«ПРИПОВІДКИ» ДЛЯ ВАС, ДОРОСЛІ ТА ДІТКИ

“Приповідки: почув, записав і впорядкував Степан Пушик” (Івано-Франківськ: “Фоліант”, 2009. — 360 с.).

Ольга ДІДИК,
аспірант відділу фольклористики
ІМФЕ НАН України

Уже в назві вступної статті “У народу взяв — народові повернув: найкоротші поетичні твори” відомий письменник і фольклорист визначає основну мету укладання цієї збірки — зберегти народне багатство, яке так довго збирав, і передати його наступним поколінням українців. У вступному слові автор також подає бібліографію своїх праць, окреслює територіальні й часові межі збору паремій, що увійшли до збірки, подає історію збирання й дослідження паремій, їхнє функціонування як невід’ємних складових творів давньої української літератури, визначає п’ять принципів групування паремій та переваги й недоліки обраного ним алфавітного. Загалом збірка складається зі вступного слова, власне приповідок, укладених за алфавітним принципом, кількість яких складає 12 858, словничка, у якому тлумачаться деякі західноукраїнські діалектизми, що є в текстах паремій.
Під загальною назвою “приповідки”, що поширена на території Західної України, автор розуміє всі малі жанри українського фольклору: коломийка, частівка, народна усмішка, анекдот, прислів’я, приказка — їх визначає як найдавніші й водночас невмирущі.
Найбільше паремій Степан Пушик зібрав на Івано-Франківщині протягом п’ятдесяти років.
Грецький історик Геродот зробив перші записи фольклору на території сучасної України ще у V ст. до н. е., називаючи край між Дунаєм і Доном Скіфією. Приповідки функціонували і в найдавніших наших літописах (“Повість временних літ”, “Київський літопис”, “Галицько-Волинський”), а також у творах “Моління Даниїла Заточеника”, “Слово о полку Ігоревім” та інших. Але першим збирачем прислів’їв і приказок був український поет другої половини XVII ст. Климентій Зіновіїв, який уклав рукописну збірку “Приповісти (або теж прислов’я) посполитиє…”, куди увійшло 1 560 приповідок. Автор згадує велику кількість збирачів прислів’їв і приказок, серед них: Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський,  П. Білецький-Носенко, Г. Квітка-Основ’яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський, В. Забіла, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич, І. Срезневський, М. Максимович, брати Бодянські, М. Костомаров. Серед дослідників XX ст. автор згадує М. Пазяка, який уклав “Українські народні прислів’я та приказки” (1984 р., співупорядник С. Мишанич), а також — додамо — чотири академічні фундаментальні томи паремій, що вийшли у видавництві “Наукова думка” (1989—2001 рр.).
Паспортизації паремій у рецензованому виданні нема, хоч сам автор повідомляє, що фіксував, де і від кого занотовано той чи той зразок. Укладач визначає надзвичайно широку територію, яка була охоплена його збирацькою діяльністю: це майже всі республіки СРСР та багато зарубіжних країн, де проживали й проживають українці.
Описуючи сам процес упорядкування, автор згадує, що за півстоліття записав приблизно 15 тис. прислів’їв і приказок, а якщо врахувати ще повір’я, тости, побажання, віншуванки, прозиванки, прокляття, обертини, то це число зросте до 20 тис. Коли ж упорядковувався цей том, то довелося відсіяти принаймні півтори тисячі загальновідомих приповідок. Серед виданих зустрічаються й сороміцькі паремії, яких укладач свідомо не вилучив, оскільки вони вражають образністю, римою, збагачують український словник, несуть таку інформацію, яку неможливо почерпнути більше ніде.
Нині в українській фольклористиці існує п’ять принципів групування паремій: алфавітний, тематичний, опорно-гасловий, історико-тематичний і структурний. Автор обрав алфавітний принцип для укладання збірника, визначаючи його переваги (швидкий і легкий пошук потрібного прислів’я чи приказки у різних навчальних закладах, під час опрацювання художнього чи літературного твору, під час написання доповіді чи промови, газетної статті) та вади (інколи одне слово змушує варіантне прислів’я чи приказку подавати як основне).
Степан Пушик завершує вступне слово висловленням сподівань, що вдасться видати у кількох томах усі паремії, які створив наш народ за багато віків.
Отже, збірник можна вважати хоч і не повним, але об’ємистим і дуже цікавим і корисним для людей будь-якого віку.
Усі паремії неповторні за формою і змістом. У них міститься віковічна мудрість народу, з уст якого вони й записані. Ось лише деякі з них:  “Без долі й по гриби не ходять”. “Без рахунку живи, без часу вмирай”. “Ви хочете аж три мухи в борщ”. “Дурний, як кінь навесні”. “Най буде так, як є”. “Пожежу слізьми не погасити”. “Тепер — життя! Якби старі повставали, подивилися, то повмирали би назад”. “Тепер яйця мудріші, як кури”. “Цвіла — не цвіла, аби вродила”. “Шануй першу жінку, бо друга й сама шанується, а про третю нема що й говорити”. “Я господар свого слова: слово дав, слово взяв”.  “Я сказав — я пішов”. “Як люди брешуть, то й ми побрешем”. “Як свій злодій не вкраде, то чужий не піде”. “Життя — це шість років до школи і п’ять на пенсії”. “Молодим — дорога, а старим — тротуар”. “Наш півень — найкращий, наше “кукуріку” — найкукурікніше на світі”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment