Ніна ГОРИК,
м. Луцьк
В ошатній залі культурно-просвітницького центру міста Ковеля відбулося свято: відзначали триріччя діяльності обласного благодійного фонду “Майбутнє Волині”. У виступах керівники громадських організацій, освітніх установ, окремі громадяни, яких зібралося чимало, дякували благодійникам за допомогу, за турботу про молодь, схвально оцінювали підтримку культурних, мистецьких і просвітницьких заходів, творчих конкурсів, виставок тощо. Різноманітних фондів в Україні чимало, та чи багато таких, які розгортають діяльність в обласних глибинках, надають допомогу районним центрам, українському селу?
Назва благодійного фонду “Майбутнє Волині”, зареєстрованого 9 лютого 2007 року в Ковелі, говорить сама за себе — його діяльність спрямована насамперед на підтримку талановитої молоді краю, формування громадянської свідомості, виховання здорової нації, яка має історичну пам’ять, шанує духовні й культурні цінності свого народу.
Нинішньому киянину Іванові Омелянюку, який разом із сином Дмитром заснував цю благодійну організацію, життєві пріоритети надиктувала сама доля. Його поява на світ у волинському селі Підсинівка Старовижівського району схожа на легенду.
У його батька, хазяйновитого поліського селянина, було шість доньок і син — улюблений первісток, гордість і надія батьків, також Іван. Розумний, допитливий, небайдужий до книжок, він любив читати про гетьманів і козаків, захоплювався творчістю Тараса Шевченка. Було сподівання, що “совєти”, які ступили на західноукраїнські землі 1939 року, несуть Україні свободу. Проте виявилося, що замість утисків польських шовіністів волиняни отримали сталінські переслідування, репресії та тюрми. Активна поліська молодь рушила в ряди ОУН. Хоч націоналістична робота перед війною зводилась до пропаганди й агітації, енкаведисти хапали кожного підозрюваного. До ковельської тюрми разом з багатьма потрапив Іван.
…Про мордування на допитах і загибель єдиного сина Василя Омелянюка під час розстрілів у ковельській тюрмі, до яких вдалися енкаведисти на початку війни, докладно пише відома на Ковельщині громадська діячка Марія Хотинська у родинній хроніці “Минуле стукає у серце”. Дочка рідної сестри Івана Омелянюка, вона згадує розповідь баби Палажки, матері загиблого, як одного разу наснився їй сон: “Зайшов до хати чоловік у білому, нібито ангел. Тримає на руках немовля, і каже:
— Не журіться, мамо, я приніс вашого Івана.
— Хіба це Іван? Мій Іванко був великий, вродливий. А це ж дитя мале!
Мовив на те ангел:
— Це Іван. Будете мати сина Івана. Виросте з нього велика людина, по закордонах буде їздити. Ви ще всі будете ним пишатися!
По цих словах щез. “І до чого ж той сон?” — подумалось. Аж незабаром відчула Палажка, що зародилося в ній нове життя. Людоньки, їй 43 роки, дочка заміж виходить, а вона вагітна. Та нікуди не подінешся: вона була побожною людиною — виносила дитя і народила сина перед святом Івана Купала. Пригадався сон, тому й вирішила назвати сина Іваном”, — пише Марія Хотинська.
Післявоєнне дитинство Івана Омелянюка-молодшого було нелегким. Хлопець ріс добрим і працьовитим, кожну вільну від сільської роботи хвилину віддавав книжкам. У рідному селі середньої школи не було, то він записався до інтернату, що був розташований за 12 км від дому. Шукаючи кращих умов навчання, ходив до десятого класу аж у сусідній район.
Батько хотів бачити сина господарем у селі (за родинною традицією, саме при молодших дітях було заведено доживати віку). Проте Іван прагнув учитися. Закінчив Львівський електротехнікум зв’язку, відслужив три роки в армії, де був начальником радіомайстерні армійського полку зв’язку. Далі — радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту, робота в НДІ “Квант”, заочна аспірантура, захист кандидатської дисертації.
Розминувшись у часі зі старшим братом, Іван Васильович усе життя немовби виконує Божу програму, написану йому на роду. Нині він — кандидат технічних наук, відомий науковець і практик у галузі інформаційно-цифрових технологій, з 1992 року — генеральний директор Науково-виробничого підприємства “Квант-Ефір”, першої в Україні компанії, яка почала розробку та виробництво сучасного телевізійного та радіомовного передавального обладнання. 2008 року його було обрано членом правління Міжнародної асоціації ефірного телебачення в Женеві.
Головною справою його життя стало впровадження цифрового ефірного телебачення в Україні. В цій високотехнологічній наукоємній галузі він став провідним спеціалістом. Кілька років тому Іван Васильович розробив спеціальну методику поетапного впровадження ефірного цифрового телебачення, яка була успішно презентована на міжнародній науково-технічній конференції в Амстердамі.
Збулося пророцтво, що колись явилося його матері уві сні. І не лише про те, що син досягне чималого. Іванові Омелянюку-молодшому передалися моральні засади скромних і працьовитих батьків, духовні ідеали покоління, яке жило Україною і вмирало за Україну. Сьогодні він належить до тих, кого називають успішними українцями, але не перетворює життя на гонитву за розкішшю — сповідує принцип розумного достатку, допомагає родині, знаходить утіху в підтримці талановитої молоді, практичними справами стверджує українську державність. Часто приїздить на Волинь — прив’язаний до малої батьківщини не лише родинною сув’яззю, а й справами фонду, новими ідеями духовного і культурного розвитку рідного куточка. Погодьмося: далеко не кожен українець, який досяг життєвих висот, їде в батьківський край з потребою добротворення.
На Волині, зокрема в Ковелі та рідному Старовижівському районі, Івана Васильовича вітають як рідного. За щедрість шанують, а люблять за те, що не зрадив пам’яті роду і не забув стежок дитинства. Простий, щирий, привітний, він більше цікавиться справами в батьківському краї, аніж розповідає про себе. Для нього дуже важливо, щоб заснований ним фонд допомагав тим, кому найбільше потрібна підтримка й допомога.
Перші збори засновників благодійного фонду “Майбутнє Волині” відбулися 11 січня 2007 року. Головою було обрано Марію Хотинську, затверджено членів правління та членів Наглядової ради, яку очолила союзянка Галина Голубович. За три роки фонд спрямував на благодійні цілі понад мільйон гривень, де визначальна сума — внески Омелянюків.
Іван Омелянюк добре знає, як нелегко й нині дітям з поліської глибинки торувати шлях до мрії. Тому значні кошти фонд надає на щомісячні стипендії обдарованим школярам і студентам із малозабезпечених сімей, на преміювання переможців олімпіад, на обладнання шкільних кабінетів, придбання оргтехніки. Значні кошти були надані на придбання меблів для класу Школи шляхетних українок при Ковельській філії Союзу Українок, що діє у Ковельському міському культурно-просвітницькому центрі. Щороку надається фінансова допомога на проведення тренувальних зборів для юних спортсменів, на організацію конкурсів дитячих малюнків, виставок картин місцевих художників. Фонд дбає про поповнення шкільних бібліотек книжками, про передплату періодичних видань, співпрацює з місцевими філіями Союзу Українок, молодіжним фондом “Наше майбутнє”, Братством Андрія Первозванного, громадською організацією з реабілітації дітей-інвалідів “СПАРТА”, асоціацією “Особлива дитина”, УТОС. За участі фонду в Ковелі побудовано Дмитрівську церкву, в якій Служба Божа здійснюється українською мовою.
Фонд фінансово підтримує поетичне свято “Лісова пісня” та фестиваль “Козацька звитяга”, що проходять на Ковельщині, сприяє розвитку творчості аматорських художніх колективів: камерного оркестру “Квінта”, народного ансамблю пісні і танцю “Лісова пісня” Ковельського міського Будинку культури, дитячого танцювального ансамблю “Барвінок”.
Нещодавно до діяльності фонду долучився діловий партнер засновника Петро Семерей, який у грудні 2009 року перерахував 12 тис. грн і профінансував будівництво церкви в рідному селі Ружині Турійського району.
Щорку розширюється і географія доброчинності, й програма діяльності. Тож із такими людьми, які безкорисливо і самовіддано офірують на благо інших, має майбутнє і Волинь, і Україна.
Однією з перших публічних акцій, проведених за участю фонду Івана Омелянюка “Майбутнє Волині”, було відкриття 15 жовтня 2007 року стели і Хреста пам’яті жертв більшовицького терору, споруджених коштами фонду на честь розстріляних НКВС в’язнів Ковельської тюрми у червні 1941 року. Серед почесних гостей, яким надавали право перерізати пам’ятну стрічку, був і син Івана Васильовича Дмитро Омелянюк, племінник розстріляного в’язня Ковельської тюрми — рідного Іванового дядька.
