1150-річчя — ЯК ІСТОРИЧНИЙ МІНІМУМ

У наших жилах тече кров трипільців, сарматів, скитів, антів, русичів, що є  ланцюгом зміни поколінь наших предків, переконаний народний художник України, академік Академії мистецтв України Володимир Прядка.

— Тема нашої розмови — історія України, тож коли починається наша історія?
— Хочу, щоб ми усвідомили себе давнім народом з глибокою історією і культурою, яка сягає кількох тисяч років. Усі культурні й матеріальні цінності, створені на нашій землі, належать українському народові.
Українській державі не 19 років і вона не маленька дитина, як вважають деякі недалекоглядні політики, що вимолюють прощення за бездарну діяльність.
Перша документальна згадка назви “Русь” відома з 839 року, наведена у Бертинській хроніці. Пізніше, упродовж Х—ХVІІ, століть назви Русь, руський народ, козако-руський або українсько-руський народ стосувалися народу, що проживав на території України. Виходячи з цього наша держава повинна відзначати свій справжній ювілей  — принаймні 1150-річчя від заснування. А саме 860-го, а потім 866 року київський князь Аскольд, прийнявши християнство, уклав мирну угоду з Візантією, утвердивши міжнародне визнання Київської держави, що є вагомою підставою вважати початком української державності. Глибшої історично підтвердженої дати в історії Русі-України, на жаль, немає.
— 860 рік. Як ця дата увійшла в історію Русі-України? Чи достатньо вагома вона для того, щоб починати відлік історії нашої держави?
— Вчитаймося в сторінки історичної праці “Аскольд — цар київський” видатного історика другої половини ХХ ст. Михайла Брайчевського: 860 рік — переможний похід Аскольда — царя київського, на Константинополь, в результаті якого він уклав з греками “Договір любові і миру”.
860 рік — дата запровадження “Руської ери” — своєрідного літочислення, що стало поворотним моментом в історії країни, початок давньоруського літописання та будівництва храмів (церква Св. Іллі на Подолі, церква Св. Миколи на Аскольдовій могилі (882 р.), а також закладення Михайлівського  Золотоверхого монастиря). Отже, 860 —  дата, від якої маємо розпочинати історію держави  Русі-України.
— Чи існує, на Вашу думку, державно-політична тяглість між прадавньою Трипільською цивілізацією та сучасністю?
— Наші сучасні історики договорилися до того, що Трипільська культура створена семітами, ігноруючи те, що семіти вийшли з Північної Африки, Ефіопії, Аравії. Але я народився в хаті хлібороба, плетеній з лози, обмазаній глиною за технологією, яку використовували в Україні кілька тисяч років тому ще трипільці. Знаю, що я не семіт.
На мою думку, Інститут історії України НАНУ повинен був отримати завдання від президента послідовно довести факт автохтонності українців, підтвердити заснування української державності з І тисячоліття нової ери і 2010 року відзначити 1150-річчя Української держави, яка впродовж довгої історії, багато разів змінюючи назви (Анти, Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Українська Народна Республіка, Українська Радянська Соціалістична Республіка, Україна), ніколи не припиняла існування. Попри тимчасову васальну залежність від Золотої Орди, Польщі, Москви, в Україні завжди існувала державна адміністрація, яка з більшим або меншим успіхом організовувала політичне, військове, економічне, культурне життя суспільства, так чи інакше допомагаючи вижити українцям. І в часи розквіту, і в часи розбрату й боротьби за волю український народ досяг високої духовності, матеріалізованої у видатних творах мистецтва.
Незважаючи на фактичну втрату за польських і московських часів національної аристократичної верхівки, яка піддалась асиміляції, сам народ, переборюючи війни, холод, голод, зберіг рідну мову, співав дивовижної краси пісні, витворив власний, не бачений у світі тип храму з розвитком внутрішнього простору вгору, чим виявив натхненний порив до Всевишнього. Знаємо чудові  твори іконопису, пишні іконостаси,  майстерні портрети козацького бароко. Вершиною духовного злету культури став партесний хоровий спів видатних композиторів Дилецького, Бортнянського, Березовського, Веделя.
— Якою у Ваших очах постає Україна тепер, у ХХІ столітті?
— Дух зневіри і поразки сторіччями витав над Україною. Мабуть, немає у світі народу, який у боротьбі за волю поніс би такі величезні втрати. Безперечно, потрібно віддати шану полеглим борцям за Україну. Понад усе маємо шанувати місця наших перемог і наших героїв. Звитяга і перемога — наш прапор! Така ідеологія зробить істотну корекцію в ментальності українця, який стане впевненішим, гордим і незалежним.
