрямований проти українського народу. Гинули, звичайно, представники різних національностей, але українців — найбільше.
Викликають тривогу дії очільників нашої держави. Вони топчуться по Конституції, по законах. Те, що відбувається в нашій державі, дуже нагадує те, що відбувалося в Німеччині після 1932-го, коли канцлером став Гітлер. Він упровадив диктатуру не відразу, як прийшов до влади, а поступово. Насамперед завоював довіру робітничого класу, навіть підвищив життєвий рівень у Німеччині, щоб здобути популярність. Може, й наші владці доможуться якогось економічного зростання.
Але в існуванні нації, держави, людства є два боки — не тільки матеріальний, а й духовний. І саме духовний нівечать із позицій колоніалізму.
Подібне робили і французи в Алжирі, голландці в Індонезії. Коли в Корею на 35 років прийшли японці, вони одразу заборонили корейську мову. Так роблять усі колонізатори. У нас при владі колонізатори, тож вони проводять колонізаторську політику.

У НАШУ КОНСТИТУЦІЮ ВНОСЯТЬ НЕ НАШІ ЗМІНИ
Петро ОСАДЧУК,
письменник

Останніми роками, особливо після перемоги реґіоналів, вороги Української держави називають нас, українців, націоналістами у сталінському розумінні цього слова, і навіть фашистами. Їм це вигідно, бо коли проаналізувати політику Табачника, то він сам дуже близький до фашизму. Але вороги нас так називають, щоб прикритися цим словом й окошити його на нас:
Фашисти в народу
кишені почистили
і лукаво назвалися
антифашистами.
І в цинічному стилі приблуд
оббріхують
наш український люд.
Звичайно, потрібні дуже рішучі правові кроки для формування повноцінного законодавчого поля України, але потрібна і велика просвітницька робота, бо вороги Української держави прагнуть будувати Україну без українців.
Треба багато працювати над підвищенням рівня національної свідомості, бо й досі люди думають, що за них хтось щось зробить.
Пам’ятаймо, що держава будується не тільки “зверху”, вона зводиться водночас і “зверху”, і “знизу”. Наша організованість, повсякденна робота допоможуть збудувати міцний український дім.
ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ
Любомир ПИРІГ,
академік НАМНУ, член-кореспондент НАНУ, доктор медичних наук, професор

Статті Конституції, які стосуються охорони здоров’я, часто порушують. 3 стаття Конституції зазначає: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.
Отже, життя і здоров’я — найважливіше. Однак для кого ми виборюємо свободу слова, демократію, якщо за 20 років українців на 6 млн поменшало? І демографічні прогнози невтішні. Середня тривалість життя в Україні на десять років менша, ніж у Європі, дитяча смертність у два з половиною рази вища, дуже висока смертність від туберкульозу; від алкоголізму щороку помирає приблизно 40 тисяч, від паління — 100 тисяч.
Нині активно обговорюють проблему корумпованості медиків. Прошу взяти до уваги, що середня зарплата медиків 2010 року становить 1445 грн. У Білорусі, наприклад, вони отримують у п’ять разів більше. Ще одна важлива проблема — нестача медиків у селі.
Ми повинні дбати про охорону здоров’я, виховання здорового способу життя починаючи із дитячого садка, зі школи.

ХИЗУЮТЬСЯ УКРАЇНОФОБСТВОМ
Володимир ЧЕРНЯК,
доктор економічних наук,
професор

Відбувається фронтальний антиукраїнський реванш. Навіть незначні досягнення, паростки українськості душить новітня фальшива щодо українства диктатура.
Чому так відбувається? Одна з причин — несформованість української нації. Основна проблема України — не політики, а виборці. Якби була сформована нація, то вона обрала б справжню українську ефективну владу, яка проводила б ефективну політику, тож були б позитивні наслідки.
Також серед чинників гальмування розвитку України — неукраїнськість влади, її неефективність, а ще — наростання українофобства. Нині навіть хизуються українофобством.
Відбувається нищення всього українського, зокрема української нації. В Україні немає державної політики з порятунку нації, тому зараз це повинно стати національною ідеєю.
Заважає нам розвиватися і шалений тиск Росії, яка проводить надзвичайно агресивну імперіалістичну політику. Імперіалізм — це контроль Росії над українськими активами.
Потрібно створити рух опору — впливову політичну силу, щоб проводити просвітницьку роботу й робити все для формування української нації, громадянського суспільства.
Невже ми повністю знесиліли? Маємо готуватися до виборів — до місцевих органів влади, парламентських і президентських. І головне — реагувати на всі вияви українофобії, бо ми ще недостатньо реактивні. Пора нації вийти з прострації.

УКРАЇНА НЕЗНИЩЕННА
Дмитро СТЕПОВИК,
доктор богословських наук, доктор філософських наук,
доктор мистецтвознавства,
професор, академік Академії
наук Вищої школи України

Навіть у такій критичній для України ситуації не варто втрачати оптимізм. Україна незнищенна. Навіть добре, що підняли галас навколо перейменування вулиці Мазепи на вулицю Січневого повстання, ліквідації указів Ющенка про присвоєння звання Герой України Степану Бандері й Романові Шухевичу, адже ці антиукраїнські сили роблять рекламу всьому українському.
На “круглому столі” виступили також голова Київської організації Спілки офіцерів України, народний депутат України II скликання Євген Лупаков. Він зокрема зазначив, що головне завдання українців — наступально обороняти державу від тих, хто намагається її зруйнувати, а народний депутат України I скликання Олександр Гудима розповів, як складно відстоювати свої права у сучасних реаліях.

Матеріали підготували
Надія КИР’ЯН,
Наталія АНТОНЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment