Василь ВАСИЛАШКО,
письменник, лауреат літературної премії імені Лесі Українки, заслужений журналіст України
З Яремою Гояном я познайомився у Львівському державному університеті 1961 року. Ярема тоді засвітився “вишиваними” нарисами про мистецький Львів, діячів культури у молодіжній газеті. Якось у цій газеті Гоян опублікував мою новелу “Вступіться з сонця!”, чим дуже підтримав мене тоді. Певне, не випадково, що я після Гояна вів відділ культури у тій газеті.
Після молодіжної газети Ярема працював у “Вільній Україні”, де його статті увиразнювали обличчя видання, а його творчому розвою сприяло те, що він приростав душею до славетних. Прихиляв нас до таких митців, як Станіслав Людкевич, Анатоль Кос-Анатольський, Наталя Ужвій, Микола Колесса, Олена Кульчицька, Платон Майборода, Михайло Дерегус.
Після того 20 років (1976—1987) Ярема Гоян працював у “Радянській Україні”, спершу — власкором по Львівщині, потім — завідувачем відділу культури. Приємно вражали його художні нариси у збірниках “Рушники” (1979), “Славичі” (1979), “Вогні яворові” (1984), “Перстень верховинця” (1989). Читаючи його твори, я дихав горами, чув мову ялин, жив легендами Карпат. Гоян писав кінематографічно!
Із Гояном у “Радянській Україні” з’явилися нові рубрики, “молоділи” старі. Тому вірш про відкривача Космосу Сергія Корольова, українця від роду, якого “переписали” на росіянина, я разом з другом Сергія Павловича, командиром дивізіону із запуску перших космічних ракет Іваном Бровком заніс саме Яремі. Його усмішка підказала: він зрозумів, що твір не лише уславлює земляка. Підтекст вірша “Корольов читає Кобзаря” свідчив: генеральний конструктор космічних ракет — українець. І цей вірш зблиснув у газеті, ще й у Шевченківський день 1987-го! Його передрукував часопис українців у Польщі “Наше слово”. Коли ж перший заступник голови Держкомвидаву Юрій Дяченко, який дбав про випуск книжок для дітей, спитав мене як головного редактора художньої і дитячої літератури Комітету, хто б очолив головну редакцію видавництва “Веселка”, я назвав Гояна (1987), який згодом завоював довіру “Веселки”, його обрали її директором (1988).
У “Веселці” я як головний редактор у часи перебудови і в роки незалежності, коли нелегко було “виводити в люди” кожну книжку, краще пізнав Яремині ділові якості: вміння ладити з владою, поліграфією і книготоргівлею, згуртовувати колектив у видавничу сім’ю. А дружба нам сприяла. Нас скрізь бачили разом, мов коників, упряжених у нелегкий видавничий віз.
Із заправського газетяра Ярема Гоян формувався як видавець-професіонал. А колишня робота його в колгоспі обліковцем привчила рахувати, ощадливо витрачати гроші, що важливе в діяльності директора як господарника. Разом з головною редакцією залучали до видання спонсорів. На кошти сім’ї інженера Святослава Личика з Чикаґо видали прекрасно оформлену книжку “Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік”, за підтримки президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка й українця з Австралії Михайла Гояна — солідне видання “Великий Українець” про Михайла Грушевського. На початку 90-х коштом української діаспори у “Веселці” відкрили тему Голодомору збіркою віршів “Біла молитва братика” Антоніни Листопад, видали твори українців Австралії, та й мою збірку “Чи Україні ти син?”, за кошти на яку я вдячний осередкові Руху і керівникові хору “Сурма” в Чикаґо Осипу Литвинишину. За підтримки мецената Михайла Гояна під час днів “Веселки” у Криму подарували школам 750 видань, а військовому кораблю — телевізор. На наше прохання Міністерство освіти за сприяння першого заступника міністра, незабутнього Анатолія Погрібного, надало “Веселці” кошти на випуск творів кількох десятків авторів у серії “Шкільна бібліотека”. Це дало змогу не лише утримати “Веселку” на плаву, а й видати сотні книжок.
Уперше після смерті Тараса Шевченка ми перевидали його “Буквар” масовим тиражем, видали збірник віршів “Україно, нене моя!”, проілюстрований українськими писанками, відкрили книжкові серії “Нашого цвіту — по всьому світу”, “Родинне коло” — українською і мовами національних меншин. Згадую, як Роман Попадюк, Посол США в Україні, що гостював із сім’єю у “Веселці” (1992), трепетно торкався подарункових двох томів “Поезій Тараса Шевченка” з передмовою Бориса Олійника (1988), уперше випущених у “Веселці” без вилучення “Розритої могили” та інших віршів. Веселчанські видання поповнили твори Миколи Костомарова, Олени Пчілки, Богдана Лепкого, Євгена Маланюка, Дмитра Яворницького, Олександра Олеся, Гната Хоткевича, Богдана Ігоря Антонича, кілька книжок Олеся Гончара: “Собор”, “Прапороносці”, “Твоя зоря”, “Спогад про океан”, “Бригантина”. За участі Валентини Данилівни Гончар вийшло три томи “Щоденників” класика. “Веселка” відкривала дітям репресовану історію України, зокрема в нових книжкових серіях “Гетьмани України”, “Кошові Запорозької Січі”.
За збірку поезій “Диво калинове” з яскравим художнім оформленням (художник Олександр Кошель, редактор Василь Клічак) її автор Дмитро Білоус здобув Шевченківську премію. Відтоді Білоуса видавали частіше. А за книжки у “Веселці” він заслужив і літературні премії імені Лесі Українки та Олени Пчілки, журі яких очолював Ярема Гоян.
У видавництві збережено творчий потенціал. Досвідчений головний редактор Ірина Бойко, заслужений працівник культури України, з виробничим стажем майже 36 років, має у трудовій книжці один запис — видавництво “Веселка”. Тут розцвів талант Миколи Пшінки, що прийшов до “Веселки” 40 років тому, став головним художником, народним художником України. У “Веселці” виросла як редактор завідувач редакції його дружина Ольга Яремійчук, яка разом із колективом створила унікальну “Козацьку енциклопедію для юнацтва” Олени Апанович. Про випуск світової літератури дбає член НСПУ Валентин Ціпко, а про рекламу книжок — Наталя Хайнацька. Працівників видавництва відзначено заслуженими званнями, орденами та медалями. Ярема Гоян став у “Веселці” кавалером ордена “За заслуги” ІІ і ІІІ ступенів, заслуженим діячем культури України. Видавництво на чолі з ним має честь бути національним, що, сподіваємося, сприятиме підтримці дитячої книжки, особливо сучасних авторів. Добре було б, якби “Веселці”, як пропонує владі НСПУ, виділили кошти на випуск книжок лауреатів всеукраїнських премій імені Лесі Українки, за прикладом державної підтримки видань лауреатів Шевченківської премії.
Ярема Гоян виявив себе як прозаїк-есеїст, поет, у якого “пісня застукала у вікно”, згадалося “молоде щастя” і виспівалася збірка “Ластівка”, вірші про кохання, присвячені дружині Олені (“Веселка”, 2003):
Якби оту любов, що в серці маю,
Та влити в мовчазний, холодний океан,
То він би закипів від краю і до краю,
Вода б його була цілющою для ран.
Якби оту любов подарував я небу,
То сонце б не зайшло, навіки б згасла ніч…
Та ні, свою любов я бережу для тебе,
Тобі я ніс її крізь сутінки сторіч…
Доля обдарованої Богом, але не позбавленої випробувань сім’ї, з хвилюючими образами мужнього батька, з Божою душею матері, залюблених у музику синів Олеся і Яреми — типова доля галичан, описана Гояном у “Таємниці Лесикової скрипки” з передмовою Дмитра Павличка (“Веселка”, 1992). За неї автора удостоїли Національної премії України імені Тараса Шевченка, а одержав він її з рук Олеся Гончара. За змістовні й обсягові, ілюстровані есе “Воскреснемо!” і “Присвята” (“Веселка”, 2000, 2001) та за серії книжок “Урок літератури”, “Рідній школі” Ярема Гоян удостоєний премії імені Івана Огієнка.
Унікальна книжка Яреми Гояна “Світло з неба” (“Веселка”, 2008) — це, кажучи словами автора, “веселість зір, мов ангельський хорал і божество веселки як заповіт між небесами і землею…” Книжка символізує “святий дар любові”, творче начало України, її синів і дочок, знаменує святість почувань і діянь українця. З нею можна йти до церкви і до серця людини. Адже її виплекав і видав той, хто ще за радянських часів опікувався виданням Біблії для дітей з ілюстраціями Гюстава Доре, молитовною збіркою “Отче наш”.
Гідним нащадком великого митця Василя Касіяна його племінник Ярема Гоян явив себе в нарисах про нього, народного художника України, багаторічного голову Спілки художників України, лауреата Шевченківської премії, академіка. Він видав розкішно ілюстровані великі книжки “Василь Касіян. Автопортрет” (“Веселка”, 2004) і “Пророк” (“Веселка”, 2006).
Творчість Яреми Гояна одухотворена Христовими притчами, Божими заповідями, збагачена народними переказами, музично-співуча, з поетичною мовою навіть у прозових творах. Його тексти ясніють словами “святиться”, “благословиться”, “молюся”, “пречиста”, “світло з раю” тощо.
Гоян володіє даром спілкування і з посадовими особами, і з колегами у веселчанській родині, не шкодує тепла душі для тих, хто поруч. Тане душа Яреми, коли редактор його книжок Галина Рогач радіє, що він пише так славно, як глаголить Патріарх Філарет, коли Пшінка, головний художник “Веселки”, який працює з Гояном понад 20 років, каже про нього: “Витязь у вишиванці”. А як на мене, то Гояну, що просвітлює душі красним українським словом, найбільше пасує: “Просвітитель”. Адже Ярема Петрович як журналіст, письменник, видавець, просвітянин за духом, вихований у сім’ї на традиціях галицької “Просвіти”.
Від Карпат до Дінця, від Світязя до Євпаторії, від Києва до Полтави й Одеси пролягли шляхи книжкових виставок “Веселки”. Недавно “Дні “Веселки” провели в деяких навчальних закладах Луганщини, за що обласна “Просвіта” подякувала “Веселці” й Держтелерадіо. Ярема Гоян — член Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, соратник голови Павла Мовчана, член редколегії однієї з найкращих газет України — “Слова Просвіти”.
Ярема Петрович дуже любить, плекає свою чудову родину, дбає про продовження найкращих традицій українського роду Гоянів. Він шанує пам’ять батьків, безмежно вдячний їм “за слово і молитву, пісню і ласку, за святість думки і таїну любові, за ясний і тихий світ добра як диво-казки з дитинства”. Завдяки і його старанням, прикладу, недоспаним ночам уся його сім’я — це працьовиті, як бджоли, журналісти. Дружина Олена Богданівна — журналіст за практичною діяльністю, сини Олесь і Ярема — за освітою і творчою діяльністю. Більш того, Олесь уже сам вихователь журналістів як професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Добре, що в Україні є така славна родина!