За 19 років в Україні багато зроблено для духовного становлення суспільства. Передусім це відбудова національних святинь Михайлівського Золотоверхого й Успенського соборів, церкви Богородиці Пирогощі, відбудовуються храми в багатьох містах держави, що, з одного боку, відновлює втрачені мистецькі ансамблі минулих епох, а з другого — сприяє відродженню духовності народу.
— Які проблеми України, на Вашу думку, потребують негайного розв’язання?
— Непокоїть розкол Православної Церкви. Нині християнство поділене на різні конфесії, одна з яких зорієнтована на Москву, Греко-Католицька  — на Рим, а Українська Православна Церква Київського Патріархату й Українська Автокефальна Православна Церква начебто спрямовані на українство. Чи це свобода віросповідання? Швидше засіб роз’єднання українського народу, послаблення національних сил, що може призвести до втрати державності.
В ім’я незалежної соборної України християнські ієрархи мусять об’єднатись у Помісну Соборну Українську Православну Церкву для консолідації народу і поглиблення його духовності. Бо справді, що християнам ділити? Вірю, що розум візьме гору і настане час, коли в ім’я братолюбства всі християнські церкви возз’єднаються.
Так само існує проблема примирення у сфері національної пам’яті. Зверніть увагу на те, що багато з європейських держав давно прийшли до національного примирення. Дніпро був і буде артерією українського народу, Лівобережжя і Правобережжя — це легені України, а Київ — серце українців.
Вимагаю від президента України та Верховної Ради покласти край взаємним обвинуваченням учасників Другої світової війни і досягти національного примирення у державі, надавши всім учасникам бойових дій рівний статус і державну підтримку. Із жодних державних трибун не повинні більше звучати взаємні образи єдинокровних синів однієї матері України. Ми — один Український народ, що живе у вільній процвітаючій державі. Слід закопати меч розбрату на високому березі Дніпра.
Потрібно провести кілька рішучих заходів для національної консолідації, оскільки зараз є можливість надати нашій національній ідеї нового дихання.
Перший захід: для консолідації української нації провести об’єднання християнських церков в одну Помісну Українську Православну Церкву.
Другий захід: проголошення національного примирення сторін які воювали по різні боки фронту.
Третій захід: вибудувати систему державотворчої ідеології, що ґрунтується  на любові до української землі, на якій живуть представники різних націй, плекаючи їхню мову і культуру, а також передусім українську мову як мову корінного населення і засіб спілкування. Для вивчення української мови у всіх навчальних закладах стимулювати працю педагогів 50-відсотковою надбавкою до зарплати за викладання предметів українською мовою. Для взаєморозуміння суспільство повинно розмовляти однією мовою.
Четвертий захід: державотворча ідеологія України вимагає залучення всіх національних творчих сил з матеріалізації національної духовної ідеї у творах мистецтва.
Для художнього осмислення української історії й сучасності відновити державне замовлення на твори музики, літератури, образотворчого і декоративного мистецтва, а також створення національних кіно- і відеофільмів, що припинить виїзд творчих сил за кордон в пошуках роботи.
Це забезпечить максимальний вияв матеріальної й духовної творчості народу, реалізацію потенціалу тисяч творчих особистостей. Державотворча ідеологія, матеріалізована у творах мистецтва, здатна консолідувати націю.
П’ятий захід: через систему освіти і культури закласти в душах молодого покоління фундамент національної самосвідомості, утвердити його в цінностях і величі національної культури. У середніх навчальних закладах запровадити програму обов’язкового вивчення “100 українських народних пісень” і  поглиблену програму вивчення української культури, що має утвердити гордість за високі національні ідеали.
У нас велике майбуття! Лише переможемо внутрішнього ворога в собі, самоїдство, відступництво, невміння самоорганізуватися задля спільної ідеї. В наших силах створити конкурентоздатний національний продукт виробництва, що підвищить культуру життєвого середовища для людей. Серцем і розумом маємо відчути тисячолітню велич нескореного творчого потенціалу української нації. Потрібно підняти роль і значення ідеї служіння своєму народові, самовіддано виконувати буденну роботу з духовного оновлення суспільства. Не чекаймо, що нам за це заплатять. Ми творимо для народу з великої любові до нього й інакше не можемо жити. Ми дорожимо честю, яку, можливо, нам колись виявлять, і не шукаймо щастя на чужині. Воно тут, з нашим народом, на нашій землі.

Спілкувався Сергій КЛИМКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment