RSS

ЮНИЙ ШЕВЧЕНКО ЗНОВУ… В НОВОМИРГОРОДІ

Світлана ОРЕЛ,
м. Кіровоград

Містечко Новомиргород згадує Тарас Шевченко у повісті “Наймичка”. Було йому тоді 13, і чумакував він із батьком безкраїм українським степом, прямуючи з Гуляйполя (пізніше — Златопіль, нині — частина Новомиргорода) до Єлисаветграда (нині Кіровоград). Ця згадка дала підстави новомиргородцям претендувати на те, аби мати у місті пам’ятник Шевченкові. Ще за радянських часів український патріот, інженер-шляховик, тричі репресований комуністичним режимом за український націоналізм Степан Кожум’яка намагався здійснити цей задум. Та — марно.
1924 року в сусідньому з Новомиргородом містечку Шпола з ініціативи місцевої національно свідомої громади, очолюваної тодішнім головою кредитного товариства Іваном Шурубалком, було встановлено пам’ятник Т. Г. Шевченкові роботи скульптора Каленика Терещенка. 1964-го пам’ятник видався владі “несучасним і непотрібним”, його зняли і залишили в сараї міської ради. Якось про це довідався Степан Кожум’яка, який бував у Шполі (там жили його родичі). На той час він був головним інженером Новомиргородської шляхоексплуатаційної дільниці. Звернувся до співробітників, керівництва районної й міської рад із пропозицією перевезти пам’ятник і встановити в Новомиргороді. Його підтримали, і з допомогою місцевої влади скульптуру доправили у райцентр. Була думка встановити пам’ятник у парку в центрі міста, де зберігся пагорб, на якому свого часу височіла скульптурна фігура царя Олександра ІІ. Робітники шляхоексплуатаційної дільниці погоджувались усі роботи зі встановлення пам’ятника і впорядкування майданчика навколо нього виконати безплатно.
Та на заваді став райком партії, який категорично заборонив встановлювати пам’ятник. Робітники на чолі зі Степаном Демидовичем викликали комісію з обласного управління культури, зверталися й у міністерство культури та інші інституції — нічого не допомогло. Через деякий час міністерство культури надіслало розпорядження забрати пам’ятник у Канів, де його нібито мали встановити в одному з ближніх сіл. Скульптуру забрали, яка її доля — невідомо.
Але Степан Кожум’яка встановив-таки за свого життя пам’ятник Шевченкові: у селі Лип’янці Черкаської області. Перебуваючи там у службових справах (саме зводили міст у селі Панчевому), дізнався, що знаменитий земляк, уродженець Лип’янки скульптор Іван Гончар передав рідному селу погруддя Шевченка власної роботи, яке стоїть у колгоспній коморі, а місцеве начальство не може знайти можливості, аби його встановити.
Першої ж суботи робітники Новомиргородської ШЕД прибули в Лип’янку і встановили погруддя. Невдовзі у районній газеті з’явилося повідомлення, що погруддя встановлене силами громадськості. У його відкритті брав участь учитель з Новомиргорода Микола Суржок.
Минули роки. І ось на початку 2000-х районне об’єднання ВУТ “Просвіта” на чолі з Миколою Андрійовичем за підтримки місцевої газети “Новомиргородщина” (редактор Володимир Пісковий) оголосило збирання коштів, аби в Новомиргороді таки з’явився пам’ятник Шевченкові. Поет мав постати в образі хлопчика, яким вперше побачив степове містечко.
Понад дві тисячі людей долучилося коштами до спорудження пам’ятника, ініціативу земляків підтримала міська (голова Яків Немировський) та районна (голова Леонід Орлов) ради. І ось напередодні відзначення 270-річчя заснування Новомиргорода (ці дати відносні, бо мають в основі відлік Російської імперії) край того шляху, яким 1827-го, ймовірно, проїздив малий Тарас, відкрито омріяний пам’ятник. Правда, Шевченко постав тут не хлопчиком, як бачилось раніше, а юнаком, що пригортає до грудей тільки-но виданий “Кобзар” (скульптор Владислава Димйон). Це вже четвертий пам’ятник Шевченкові, відкритий останніми роками у райцентрах Кіровоградщини.
Звучали пісні на слова нашого національного генія у виконанні просвітянського хору “Гуляйполе”, вітальні слова. Прикро, що обласна влада не знайшла можливості завітати на відкриття. Що ж, за державними справами ні Поета, ні громади не видно…


Ще немає коментарів

You must be Увійти для коментування.