У Києво-Могилянській академії відбулося відкриття фотовиставки, присвяченої проекту реставрації шедевра українського барокового ювелірного мистецтва XVIII століття — срібних Царських врат іконостаса Софії Київської. Знаково, що цей проект відбувся в рамках культурної співпраці між Україною та Польщею.
Ганна ТРЕГУБ,
Аліна ЦВЄТКОВА,
Євген САВВАТЄЄВ,
Національний університет “Києво-Могилянська академія”
У світі є країни, культурні надбання яких асоціюються з шедеврами золотарського мистецтва. Коли йдеться про Єгипет, то одразу згадують про золотий саркофаг фараона Тутанхамона. Не менш цінні та унікальні артефакти складають національну культурну скарбницю України. Йдеться про славнозвісну колекцію золотих виробів скіфів і сарматів, найціннішим раритетом якої є знайдена Б. Мозолевським пектораль з Товстої могили; срібні прикраси роботи майстрів Київської Русі. Далі можна згадати дорогоцінне церковне начиння, яке до приходу більшовицької влади належало Києво-Печерській лаврі. Ось короткий перелік того, що спадає на думку, коли йдеться про українські історичні коштовності. Нещодавно до цього списку було повернено унікальний раритет — відреставровані срібні врата іконостаса Софії Київської. На території сучасної Європи збереглися одиниці таких храмових оздоб. У всьому світі подібні пам’ятки золотарства є хіба що в храмі Гроба Господнього в Єрусалимі та ще, можливо, в храмах монастирського комплексу на горі Афон.
Історія створення срібних Царських врат від середини XVIII ст. до 1922 року пов’язана з реконструкцією храму, здійсненою на кошти гетьмана Івана Мазепи та його наступників у цій благородній справі — київських митрополитів Рафаїла Заборовського та Тимофія Щербацького. Останні не лише обладнали прихрамовий архітектурний комплекс, звівши митрополичі палати, дзвіницю, мур та кілька брам. Упродовж 1747—1750 років на їхнє замовлення відомими київськими золотарями Петром Волохом та Іваном Завадським за мідною моделлю Семена Тарана було виготовлено срібні Царські врата. Їх було запроектовано у формі пишно оздобленої срібної, рослинно орнаментованої ґратки, на якій містилися позолочені зображення біблійних персонажів і сцен зі Святого Писання, витриманих у канонах візантійської традиції. За зразок автори взяли вироби майстрів ювелірного цеху з баварського міста Аусбург, стиль яких формувався під безпосереднім впливом Альбрехта Дюрера. На виготовлення Царських врат було витрачено близько 6,5 пуда (104 кг) срібла, а на позолоту — 120 червінців щирого золота.
1922 року, під час конфіскації церковних цінностей радянською владою, срібні врата вилучили з іконостаса й розрізали на частини, в один момент перетворивши унікальний мистецький виріб на купу металобрухту. У такому вигляді їх легко можна було продати за кордоном, задешево вимінявши на вагони із пшеницею чи амуніцією для Червоної армії. Проте чи не така сама доля в той час спіткала величезну кількість церковного начиння — вироби з коштовних металів, дзвони, ризи, книги, що були вилучені не задля музейних виставок, а задля продажу або знищення.
1940 року 11 фраґментів, які залишилися від пам’ятки, передали з державного резервного валютного фонду до Києво-Печерського історико-культурного заповідника. До 70-х років про їхнє існування знали лише лічені музейні фахівці Києва, яким пощастило потрапити до музейних запасників. 1984 року з фондів Києво-Печерського історико-культурного заповідника фраґменти повернули до Державного архітектурно-історичного заповідника “Софія Київська”.
Ще в середині 80-х років поставало питання про потребу проведення реставрації Софійських срібних Царських врат. Мрії судилося стати дійсністю лише через чверть століття, 2008 року. Проект реставрації та реконструкції Царських врат Софійського собору був запропонований найстаршою польською реставраторською фірмою — Польськими майстернями реставрації пам’яток старовини з Варшави, на рахунку якої чимало відновлених культурних цінностей в багатьох країнах світу. Варто зазначити, що збереження та реконструкція архітектурних пам’яток багатьох польських міст, зокрема Кракова (Вавельський замковий комплекс), Варшави (Королівський палац), консервація унікальних фрескових розписів польських храмів — результат роботи фахівців цієї установи. З українського боку внесок до цієї благородної справи зробили працівники Львівського філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України, а також громадська організація “Мистецький фонд імені короля Данила”. Велику пошукову й організаційну роботу виконали дирекція й науковці заповідника “Софія Київська”.
Безпосереднє виконання реставраційних робіт було здійснене групою з семи фахівців на чолі з Мареком Ганєвим — найкращим краківським спеціалістом із реставрації виробів із коштовних металів. Перед реставраторами постала низка проблем, адже збереглося лише 50—60 % оригіналу. Були відсутні всі накладні деталі, зокрема й притворна півколонка з оздобленням. Щоб узятися за цю роботу, Марек Ганєв готувався цілий рік. На саме відтворення воріт пішло півроку. Усі роботи по металу проводили з використанням технологій XVIII ст., із застосуванням оригінальних знарядь — чеканів, які передавали з покоління в покоління польські золотарі. Єдиним відступом від традиційної техніки були роботи, пов’язані з позолоченням, які колись виконували “вогневим методом”, що наражали ремісників на небезпеку отруєння випарами ртуті.
Перед європейськими країнами постає нагальна потреба розв’язання проблеми щодо збереження свого культурного надбання, де не останню роль відіграють реставратори. І Україна, і Польща мають багато прикладів, коли недбалі реконструкції та реновації культурних пам’яток знищували їхню неповторну красу та ідентичність. Ідеться здебільшого про твори монументального мистецтва — будівлі, фрескові та олійні розписи, мозаїки, дерев’яні та металеві елементи оздоби інтер’єрів.
Про співпрацю України й Польщі в цьому проекті говорив Надзвичайний та Повноважний Посол Польщі в Україні Яцек Ключковскі:
— Реставрація — річ завжди важлива. Але тут ще важливий сам факт співпраці українських і польських реставраторів. Україна відновлює свої пам’ятки — це важливо, адже допомагає зміцнити ідентичність суспільства та нації. Те, що польська сторона партнер українських митців, — не менш важливо, як і те, що українська сторона має довіру до польської.
— Чому саме польську сторону зацікавила проблема реставрації Царських врат?
— По-перше, в Польщі є відома у світі група професійних реконструкторів. По-друге, ми — сусіди, а це передбачає спільний культурний контекст.
Ольга Гнатюк, аташе з питань науки і культури Посольства Республіки Польща в Україні:
— У 30-х роках втілювався проект нового соціалістичного міста, відповідно до якого мали знищити Софію Київську разом із Царськими вратами. Цього, на щастя, не сталось, але врата були в понівеченому стані, і важке завдання відновити їх взяли на себе польські реставратори.
— Чому виставку вирішили проводити саме в Києво-Могилянській академії?
— Виставка, присвячена реставрації Царських врат, відбулась уже після того, як ця пам’ятка була повернута до Софії Київської. Сьогодні вона представлена як нагадування про те, що вже відбулось. Місце проведення виставки обрано невипадково, оскільки Києво-Могилянська академія належить до тієї ж епохи, що і Царські врата. Тому дбайливість щодо збереження культурної спадщини є цілком природною для Києво-Могилянської академії справою.
Ян Павліцький, головний координатор реставраційних робіт із польської сторони розповів про складнощі, які довелось долати під час реставраційних робіт:
— Головна проблема — паперова тяганина. Усе, що стосується самої роботи, було виконано швидко. Я живу в цьому середовищі, тому команду, яка б займалася проектом, знайшов за тиждень. Були певні проблеми з поверненням Царських врат в Україну, зокрема за ввезення вимагали мито 100 тис. доларів.
— Чи є в планах реставрація інших історичних об’єктів України, що постраждали в часи радянської влади?
— Я завжди радий допомогти українським колегам як тільки з’являться конкретні пропозиції. Проблема ще й у тому, що зазвичай замовник висуває умову виконати роботу сьогодні на завтра, забуваючи, що час — це теж інструмент роботи.
Коментує Єжи Онух, директор Польського інституту в Києві, радник Посольства Республіки Польща в Україні.
— Пане Онух, скажіть, будь ласка, чому польська сторона вирішила взятися за такий непростий і відповідальний проект як відновлення Царських врат Софії Київської?
— Знаєте, від початку це була ініціатива пана Яна Павліцького, ентузіаста у співпраці з Україною. Тобто можна сказати, що він зробив усе, щоб люди в Польщі підтримали цей проект. І це, певно, найкращий спосіб дії — не “від великого до малого”, а таки “від малого до великого”. А тепер ми всі маємо привід пишатися тим, що долучилися до проекту відновлення Царських врат Софії.
— Розкажіть, будь ласка, про перспективи співпраці з НаУКМА. Які найважливіші проекти було реалізовано і на що очікувати?
— Ми давно співпрацюємо з НаУКМА. Це і відкриття 2007 року Польського центру, і постійні зустрічі з видатними діячами культури, з професорами польських інститутів. Тобто співпраця є, й доволі плідна. Це не може не радувати. Щодо майбутніх проектів, то я б не хотів багато говорити. Можу тільки пообіцяти, що спільні проекти обов’язково будуть здійснені.
