ПОДОРОЖ ДО ЧОРНОМОРІЇ

Євген БУКЕТ

Мене давно цікавила історія Пашківського куреня Чорноморського козацтва. Навіть не тому, що в однойменній станиці на Кубані Ілля Рєпін писав етюди до “Запорожців”. Відоме славне козацьке, гайдамацьке минуле села Пашківка на Київщині. Дмитро Яворницький у першому томі “Історії запорозьких козаків” писав, що назви куренів походять від отаманів-засновників або українських міст (містечок) — полкових чи сотенних козацьких центрів, або просто населених пунктів. Ренат Польовий у “Кубанській Україні” назвав Пашківку Макарівського району на Київщині однією з можливих метрополій Пашківського куреня. Чи справді це так — для мене досі загадка. Але загальні уявлення про Чорноморське козацтво, його соціально-економічну історію відтепер мають міцне підґрунтя — завдяки однойменній книжці Володимира Голобуцького. В основі видання — докторська дисертація радянського історика, створена після багаторічної праці в Краснодарському архіві.
“Чорноморське козацтво” Володимир Голобуцький писав у часи сталінського терору. Охоронною грамотою служила належність до столичного ВНЗ. Він був учнем радянського історика №1 академіка Б. Грекова — тоді не лише директора Інституту історії АН СРСР, а й депутата Верховної Ради СРСР, лауреата Сталінської премії. ВАК під натиском Грекова мусила затвердити дисертацію, хоча в Україні захист дисертації на подібну тему в повоєнні роки був би неможливим.
1956 року перше видання книжки В. Голобуцького “Чорноморське козацтво” побачило світ, хоч і в спотвореному редакторами вигляді. За радянських часів ця книжка стала бібліографічною рідкістю, відомою лише вузькому колу фахівців.
Володимир Олексійович згадував: “У середині 30-х років я почав працювати над історією українського козацтва, передусім запорозького, сподіваючись у майбутньому видати роботу в трьох томах. Перший том мав охопити період від появи козацтва на історичній арені до ліквідації Старої Січі (1709 р.); другий — часи Нової Січі (1734—1775); третій — історію нащадків запорожців — чорноморських козаків (1787—1860).
1956 року видавництво Академії наук УРСР видало книжку “Чорноморське козацтво”, тобто третій том мого дослідження, а 1957-го Держполітвидав УРСР книжку “Запорозьке козацтво”, або перший том. Готуючи його до друку, я трохи відступив від попереднього плану — додав два розділи з історії Нової Січі. Другий том — “Запорозька Січ в останні часи свого існування” (1734—1775) — відрізняється від першого тим, що тут головну увагу приділено соціально-економічним питанням Нової Січі, господарському і культурному життю козаків. Книжку випустило видавництво Академії наук УРСР 1961 року накладом тисяча примірників”.
Основні праці Володимира Голобуцького були видані за хрущовської відлиги. Надалі можливостей для активної наукової роботи не було майже чверть століття. Остання книжка — “Запорозьке козацтво” побачила світ 1994 року, вже після смерті автора. У передньому слові історик написав: “Теперішня моя праця є другим українським виданням першого тому в умовах незнаної раніше свободи слова. Вона збагачена новими матеріалами і джерелами”.
У мене — друге видання “Чорноморського козацтва”, видане 2008 року на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою “Українська книга”. Воно вже не містить ані правок радянської цензури, ані ідеологічних підкріплень тезами Леніна, без яких вихід у світ книжки півстоліття тому був неможливим. “Чорноморське козацтво” переклав українською й наново упорядкував син професора Володимира Голобуцького Ігор — художник, кандидат економічних наук, голова ревізійної інспекції ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Передмову і післямову до видання написав молодший син Петро — кандидат філософських наук, науковий редактор-консультант “Енциклопедії історії України”.
Це видання актуальне зараз, коли Росія в будь-який спосіб намагається винищити український дух на підконтрольній території. Тематика “Чорноморського козацтва” нині мало висвітлена у наукових працях в Україні й Росії. Тому вихід цієї книжки, безумовно, стає знаковою подією.
Головний акцент автор зосереджує на питаннях соціально-економічної історії Кубанського краю. Він переконливо доводить, що в середовищі козаків капіталізм зародився дуже рано. “Запорожжя, — пише Володимир Голобуцький, — було тим куточком нашої землі, куди не досягло кріпацтво. Це, без сумніву, сприяло господарському розвитку нових, буржуазних відносин. Отже, Запорожжя, оточене з усіх сторін феодальними країнами, становило вільний острів, де панували передові форми соціально-економічних відносин”. Така модель господарювання була перенесена після знищення Запорозької Січі у Чорномор’я й продовжила там свій розвиток.
Такі фундаментальні праці як “Чорноморське козацтво” Володимира Голобуцького, без сумніву, слід повертати в науковий обіг і на їхній основі продовжувати дослідження. У радянській історичній науці було мало можливостей об’єктивно вивчати історію українського народу. Але ті спроби, що було здійснено, заслуговують на повагу й наслідування.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment