Молодь І релІгІЯ

Надія ОНИЩЕНКО,
м. Ніжин

Чи можливо сьогодні наслідувати життєвий подвиг Іоана Тобольського? Так, вважають члени братства його імені, яких торік зібрав священик кафедрального храму Всіх Святих у Ніжині Сергій Чутченко. Єпископ Чернігівський і Ніжинський Української Православної Церкви Київського Патріархату Іларіон благословив це зібрання і схвалив його назву “Ніжинське православне молодіжне братство імені Іоана Тобольського”, подарувавши часточку мощей цього святого. Як покровителя братчики обрали святителя Іоана (Максимовича), митрополита Тобольського, адже він уродженець Ніжина. Він не тільки молиться за нас перед Богом, а і присутній у храмі своїми чудотворними мощами й іконою.
— Сучасну молодь часто називають втраченим поколінням, — ділиться думками отець Сергій. — Молоді схильні заперечувати традиційні цінності. Здається, що розмова на серйозні теми з тими, кому до тридцяти, безплідна. Але якщо ми відмовимось від спроби здобути це покоління, воно буде втрачене і для Церкви, і для держави, і для самих себе. Ось чому ми організували молодіжне братство як засіб нових форм проповіді Євангелії й допомоги сучасній молоді у пошуках Бога, самих себе.
Шлях отця Сергія до Бога теж був незвичайним. Сільські батьки, хоч і не були комуністами, але охрестили його в православній церкві сусіднього села, аби не нашкодити мамі-вчительці. Він зростав охрещеним, але не церковним. Добре вчився в школі, зачитувався творами Карла Маркса і натрапив у нього на думку про те, що ми боремося з іншим світом. А який той світ? Захотілося дізнатися більше. На радість батькові почав відвідувати уроки християнства, які вів у школі місцевий священик отець Василій. Допомагав йому в церкві, хотів якнайшвидше потрапити у вівтар. Співав у церковному хорі.
Навчаючись на історико-правознавчому факультеті Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя, вчився і в духовному училищі, організованому при церкві Всіх Святих Української Православної Церкви Київського Патріархату. Але навіть така широка освіта не задовольняла його. Виникали запитання, на які не відповідала літургія. Захопився філософією, привабила ідея внутрішньої людини. Можливо, це стане темою наукової роботи. А поки що захотілося поділитися такими думками зі студентами, колегами-викладачами. Тому і почав їх збирати у церкві після служби.
Темою одного із зібрань була літургія. І мене вразила розповідь отця Єфрема про те, що вона не змінювалася, а лише актуалізувалася ще з другого тисячоліття від Різдва Христового. І це знання поєднало мене з усіма православними християнами, які жили задовго до мене і молитимуться завжди. Молоді люди і священики обмінювалися думками, вислуховували аргументи, прислухалися одне до одного. Мені подобалася ця розкута атмосфера, яка кожного з нас збагачувала духовно. Під час дискусії виникла тема наступного зібрання — “Ікона”.
— Молодь дуже різна. Вона по-різному одягається, слухає різну музику, має різні інтереси, — розповідає отець Сергій. — І така молодь приходить у Церкву. Але мало прийти сюди, треба вміти тут залишитися. Нині дуже важко бути православним серед молодих, так само як і бути молодим серед православних. Молодим людям треба навчитися розрізняти не тільки добро і зло, а й їхні відтінки.
Духівник радіє тому, що через братство в Церкву прийшли ті молоді люди, які раніше скептично ставилися до християнства. Віра робить їх вільними. На моє запитання про умови життєвого успіху Володимир Бабко відповів так: “Віра, знання і вміння” й процитував Григора Тютюнника: “Мрія дає нуль, якщо її не зробити життям”. Приклади справді вільного духом українця для нього — Левко Лук’яненко і Ліна Костенко.
Фінансова криза, про яку багато говорять, навертає сучасну людину до думки про гармонійне співвідношення внутрішнього і зовнішнього життя. Про це залишили настанови видатні українські церковні подвижники часів Київської Русі, ХІІ—ХVІІІ століть. “Тимчасове те, що звеселяє, вічне ж те, що мучить. Не дозволь, щоб тебе притягувала марність, котру на тебе світ лукавий насилає, але поглянь на її кончину”, — читаємо у творі “Діоптра, себто дзеркало або зображення людського життя на світі, складеного з багатьох святих Божих писань і догм отців, з грецької на слов’янську мову гідним вічної пам’яті отцем Віталієм Ігуменом у Дубні перекладена й написана”, виданому 1612 року.
А чи не є актуальною для нас настанова Іоана Тобольського з книги “Иліотропіон, сообразованіє человеческой воли с Божественною изобразующій”, видрукованою в Чернігові 1714 року? “Єдиним засобом досягнення благополуччя нашого в житті, і в цьому, і в майбутньому, є постійне звернення нашої уваги в середину самих себе, на власну совість, на свої думки, слова і справи, щоб зважити їх безпристрасно. Шлях цей полягає в суцільному відданні всієї сутності нашої в волю Божу. Нехай же наша любов до волі Божої — сонця буде такою сильною, щоб нерозлучно з нею ми могли і в дні випробувань, подібно соняшнику, непомильно продовжувати плавання по житейському морю, керуючись компасом волі Божої, що веде нас до пристані спасіння!”
— Що означає свобода для християнина, — запитала я у священика отця Сергія Чутченка. І почула: “Йти за волею Божою і не бути спокусою для ближніх”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment