НЕ ЗДАТИСЯ!

Виступ Дмитра Павличка на III Міжнародному конґресі “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє”

100 днів при владі президента Януковича показали, що Україна як незалежна держава поступово перестає існувати. Правлячий режим поводиться як покірний сателіт Москви. Чорноморському флоту Росії віддана частина території України. Під маскою начебто з економічного боку корисного для України об’єднання найважливіших її енергетичних та промислових галузей з подібними російськими галузями планується створити Єдиний Економічний Простір. Україна втратить економічну незалежність, а політичну, вважайте, вже втратила. Команда президента Януковича втішає нас угодою з Росією про встановлення межових стовпчиків на українсько-російському кордоні, а тим часом оживляє радянські методи і способи знищення української мови й історії в межах України. Національно-визвольні рухи і війни, їхні керівники І. Виговський, І. Мазепа, С. Петлюра, М. Грушевський, Р. Шухевич, С. Бандера піддані замовчуванню, а деякі названі зрадниками.
Маємо сьогодні яскраво виражену антиукраїнську владу і пересварену опозицію, не здатну об’єднатися. Право очолити опозицію, безперечно, має Юлія Тимошенко, яка була близька до перемоги на президентських виборах. Передвиборна програма Юлії Тимошенко була сповнена патріотичним духом, недаремно за неї проголосувало 12 мільйонів українців. Юлія Володимирівна відстоювала єдину державну українську мову, економічну й енергетичну відмежованість України від Росії, націленість України до вступу в Євросоюз і НАТО. “Патріотичні” партії й вожді, які президентські вибори програли з ганебними результатами, продовжують боротьбу між собою, сприяють владі й фактично об’єднуються з нею, намагаючись найяскравішу постать з опозиційного кола принизити й усунути зі своєї дороги до влади. Не за Україну, а за владу борються опозиціонери, нікчемні політики, що за свою зрадницьку службу прагнуть ще два роки одержувати депутатську зарплату.
Говорити про діаспору як про чинник утвердження нашої державності у міжнародній спільноті сьогодні, коли Україна переживає катастрофу на своєму історичному шляху, необхідно, хоч тепер найголовнішою силою збереження та й утвердження нашої державності повинен бути і, вірю, буде український народ. Саме народ, бо український парламент — театр, де головні ролі грають члени Партії реґіонів і “тушки”, що перейшли до неї, а представники опозиції — статисти, на чиї голоси ніхто не звертає уваги. Статисти, яким платять за те, що сидять у залі, гризуться між собою і демонструють безпорадність і нездатність об’єднатися навколо єдиного опозиційного уряду.
Безперечно, першим завданням нашої діаспори сьогодні має бути звернення до нашої парламентської опозиції з гаслом — об’єднайтеся! Перше об’єднання опозиційних партій, хоч і неповне, все ж відбулося 10 травня, коли Народний Комітет Захисту України вийшов з ідеєю єдності до провідників патріотичних партій. Слово світового українства, звернене до наших парламентських опозиціонерів, особливо до тих, що брали участь у виборах як кандидати в президенти, було б доречним саме тепер. Якщо вони знехтують голосом діаспори, голосом 20-мільйонного українського громадянства, розкиданого, але не загубленого на планеті, хай не сподіваються, що на наступних виборах матимуть підтримку материкової України.
Ми, хто сьогодні уповає насамперед на український народ у своїй боротьбі за збереження наших національних прав, демократичних цінностей і свобод, не можемо забути, яку надзвичайну чутливість до подій в Україні являла західна діаспора упродовж другої половини XX ст., яку визначну роль у відновленні Української держави відіграв Світовий Конґрес Вільних Українців.
У нових часах ми також відчували значну допомогу нашої діаспори, особливо тієї, що була організована в США і в Канаді новими поколіннями українців.
1993 року, коли Україна, звільнена з-під московської кормиги, почувалася невпевнено, простягала руку по допомогу до США, американські політики тієї руки не побачили. У той час московські лідери так само, як тепер, виставляли Росію як відповідальну “за побудову нової системи позитивних взаємовідносин між державами, які раніше входили в Радянський Союз”. Що то за нова система, яка діє і сьогодні? Тоді представник Єльцина Станкевич говорив у Варшаві: “Не здумайте будувати з Україною нормальних міжнародних відносин, Україна, як, зрештою, Білорусія і Прибалтійські країни, — це зона впливу Росії”.
Добре пам’ятаю, що 8 квітня 1993 року до президента Клінтона звернулися з листом президент Українського конґресового комітету Америки Аскольд Лозинський і президент Українсько-Американської координаційної ради Уляна Дячук з аргументованою засторогою щодо проросійської політики Вашингтона, а також з вимогою надати Україні справжні гарантії безпеки. Знаю, той лист справив певне враження на Клінтона, політика якого щодо України змінилася, візит президента США до Києва відбувся в атмосфері порозуміння між нашими державами.
А що сталося 2009 року в українсько-американських відносинах? Певна річ, лист президента Медведєва до президента Ющенка, в якому зневажено український народ і нашу державу, міг з’явитися тільки після того, як Москва, прийнявши президента Обаму, впевнилася в тому, що Україна займає десятирядне місце у зовнішній політиці США. Реакція США на Харківські угоди між Україною й Росією щодо базування Чорноморського флоту на території України показала, що президент Обама нічим не відрізняється від президента Буша-старшого, який напередодні проголошення самостійної України закликав український народ залишатися добровільно в “благословенній” московській тюрмі.
Тепер Америка та Європейський Союз почули знову застереження Москви: “Не здумайте будувати з Україною нормальних міждержавних відносин! Це — зона впливу Росії!” Росія довго й ґрунтовно готувала державний переворот в Україні, що стався з приходом до влади президента Януковича.
Але за 18 років незалежності України наша діаспора у співробітництві з українськими державними чинниками визначила вже пріоритетні напрями своєї діяльності. Згадаємо їх. Збереження і розвиток української мови в Україні і в діаспорі. Забезпечення недоторканності кордонів України та вступу України до Європейського Союзу і НАТО. Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—33 рр. та його визнання у світі актом геноциду.
А тепер говоримо правду: чинна сьогодні влада в Україні спрямовує свою діяльність проти цих наших найголовніших завдань. Міністерство освіти вважає, що іноземці, які хочуть вчитись в Україні, не мусять знати української мови, національні меншини, які живуть в Україні, також не повинні знати української мови. Статтю 10 нашої Конституції зневажають на практиці, зі ЗМІ, з громадської й культурної сфери сучасної України українську мову усуває влада. Найближчим часом може бути схвалений закон про те, що кожна обласна рада матиме право розв’язувати питання про державний статус російської мови на її території.
Сьогодні ми прослухали лист-привітання президента Януковича нашому Конґресові. Президент обіцяє, що українська мова буде державною в Україні. Ні, не цього, Вікторе Федоровичу, ми од вас чекали. Українська мова є державною мовою. Ми хотіли почути саме від вас, що вона є й буде єдиною в Україні державною мовою…
А щодо недоторканності кордонів та вступу України до Європейського Союзу і НАТО, то ці питання вже розв’язано. Частину території віддано під базу російського флоту, до Євросоюзу — хіба в обіймах з Росією, а до НАТО — ніколи! А на тій площині, де діаспора зробила більше, як Українська держава, тобто домоглася, що 15 парламентів світу визнали Голодомор 1932—33 рр. геноцидом, ми зазнали найстрашнішого удару. Президент України заперечив акт геноциду, порушив не лише Закон України щодо Голодомору, а й найвищий моральний обов’язок українця, зрадивши пам’ять жертв мільйонів забитих українських селян, що їх замордували за спеціальними вказівками Сталіна. Заява президента Януковича щодо Голодомору — найганебніша брехня, висловлена будь-коли в історії України, кримінальний злочин, від якого неможливо відмитися.
Визнання парламентом Квебека Голодомору 1932—33 рр. геноцидом проти українського народу, що сталося зовсім недавно, викликає нашу глибоку вдячність лідерам провінції Квебек та українській громаді Канади. Це також свідчення того, що діаспора наша жива, нездоланна і належно діє!
Свідченням мудрості й дієвості нашої діаспори вважаємо вимоги до президента Януковича, письмово сформульовані президентом Світового Конґресу Українців Євгеном Чолієм. Ми, тобто члени Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради, підтримуємо президента СКУ Євгена Чолія насамперед в тому, що він 21 червня цього року вручив президентові Януковичу аналітичний документ, у якому розглянуто діяльність чинної влади в Україні за перших 100 днів, діяльність у головній лінії антиукраїнську, антиконституційну, антидержавну. Цей документ УВКР сприймає як програму своєї діяльності на майбутнє. Це будуть тяжкі часи. Ми не уникатимемо діалогу з владою, але він можливий лише за умови, що влада здатна зрозуміти, яких важких помилок вона припустилася.
Ми закликаємо діаспору і патріотичні сили в Україні — не здатися! Триматися своїх обов’язків, діяти скоординовано й надалі на тих ділянках, де ми розвивалися як державники, для яких національна свобода і державність — найвище божество.
Мені не оминути найважливішого питання, на яке сьогодні нелегко дати однозначну відповідь. Що нам робити, щоб протистояння з владою не доводити до ще більшого роз’єднання України? Є в нас публіцисти, що пропонують не спалювати мостів для порозуміння із владою, мовляв, “на троні немає зрадників”, отже, не можна відмовлятися від обґрунтованого впливу на президента, допомагати йому набувати позитивного досвіду державника. Вони розглядають поступки Росії, які робить Янукович, тимчасовими, дипломатичними кроками, які обов’язково приведуть його до стіни, де він зупиниться і скаже: “Ні!”
Наші “тушки” й благородні колаборанти не можуть збагнути, що президент Янукович не має глибинного національного мислення й болю. Нема в нього й почуття національної гідності. Він мовчить, коли посол Росії заявляє про те, що український і російський народи — це “не просто братерські народи, а єдиний народ”, мовчить, бо він думає так само. А якщо думає інакше, то боїться про це сказати. Він почувається президентом частини “єдіной і нєдєлімой”, і нема такої стіни, біля якої він скаже Москві: “Ні!” Його філософія — це совкова, квазімарксистська філософія, за якої в людини на першому місці не дух, а рабська підпорядкованість сильнішому, багатшому і жорстокішому. Ця людина боїться стати державником, бо треба тоді взяти на себе тягар української незалежності, відповідальність за державу, яку необхідно ще будувати й будувати. Усі обіцянки Януковича обертаються не навколо поняття “національна держава”, а навколо поняття “добробуту”, але добробуту нема і не буде там, де нема свободи. І найстрашніше те, що президент Янукович не бачить, що дружня йому Росія поводиться як ворог української державності, інакше не можна пояснити будівництво російських газопроводів до Європи в обхід України. Інакше не можна пояснити запровадження такого порядку в Росії, за яким три мільйони російських українців не мають жодної державної українськомовної школи, жодних ЗМІ, які задовільняли б їхні національні прагнення.
Президент Янукович вірить, що приборкана новими тиранами демократична душа російського народу ніколи не прокинеться. А ми віримо, що настала епоха, коли імперська ідея, хоч би хто нею захоплювався, не має жодних перспектив. Крім того, президент Янукович перебуває в такому оточенні, що він навряд чи зможе виборсатися з нього навіть у випадку, коли українське й державницьке мислення засвітить у його думках.
Нарешті хочу звернутися до Івана Франка. Шановний Іване Яковичу, 1884 року Ви написали національний гімн України “Не пора!” Дозвольте мені одне-єдине слово у тому геніальному вірші замінити іншим словом, сьогодні дуже актуальним. Ви написали: “Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить!” На той час це було добре, а на наш час буде добре так: “Не пора, не пора, не пора москалеві й хахлові служить!”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment